Оповідка третя

«В одному селищі жив гончар, який колись так напився, що, біжучи, упав і вдарився лобом об гострий черепок розбитого горшка. Він ледве встав і з заюшеним кров'ю обличчям поплентався додому. Потім рана загоїлася, та [211] від невдалого лікування утворився чималий рубець. А коли країна, де він жив, занепала, змучений голодом гончар подався з царськими слугами в чужий край і став прислужувати там цареві. Раджа побачив у нього на лобі страшний рубець і подумав: «Мабуть, цей чоловік великий герой! Неспроста в нього на лобі такий шрам!» І тому він став його виділяти серед інших слуг та шанувати. Слуги дуже заздрили гончареві, але,боячись царя, пари з вуст не пускали.

Ось якось напередодні війни, коли прославляли мужніх вояків за ратні подвиги, навчали слонів, а на коней та на воїнів надягали бойові обладунки, цар спитав гончара сам на сам: «У якому бою ти, царський слуго, був так тяжко поранений?» - «Та не воював я, о божественний, я гончар зроду-віку і звуть мене Юдгіштхіра. Дома в мене багато горшків, і от я колись, п'яний, упав і вдарився об черепок. І зробилась на лобі рака, а потім оцей страшний рубець». Почув такі зізнання раджа, засоромився і сказав: «Ну й обдурив же мене гончар, прикинувшись царським слугою. Треба його вигнати в потилицю!» Гончар зрозумів, що діло кепське, і мовив: «Не роби цього, не роби! Повір, я в бою дуже легкий на руку, і луком, і мечем добре орудую». А раджа на те відповів: «Воістину, шановний, ти маєш таке обдарування, та однаково забирайся геть! Бо сказано:

І мужній, і вродливий ти, у тебе, синку, є й знання,

В роду ж, з якого ти пішов, ніхто не убивав слона».

Гончар спитав: «Це ж як?», і цар йому розповів.

 

Оповідка четверта

«В якійсь лісовій країні жили лев і левиця. Вона народила йому двоє левенят, а він ходив на полювання і приносив їй здобич. Одного разу сталось так, що лев нічого не вловив, хоча й блукав лісом, аж поки зайшло сонце. Повертаючи до свого лігва, він спіймав шакаленя й подумав: «Та це ж малюк!» Потім узяв його в зуби і живенького приніс левиці, а та сказала: «І оце, любий, уся їжа на сьогодні?» Лев їй відповів: «За цілісінький день, кохана, я не стрів жодного звіра, окрім цього шакаленяти, та й то не вбив його, бо подумав: «Та воно ж дитинча!» Адже сказано: [212]

Подвижника, брахмана, жінку,

Дитину убивати - злочин,

А надто того, хто довіривсь,

Хай навіть і життям ти важиш.

Якщо хочеш, то з'їж його,- тобі не можна не їсти, а завтра вранці я вполюю щось інше». Вона на те озвалася: «Любий, ти ж подумав - «Воно ще дитинча!», і не вбив його, то як же я можу звести зі світу таке малятко, аби тільки напхати свій шлунок? Недарма кажуть:

Непевного не слід робить, якщо загрожує життю,

Від певного не відступись,- такий закон на всі часи.

Отож нехай воно буде мені за третього сина». Левиця почала годувати шакаленя своїм молоком, і троє малюків, не відаючи різниці між собою, весело гралися та забавлялися. Одного разу до лісу заблукав слон, і двоє левенят, побачивши його, з розгніваними писками кинулись йому назустріч, а шакаленя продзявкало: «Ой-ой, та цей же слон - ворог нашого роду, не треба йти проти нього!» - і забилося в лігво. Левенята помітили, що брат, який був трохи старший за них, утік, і самі втратили сміливість. Правду кажуть:

Герой уславить і один свої війська на цілий світ,

А от нікчемний боягуз - той до поразки приведе.

 

Отож тому володарі збирають воїнів стійких,

Безмежно мужніх, бойових. У битві зрадить боягуз.

І, повернувшись у лігво, левенята почали глузувати з брата і згадувати, як той, угледівши слона, перелякався й накивав п'ятами. Від люті в шакала очі налилися кров'ю, нижня губа затремтіла, і він, насупивши брови, заходився лаяти малюків. А левиця відвела його в закуток і стала вмовляти: «Синку, не кажи більше так про своїх молодших братів». А той розсердився і буркнув: «Хіба я гірший за них, чи, може, в мене геройства, вченості та здоров'я менше, що вони з мене насміхаються? Я їх повбиваю!» Вона подумки усміхнулася і, бажаючи, щоб він лишився живий, мовила:

«І мужній, і вродливий ти, у тебе, синку, є й знання,

В роду ж, з якого ти пішов, ніхто не убивав слона. [213]

Ось послухай, синку, що я тобі скажу. Ти - син шакали-хи, тебе я, пожалівши, вигодувала своїм молоком. Так-от, поки левенята ще не знають, що ти шакал, іди собі і живи серед свого роду, бо коли вони підростуть, смерті тобі не минути». Після цих слів у чужака в душі похолонуло, і він зник із очей.

Отож поки царські слуги не довідались, що ти гончар, забирайся звідси, бо доведеться тобі зазнати від них наруги». І гончар одразу ж дав дьору. Тому я й кажу:

Той недоумок і йолоп, хто, свою мету забувши,

Правду скаже - все загубить, як новітній Юдгіштхіра.

Так-от, розбишако, страховиську морське, ти, мов той гончар Юдгіштхіра, своїми словами сам собі ж горя наробив. Правду кажуть:

Папугу й майну за язик частенько ловлять у сильце,

Але ніколи - журавля. Мовчання - то найвищий дар.

До того ж

Шкуру тигра одягнувши, став осел у лісі грізний,

А зайшовсь ослячим ревом, через те його й убили».

Караламукха спитав: «Як це?», і Рактамукха розповіла.