Оповідка п'ята

«В якомусь селі жив брахман на ім'я Харідатта, і був він хлібороб, але йому не щастило - ніяк не міг дочекатись багатого врожаю. Ось наприкінці спекотливої пори року, він задрімав у затінку, під деревом, що росло посеред його [176] поля, а коли прокинувся, то побачив над мурашником страхітну змію, що розпустила свій величезний капшук, і подумав: «Та це ж, напевно, божество, що піклується про моє поле, а я ніколи не приносив цьому божеству жертви, через те й не щастило мені в хліборобстві. Неодмінно сьогодні ж складу йому жертву». Отак поміркувавши, він випросив у когось молока, налив у мисочку і, підступивши до мурашника, сказав: «О покровителько мого поля, не знав я досі, що ти тут живеш, і тому не приносив тобі жертви. Прости мені!» По цих словах він поставив миску, га й подався до себе додому. Коли на другий день уранці туди знову прийшов, то побачив у мисці один динарій. І відтоді щодня потай приносив божеству молоко, а вранці забирав з миски динарій. Одного разу він доручив своєму синові однести молоко, а сам вирушив у сусіднє село. Син одніс молоко, куди було сказано йому, і повернувся додому, а коли на другий день знову навідав те місце й побачив у мисці динарій, то схопив його і подумав: «Видно, цей мурашник набитий золотими грішми. Я вб'ю оцю змію й заберу все разом». От на другий день приніс брахманів син молоко, та й уперіщив змію по голові. Але, мабуть, так уже йшлося, що змія не розпрощалася з життям, тільки страшенно розлютилася і так ужалила молодика своїми гострими отруйними зубами, що той відразу й помер, а родичі, які працювали поблизу в полі, назбирали дров для погребального вогнища і справили останній обряд. На другий день повернувся додому батько, і родичі розповіли йому, що саме спричинилось до загибелі його сина. Той усе збагнув і мовив:

Як позбиткуєшся над тим, хто в тебе захисту шука,

То неодмінно пропадеш, мов гуси в заростях тростин».

Родичі спитали його: «Як же це так?», і брахман розповів їм.

 

Оповідка шоста

«Жив у якомусь місті раджа, і звали його Чітраратха, а в нього було озеро Падмасара, тобто Лотосове, яке пильно охороняли брахманові воїни. Населяло його багато золотих гусей, кожні шість місяців скидали вони з хвостів [177] по перу. От якось прилетів на те озеро великий золотий птах, але вони йому сказали: «Не можеш ти серед нас перебувати, бо ми взяли це озеро в оренду, за що кожні шість місяців віддаємо по одному перу з хвоста». І тоді зчинилась між ними велика сварка. Залітний птах попросив раджу заступитись за нього: «Знаєш, божественний, ті птахи без упину торочать: «Що нам цар зробить?! Ми нікому не поступимось своїм житлом!» А я їм сказав: «Негоже вам так говорити! Ось я піду до володаря і все йому доповім». От я тобі, велителю, і доповів». Тоді цар звелів слугам: «Гей, ви, ідіть повбивайте всіх птахів та швидше повертайтесь назад!» Один старий птах, помітивши царських слуг з дрючками в руках, сказав: «О ріднесенькі, біда нам, біда! Давайте швидко, разом, як один, злетимо!» Так вони й зробили. Тому я кажу:

Як позбиткуєшся над тим, хто в тебе захисту шука,

То неодмінно пропадеш, мов гуси в заростях тростин.

Наступного дня вдосвіта брахман знову взяв молоко, пішов до того мурашника й голосно прославив змію. І тоді змія поволі виповзла з нори й сказала брахманові: «Ти не журись за сином, який прийшов сюди, гнаний жадобою, але й мене тобі любити нема за що. Твій син був ще молодий, тому й ударив мене здуру, а я його вжалила. Як мені забути про той удар кийком? І твоя туга по синові ніколи не вляжеться». По цих словах вона вручила йому коштовний смарагд і мовила: «Не треба тобі сюди більше приходити!» - і заповзла в свою нору. А брахман узяв смарагд і, осуджуючи нерозумний вчинок свого сина, повернувся додому. От я й кажу:

«Як погребальний стос горить і геть розбита голова,

А приязні прийшов кінець, любов'ю не поправиш справ.

Якщо ми його вб'ємо, то без зусиль врятуємо наше царство від ворогів».

І запитав тоді Арімардана в Круракші: «А як ти вважаєш, любий?» Той відповів: «Все, що він пропонує, жорстоке; не можна ні сіло ні впало вбивати того, хто шукає покровительства. Ось послухай, що кажуть: [178]

Є легенда, ніби голуб ворога свойого в скруті

Привітав якнайщиріше й спік себе в огні для гостя».

Спитав Арімардана: «Та як же це могло бути?», і Круракша розповів.