Оповідка сімнадцята

«Живе в якійсь країні, на високій горі, зграя мавп. Одного разу студеної пори знесилені могутнім вітром, до кісток промоклі під нещадною та затяжною зливою, тремтячи всім тілом, мавпи шукали собі захистку, щоб хоч трохи перепочити. І ось, натрапивши на світлячків, вони подумали, що то іскорки вогню, й почали їх ловити та роздмухувати. Птах Сучимукха, що саме пролітав над ними, помітив їхні марні зусилля і гукнув: «О нещасні, вам, певно, розуму забракло?! То ж не жаринки, а світлячки! Чого ви даремно силкуєтесь роздмухати вогонь? Це ж не врятує вас від холоду! Краще шукайте порятунку од вітру в лісовій глушині або десь у гірській печері. Сьогодні он знову насувається велика хмара, яка віщує зливу». Тоді найстарша з мавп огризнулася: «А тобі яке діло? Лети своєю дорогою! Сказано ж:

Задля добробуту свого розмови мудрий не почне

Ані з гравцем, який програвсь, ані з невдахою в ділах.

 

Той, хто з мисливцем розмовля, що здобичі не вполював,

Вступа з розпусником в союз, завжди поразки зазнає».

Сучимукха, мабуть збагнувши, що йому не вдасться переконати мавп у недоцільності їхньої праці, мовив: «Ну й химерну ж роботу ви робите!» Одна з мавп, розлючена марними зусиллями, спересердя мовчки схопила того птаха за крила й розтрощила його об каміння. Так-от я й кажу:

Не гнеться кедр, хоч тисне гурт, за бритву камінь не зійде.

Отож-бо, Сучимукхо, знай, безтямного учить не варт.[99]

До того ж

Поради телепням давать - лиш викликати гнів у них,

Змію поїти молоком - отрути збільшувать запас.

А також

Із порадами своїми у чужий город не лізь ти.

Видрала гніздечко мавпа,- без гнізда лишивсь горобчик».

Даманака спитав: «А як це сталося?», і Каратака розповів йому.

 

Оповідка вісімнадцята

«Росте в далекому лісовому краї дерево шамі, у розложистому вітті якого звила собі гніздо пара лісових горобців. Жили вони щасливо й безтурботно, аж поки стала сіяти дрібний дощ хмара - провісниця наближення холодної пори. І саме під той час одна мавпа, яка стрибала по вітах, мов газель по землі, так змерзла від поривів дошкульного вітру, що в неї зуб на зуб не попадав. Ховаючись від негоди, вона примостилася між корінням дерева шамі й тихенько там скиглила. Горобець побачив страдницю і сказав: «О шановна,

Ти, з руками і ногами, зовсім на людину схожа,

Чом же не збудуєш хати, щоб від холоду звільнитись?»

Почула мавпа ті слова й сердито мовила: «Чого це ти, зухвальцю, глузуєш з мене? Краще наклади на себе обітницю мовчання!

Птиці, шльондри, волоцюги, ті, хто знає все на світі,

Розпатякують без діла. Чом не задавити пташки?»

А потім ще додала: «От дурний! Чому тебе так турбує моя доля?

Той давать поради має, в кого їх про це питають,

Ради недостойних марні, мов ридання в темнім лісі.

Та нема мені чого з тобою розбалакувати! Мелеш казна-що, сидячи в своєму гнізді». Мавпа хутко видерлась [100] на дерево і геть розшматувала гороб'ячу домівку. От я тому й кажу:

«Із порадами своїми у чужий город не лізь ти,

Видерла гніздечко мавпа,- без гнізда лишивсь горобчик.

А ти, дурню неотесаний, узявся повчати інших. Хоча це й не твій гріх, бо тільки порядним наука йде на добро! Недарма ж кажуть:

Чим ученість допоможе, як вона десь не до діла?

Все одно, немов світильник засвітить в закритім кухлі.

Але ти, скніючи в лабетах своєї облудної вченості, не слухаєш моїх слів, і сумнів тебе не бере. Кажуть:

Чужій біді негідник радий,

Хоч на нього йде погибель,-

Так у круговерті битви

Тіло мчить без голови.

О, воістину справедливо мовиться:

Знаю із історії я Дгармабуддгі і Папабуддгі,

Як через вченість вдавану син батька димом задушив».

Даманака спитав: «А як же це сталось?», і тоді Каратака розповів.