Оповідка восьма

«Є в одному селищі місце, де живуть подвижники. І ось той серед них, якого звали Шалаянкаяна, справжня окраса подвижництва, пішов на Гангу робити обмивання. Саме у той час, коли він поклонявся Сонцю, сокіл своїми скарлюченими й гострими кігтями схопив мишеня. Мудрець, серце якого сповнилося жалю, закричав: «Відпусти, відпусти!» - і пошпурив у птаха каменюку. Сокіл розгубився й випустив мишеня, а воно з переляку кинулося в ноги мудрецеві й запищало: «Захисти, захисти!» Оговтався сокіл і сказав мудрецеві: «Негоже ти зробив, мудрець, [218] що пожбурив на мене каменюку! Чи ти не боїшся йти супроти закону? Віддай мені цю мишу, бо інакше візьмеш на душу великий гріх!» Мудрець відповів йому так: «О най-нікчемніший з крилатих, життя живих істот треба оберігати, лиходіїв карати, добропорядних поважати, наставників шанувати, богів - величати. То чого ж ти плетеш казна-що?» А сокіл йому на те: «Ти, мудрець, кепсько знаєш закон! Тут усі істоти створені Долею, і вона кожного наділила певною їжею. Ось, приміром, шановному годиться рослинна їжа, а нам треба харчуватись мишами, ховрахами тощо. Чого ж ти мене картаєш за те, що я прагну призначеної мені їжі? Сказано ж:

Хто їсть призначене йому, той не грішить - і навпаки,

Отож невільно допускать в обов'язковім ділі змін.

 

Подвижникам - хмільний напій, жертовну їжу - пиякам

Не велено ні тим, ні тим цього, брахмане, споживать.

 

Негрішно їсти їстівне, неїстівне - то гріх тяжкий.

За що ж каратимеш мене? Хіба я щось намислив зле?

Та хіба личить мудрецям бачити невидиме, чути нечутне? Хіба не славляться вони відсутністю зажерливості й ворожості? Кажуть же:

Хто рівний в ставленні до золота й землі,

    до недруга і друга,

Байдужий до нестишних чвар в чужій сім'ї,

    завжди урівноважений

Між тих, хто обмірковує ціну добра,

    між праведних і грішних,-

Той йогін істинний, котрий в самотині

    весь думам віддається.

Отож своїм вчинком ти порушив подвижництво. Бо сказано:

Одежа впала в того, що гукнув: «Пусти!»

І в того, що кричав: «Ні, не пускай!»

А успіху досяг лиш той, що бачив,

Як падав одяг у братів, але мовчав».

І тоді Шалаянкаяна спитав: «Це ж як?», і сокіл розповів, [219]

 

Оповідка дев'ята

«На березі якоїсь річки творили подвижництво три бра-ти-мудреці: Еката, Двіта й Тріта. Коли вони ставали до обмивання, то завдяки подвижницькій силі вішали свій білий одяг у просторі, щоб не забруднити його. От якось вирвав я в коршуна жабеня і приніс на той берег. У старшого з подвижників серце сповнилося співчуттям, і він закричав: «Відпусти його, відпусти!» І тут його біла одежа впала на землю. А другий, боячись, щоб і з його вбранням те саме не сталось, гукнув: «Не відпускай, не відпускай!», але його одяг все-таки впав. Третій, споглядаючи за тим, промовчав. Тому я й кажу:

Одежа впала в того, що гукнув: «Пусти!»

І в того, що кричав: «Ні, не пускай!»

А успіху досяг лиш той, що бачив,

Як падав одяг у братів, але мовчав».

Мудрець вислухав його, засміявся й мовив: «Ну й дурний же ти, пернатий. Все це сталося за законом кри-таюги, під час якої сама тільки розмова з грішником породжує гріх. Одяг упав додолу не тому, що доброчесний зробив докір, а тому, що він розмовляв з непотреб-ним. А зараз у нас настала каліюга, коли всі за природою своєю грішні душею. Якщо в цю лиху пору не вчиниш провини, то й гріха не торкнешся. Кажуть:

Гріх у югах переходить від істоти до істоти,

Гріха повна каліюга, і до кожного він липне.

Тоді як

Мандрує гріх у пору свят, немов олія по воді,

Од спільних мандрів і трапез лежань, сидінь і спілкувань.

Навіщо вести марні розмови? Краще забирайся звідси, а то я накладу на тебе прокляття!» Коли сокіл полетів, миша звернулася до мудреця: «Відведи мене, шановний, у свою схованку, бо мене може вбити якийсь інший злий птах. А я в твоїй схованці спокійно житиму і вдовольня-тимусь тими крихтами, які ти мені з ласки даватимеш». Тоді мудрець, сповнений щедрості й жалю, подумав: «Як [220] же я понесу мишу в руці? З мене ж люди сміятимуться. Дай-но я перетворю її в дівчинку!» Він перетворив мишу в дівчинку й привів її додому, а мудрецева жінка побачила його з нею і спитала: «Звідкіля, шановний, ця дівчинка?» А він сказав: «Та це ж миша, яку схопив сокіл. Нещасна попросила в мене захисту, то я й перетворив її в дівчинку і оце привів до тебе. Не спускай з неї ока, бо доведеться її знову перетворити на мишу!» - «Не роби цього, шановний,- мовила жінка,- ти ж тепер її законний батько. Сказано ж:

П'ятьох вважають за батьків: хто спородив та хто плекав,

Хто дав знання, хто хліб дає і хто від страху береже.

