Оповідка друга

«Кажуть, що в якійсь країні жив лев на ім'я Каралаке-сара, і за ним слідом завжди ходив його слуга шакал, якого звали Дгусарака - Сірошкурий. Одного разу слон так поколошматив лева, що той навіть лапою не міг поворухнути, а тим паче добувати їжу. Охлялий від голоду шакал сказав Каралакесарі: «Мене так змучив голод, повелителю, що я ледве на лапах тримаюсь. То як же я можу тобі служити?» Лев йому на це відповів: «Іди й розшукай якусь тварину, щоб я, навіть такий немічний, спромігся її вбити». І шакал, недовго думаючи, подався на розшуки. От забіг він у якесь сусіднє село й побачив там на березі ставка осла, що звався Ламбакарна - Вухатий. Той поскубував обрідну молоду травичку-дурву і смакував нею. Шакал підійшов до нього і сказав: «Добридень, любий, зичу тобі здоров'ячка. Давненько я тебе не бачив. Признайся мені, чого це ти так схуднув?» А Ламбакарна озвався: «О сину щасливиці, правди ніде діти! Замучив мене красильник, навалює мені на спину важелезні тюки, а ніколи й жмутка сіна не дасть. От і змушений я їсти траву-дурву впереміш з пилюкою. Від чого ж мені повніти?» Шакал прошамкотів: «Коли в цьому біда, любий, то ось тут поблизу на березі річки є затишна місцинка, геть поросла смарагдовою травою. Ходімо зі мною, і ти втішишся там солодкими розмовами». Ламбакарна на те сказав: «О сину щасливої матері, любі серцю моєму твої слова. Але ж нас, сільську худобу, вбивають лісові звірі, то яке ж пуття з тієї чудової місцинки?» - «Не кажи так, любий,- мовив шакал.- Та місцина охороняється силою лап моїх, тому ніхто інший туди пройти не може. Крім того, там пасуться теж замучені красильником три ослиці, які втратили покровителя. Вони зараз просто у розквіті юності, гарні та пишні. А знаєш, що вони мені сказали? Ось послухай: «Якщо ти, дядечку, нас шануєш, то піди в село й приведи сюди якогось доладного осла, щоб він був нам за чоловіка». Оце ж я тебе до них і веду». Осел, охоплений полум'ям кохання, мовив: «О любий, тоді йди вперед, а я за тобою слідом ступатиму. Правду кажуть:

Над вродливицю немає ні амріти, ні отрути,-

Розцвітають поруч з нею, умирають від розлуки.

А також [209]

Хто її не бачив навіч, а почув лише наймення,

Як він спалахне з кохання! Хто ж під поглядом не втане?»

Ну от, приходять вони удвох до лева, а той, хоч і страждав од ран, як побачив осла, зразу ж підвівся. Осел зметикував, що до чого, й хотів, було, тікати, та лев наздогнав його і вдарив лапою, але удар того злощасного не досяг мети. Тоді шакал розгнівався і закричав:: «Що ж це в тебе за удар, коли осел з-перед самого носа утік? Як же ти битимешся зі слоном? Ну й сила ж у тебе!»

Знічений лев відповів: «А що я маю робити? Просто я не підготувався до стрибка, а коли підготуюсь, то й слон від мене не втече!» Шакал гаркнув: «Я спробую ще раз привести його до тебе сьогодні, тільки ти вже приготуйся до стрибка як слід!»

Лева взяв сумнів: «Слухай, любий, якщо він мене побачив і втік, то як же ти його знов сюди притягнеш? Може, знайдеш якусь іншу тварину?» Шакал на те мовив: «Не мороч собі голови! Ти тільки приготуйся до стрибка!» Отак напоумивши лева, шакал пішов по слідах осла і незабаром знайшов його на тому самому місці, де він раніше пасся. Побачивши шакала, осел сказав: «О сину щасливої матері, в гарну місцинку ти мене заманив - я мало в пащі смерті не опинився! Скажи мені, що це за істота, удар лапи якої схожий на блискавицю?» Шакал засміявся і мовив: «Любий, та це ж ослиця, згораючи в огні пристрасті, накинулась на тебе, а ти злякався. Вона тепер без тебе жити не може. То ослиця тобі лапу простягнула, щоб привітати. Отож іди до неї - сповнена невтолимої жаги, вона чекає на тебе і весь час примовляє: «Якщо Ламба-карна не буде моїм чоловіком, то я вскочу або в огонь, або в воду, або нап'юся отрути, тому що я не можу пережити розлуки з ним». Так-от зроби ласку, хутко йди туди, бо інакше на тебе впаде провина за вбивство жінки, та ще й розгнівається на тебе сам божественний повелитель Кама. Недарма ж кажуть:

Якщо чоловіки відкинуть вічний стяг,

    що все в житті дарує,

Зневаживши на нім жіночий чистий вид,

    і підуть манівцями,

їх Кама покара. І будуть цілий вік

    вони поневірятись, [210]

Неголені, нагі - злиденні кудлаї,

    в червоних шатах смарти».

З повагою вислухав осел шакала і знову пішов за ним. Правдиво сказано:

Як люди, навчені життям, безтямно чинять щось,

Чи ж Карма в іншому краю дозволить гідне учинить?!

І ось тоді лев, що заздалегідь приготувався до стрибка, накинувся на Ламбакарну, вбив його і, доручивши шакалові стерегти тушу, подався до річки робити обмивання. А шакал, якого жерли нетерплячка й цікавість, строщив і вуха осла, і його серце. А тим часом, скінчивши обмивання і помолившись богам та предкам своїм, повернувся лев. Він страшенно розлютився, коли побачив осла без вух і серця, і гримнув на шакала: «Гей, ти, грішнику, що це за неподобство вчинено? Чому осла позбавлено вух та серця і перетворено на недоїдки?» Шакал поштиво мовив: «О повелителю, не кажи, не кажи так, бо той осел прийшов сюди вже без вух і серця, інакше, побачивши тебе, він, звісно, відчув би, що повертатись на це місце небезпечно». Лев повірив шакалові і, ні в чому не сумніваючись, удвох з ним призволився ослятиною. Тому я й кажу:

Дурний осел Ламбакарна

Як пішов, так і прийшов:

Вже без серця і без вух.

Отож, дурню, ти захотів удатись до обману, але тебе, так само, як Юдгіштхіру, погубило правдиве слово. Добре сказано:

Той недоумок і йолоп, хто, свою мету забувши,

Правду скаже - все загубить, як новітній Юдгіштхіра».

«Та як же це?» - спитав Караламукха, і Рактамукха розповіла.