113. Філософська думка в епоху Середньовіччя

Філософія Середньовіччя — європейська філософія у 5—15столітті. Періоди: Патристика(II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст. (Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень 1-8 століть, коли їхні представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З 3 століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.) Схоластика(VIII—XV ст.) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. (Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи «семи вільних мистецтв», але в обмеженому вигляді — тридоріжжя, чотиридоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика. Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває класичного виду.Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, який, в основному, полягав у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів та Біблії, і виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.)

114. Філософські течії у Візантї

Візантійська культура становить собою неповторний сплав античних традицій зі стародавньою культурою народів, що її населяли - єгиптян, сирійців вірменів та інших народів Малої Азії і Закавказзя, племен Криму та арабів. Візантійці з великою повагою ставилися до науки та освіти. Візантійські філософи зберегли античне розуміння науки, об'єднавши всі наукові знання під іменем філософії. Найвпливовішим філософським напрямом був неоплатомізм. Його головні представники Плотін /205-270 рр./, Ямвлих /245-330 рр./ і Прокл /412-485 рр./. Філософія неоплатоників Плотіна, Ямвліха, Прокла мала великий вплив на християнських мислителів Візантії. Найбільш значною фігурою серед них був Псевдо Діонісій Ареопагіт /У ст./, який виклав християнське віровчення в термінах та поняттях неоплатонізму. Твори Діонісія лягли в основу подальшого розвитку містичного напряму в богослов'ї та філософії як Візантії, так і Заходу. Термінологія та аргументація неоплатоників використовується й іншими мислителями відбиті - Василем Кесарійським, Григорієм Назіанзіном, Григорієм Ніським.