Ти їй дав життя, а раз я маю чоловіка, то вона мені - дочка». На тому й порішили. Минали літа, і, покірна мудрецеві та його дружині, дівчинка незабаром розквітла юною красою. Шалаянкаяна сказав тоді своїй жінці: «Люба, ось уже дівчина й на порі стала. Не можна їй тепер залишатися в нашому домі. Бо ж кажуть:

У кого вдома під замком сидить дочка на виданні,

Скидають предків із небес, колись шанованих людей.

Так-от, треба знайти їй достойного нареченого.

Жениха шукає дівка, мати - статок, батько - вченість,

А рідня шукає роду, інші ж - частувань весільних.

А також

Треба дівку видавати, поки бавиться в пилюці,

Поки випаса скотину, поки сорому не знає.

 

Батько, старший брат і мати в пекло попадуть всі троє,

Як побачать, що в дівчини місячні розпочалися.

А також

Як люди дівку заміж видають,

Шукають сім чеснот у жениха:

Порядність, вченість, друзів, вік і рід,

Красу, багатство, інше все - дрібне. [221]

Крім того,

Розумні заміж в край чужий не віддадуть повік дочки,

Не віддадуть за бідняка, невігласа чи пияка.

Якщо вона погодиться, то я віддам її за жінку Світочеві-Сонцю. Бо сказано:

Хоч би і гарний був жених, а дівці не до серця він,

Не треба силувать її, якщо бажати їй добра».

Дружина мовила: «А чого ж? То й віддамо її за нього!» І мудрець звернувся до Світоча. Той миттю з'явився й запитав: «Чого ти кликав мене, шановний?» Мудрець відповів: «Та ось дочка моя. Коли вона тобі до вподоби, то бери її за жінку!» А потім сказав дочці: «Доню, чи подобається тобі цей Світоч-Повелитель, який осяває три світи?» Вона озвалася: «Він надто палючий, татку! Не зможу я його приголубити. Краще когось знатнішого запросити!» Почув Світоч-Сонце її слова і, впізнавши в ній мишу, байдужно сказав мудрецеві: «Є, шановний, могутніший за мене - Володар хмар, який може так мене закрити, що й просвітку не буде».

Покликав мудрець Володаря хмар і знову спитав дочку: «Подобається він тобі? Я тебе віддам за нього», а вона сказала: «Та він дуже чорний і похмурий. Віддай мене за когось іще поважнішого». Тоді мудрець запитав Володаря хмар: «Скажи, чи є хтось поважніший за тебе?» - і почув таку відповідь: «Могутніший за мене Вітер, під ударами якого я зі своїми підлеглими помчу в тисячу напрямків!» Почувши це, мудрець покликав Вітер і спитав: «Донечко, ну як, одружишся з ним?» А вона йому на те: «Хоч він і могутній, але дуже непосидющий. Приведи когось іще могутнішого».

Звернувся мудрець до Вітру: «Чуєш, Вітре, чи є хто-не-будь могутніший за тебе?» - і Вітер сказав: «Могутніший за мене гірський пік Парвата, який і мене, хоч я дуже сильний, спинити може». Тоді мудрець запросив Парвату й показав його дочці: «Віддам я тебе, доню.за нього». А вона відповіла: «Він якийсь гордий та непорушний. Віддай мене, тату, за когось іншого». І мудрець запитав Парвату: «О Парвато, повелителю гір, чи немає когось могутнішого за тебе?» - «Могутніші за мене,- сказав Парвата,- тільки миші, які прогризають моє тіло уздовж і впоперек». [222]

І тоді мудрець покликав Повелителя мишей і сказав своїй дочці: «Ну, дочко, подобається тобі цей Повелитель мишей? Не погребуєш ним?» Вона глянула на мишачого ватажка і, пізнавши в ньому свою породу, аж засяяла від радості. «Таточку,- мовила дівчина,- перетвори мене на мишку й віддай за нього заміж, а я буду в його домі доброю господинею».

Батько, чудовий знавець жіночої вдачі, знову перетворив дочку на мишу і віддав заміж за її обранця. Правду кажуть:

Ні коштовностей ніяких, ні дарів, ні пещень царських

Не жадають так красуні, як коханців очманілих.

Отак миша, не в змозі позбутися притаманних її родові інстинктів і уподобань, змушена була відмовитися від шляхетних женихів. І не дивина, що тобі, підлому від природи, не пішла на користь дружба зі мною. Ось тому я й кажу:

Не взяла в подружжя миша Сур'ю, Гіру чи Маруту,

А взяла в подружжя мишу,- не втечеш від волі крові.

Отож, бовдуре ласолюбний, ти сидиш під п'ятою в своєї жінки. І таких немало, хто заради своїх благовірних занехаяв роботу, нехтує багатством і друзів забуває. Правду кажуть:

Котра відштовхує завжди, а зараз раптом обняла,

О благодійнику! Таку хутчій подалі забери!»

Караламукха спитав: «Як же це?», і Рактамукха розповіла.