Оповідка восьма

«Живе собі в одному селищі бідний брахман на ім'я Дрона, який тільки тим і промишляє, що жебрає. Ніколи в нього не було гарного одягу, притирань, парфумів, вінків, бетелю і всього того, що радує серце. Він заріс волоссям, відростив бороду й нігті, а тіло його нещадно виснажували холод, спека, вітер і дощ. Одного разу якийсь жертводавець пожалів нещасного й подарував йому двійко теляток, а він почав годувати їх тим, що випрошував - сироваткою, вершковим маслом, ячменем та іншим збіжжям і з часом гарно їх вгодував. Якось ту худобину помітив один злодій і подумав: «Ось я вкраду у брахмана обидві корови».

Отак він вирішив і, взявши дві мотузки із зашморгами, темної ночі вирушив у путь, але на півдорозі побачив якусь дивну істоту, геть зарослу волоссям вогнистого кольору, із світло-рудою бородою, що яскріла, немов жертовне багаття, з запалими щоками, з рядами гострих зубів, які зловісно випирали з рота, з налитими кров'ю, витрішкуватими очима, а тіло його було все в набухлих жилах. Хоч злодій і перелякався, але запитав: «Хто ти такий, шановний?» І чоловік відповів: «Я той, що завжди правду каже - Сатьявачана, брахмаракшас. Назви й ти себе, голубе!», і почув у відповідь: «А я майстер крадіжок, злодій Круракарма! Іду оце, щоб поцупити з брахманового подвір'я обидві корови». Відчувши до нього велике довір'я, брахмаракшас прорік: «А я, любий, їм раз на три дні і от саме сьогодні хочу з'їсти того брахмана. Отож усе дуже добре виходить - у нас одна з тобою мета».

І от пішли вони далі вдвох, дістались, куди треба, і чекають слушної години. Злодій побачив, що брахман [183] спить, а брахмаракшас збирається його з'їсти, і сказав Сатьявачані: «Не годиться так, любий, давай спершу я корів виведу з двору, а тоді вже ти з'їси брахмана!» Той відповів: «Але ж від ревіння корів прокинеться брахман, і весь мій задум піде нанівець». Злодій заперечив йому: «А коли ти почнеш його пожирати, то він же стогнатиме й кричатиме, і це завадить мені. Давай краще так зробимо: спочатку я худобу заберу, а потім уже ти брахмана строщиш». Отак вони сперечались між собою і такий лемент зчинили, що аж прокинувся брахман. Тоді злодій і каже йому: «Чуєш, брахмане, оцей брахмаракшас хоче тебе з'їсти», а ракшас і собі: «А він, брахмане, злодій, і прийшов сюди, щоб украсти в тебе обидві корови».

Брахман, тільки-но почув це, одразу ж схопився і став оборонятись від ракшаса молитвою, зверненою до свого божества, а корів од злодія захистив добрячою полінякою. Через те я й кажу:

Як один з одним вороги сходяться в бою - нам благо,-

Брахмана злодій врятував, а двох корів зберіг ракшас».

Обміркувавши все, Арімардана спитав Пракаракарну: «Повідай мені, як на твою думку ми мусимо вчинити в цьому випадку?»

І той відповів: «Не слід, о божественний, його вбивати, бо коли зберегти йому життя, то потім можна буде жити з ним у злагоді. Отож кажуть:

Живий, хто слабину свою завжди приховує, адже

Не приховаєш - пропадеш, як у мурашнику змія».

Спитав Арімардана: «А як же це?», і Пракаракарна розповів.