Оповідка перша

«Є в країні Дакшінатьї місто, що зветься Махілароп'я, і неподалік від нього стоїть храм милостивого Маахадеви, а при тому храмі монастир, в якому жив прочанин рудоволосий Тамрачуда. Щоб хоч якось животіти, він ходив до міста просити милостиню; рештки їжі від подаянь Тамрачуда залишав у чаші, яку вішав на гачок, подібний до зміїного зуба, і сам лягав спати. Вранці роздавав залишки харчів робітникам, які потім за його розпорядженням підмітали в святилищі, змащували глиною долівку, розмальовували і всіляко прикрашали храм. Та от одного дня приходять мої родичі й бідкаються: «О повелителю, в монастирі, остерігаючись мишей та щурів, чашу для милостині з роздобутою їжею щовечора вішають на гачок, і ми нічим не можемо поживитися. Навіть ти, повелителю, до неї не доберешся. Чого ж нам тут мучитися? Може, підемо в якесь інше місце, де ми завдяки твоїй милості досхочу наїмося?»

Вислухавши оце все, я на чолі свого виводка одразу ж пішов до тієї келії, високо підстрибнув, заліз у чашу для милостині, пороздавав-їжу своїм слугам, а потім уже й сам добре наївся. Отак щоночі я їх годував. Прочанин пильно стеріг свою чашу, та коли його змагав сон, я залазив туди й робив своє діло. Але якось, щоб віднадити мене, він додумався принести бамбукову палицю. І от нею, хоча й крізь сон, а постукував по чаші, відлякуючи мене, а я, боячись потрапити під удар, тікав, не оглядаючись, голодний, хоч там було повно всяких наїдків. Отак він цілісіньку ніч і вовтузився зі мною. [124]

Одного разу до нього в келію прийшов погостювати його друг Бріхатспхіг, теж прочанин, що мандрував по місцях святих купань. Побачивши його, хазяїн келії, як і годилося за звичаєм, підвівся, вшанував гостя, одне слово, прийняв його з усіма належними почестями. Ну, а коли настала ніч, вони обидва полягали спати на підстилці з трави куші й заходилися розповідати один одному дгар-макатха, різні благочестиві історії. Поки Бріхатспхіг вів розмову, Тамрачуда, боячись, аби щурі не порозтягали їжі, побахкував бамбуковою палицею по чаші й відповідав другові без ладу й складу. Так я й не поживився нічим. А гість розсердився і сказав господареві: «Знаєш, Тамра-чудо, тепер я бачу, що ти мені зовсім не друг і розмовляєш зі мною знехотя. Хоч надворі зараз і темна ніч, але я піду з твоєї келії і попрошусь до когось іншого. Неспроста кажуть:

Заходь, заходь! Сідай! Сидіти зручно тут!

    Де пропадав так довго?

Як жив-здоров? Чом зблід? Які новини чуть?

    Яких зазнав приключок?

Отак бодай завжди заходить в любий дім,

    де хазяї гостинні

Запросять до стола і щиро пригостять,

    і добре слово скажуть.

 

Якщо ти завітаєш в дім, в якім господар зустріча,

Вниз дивлячись або ж убік,- безрогий ти, та справжній бик.

 

В той дім заходити не слід, де перед гостем не встають

І дружніх не говорять слів, і про добро та зло мовчать.

О, ти дуже запишався та ще й відцурався від друзів, хоча маєш лише глухий закуток. Але тобі невтямки, що замість нього у тебе там справжнє пекло.

Якщо до пекла зажадав, побудь жерцем домашнім з рік,

Ще краще - хоч би зо три дні - в монастирі наставником.

Отож, дурню, ти мусиш оплакувати гординю, яка вселилася в тебе, а я залишаю твоє пристанище і більше ніколи сюди не прийду». Схвильований Тамрачуда став заспокоювати [125] гостя: «Не кажи так, шановний. Нема в мене друга, ближчого за тебе. Вислухай, коли твоя ласка, чому я був і неуважний до тебе при розмові. Річ у тім, що капосний І щур унадився до чаші на милостиню, яку я вішаю високо на гачку, і все до крихти виїдає з неї, так що мені навіть ї нема чим заплатити за прибирання храму. От я й постукую раз у раз по чаші бамбуковою палицею, щоб прогнати щура. Оце й уся причина. Але цікаво - як той мерзотник зміг перевершити в стрибках кота, мавпу і до них подібних?» І тоді спитав Бріхатспхіг: «А ти знаєш, де його нора?»

І Тамрачуда на те відповів: «Ні, шановний, я цього не знаю». А Бріхатспхіг мовив: «Його нора, напевно, містить- ся над скарбом, від якого йде жар і змушує так високо ; стрибати. Недарма кажуть:

Багатством викликаний жар величним робить будь-кого,

Та щастя більшого нема, як з ближнім поділитись ним.

А крім того,

Не без причини Шанділі за неочищений кунжут ;

Очищений розпродує - для цього певний привід є».

І Тамрачуда спитав: «Та як же це?», і Бріхатспхіг розповів.