29. Егейська культура

Егейська культура, також Крито-мікенська культура — загальна назва цивілізацій бронзової добиу 3000-1000 роках до н. е. на островахЕгейського моря,Криті, у материковійГреціїтаМалій Азії(насампередАнатолія). Розкопки Перші центри відкриті розкопками німецького підприємця та археолога Генріха ШліманауМікенах1876 року і британського археологаАртура ЕвансанаКритіз 1899 року. З19 століттядосліджено кілька сотень пам'ятників: могильники, поселень, великих міста типуПоліохніна островіЛемносіз кам'яною стіною висотою5 м, Філакопина островіМілос, царські резиденції —Троя, палаци Криту (Кнос,Маллія,Фест),акропольу Мікенах. Міста цієї доби звичайно були укріплені стінами із вежами та бастіонами, із суспільними будинками й храмами з'явилися в західній Анатоліїв 3000-2000 рр. до н. е. Укріплені поселення в материковій Греції — наприкінці 2300—2000 рр. до до н. е., на Криті фортеці невідомі Розвиток егейської культури проходив нерівномірно, її центри переживали епохи занепаду й розквіту у різний час. Процес формування егейської цивілізації був складним й тривалим:

30. Епохи всесвітнього культурного прогресу (технологічна історія соціуму)

У розвитку культури виділяють окремі якісні періоди. Нині єдиної періодизації загальнолюдської культури теж не існує. Дуже часто культуру поділяють на два періоди: 1) додержавний (первісна, докласова, традиційна культура) та 2) державний (культура цивілізації, класового суспільства). Близькою до названої є періодизація у вигляді трьох періодів: 1) дикість (від часу появи найдавнішої людини); 2) варварство (від появи землеробства); 3) цивілізація (від появи держави). Така періодизація найкраще відома за працями Л.Моргана та Ф.Енгельса.

31. Європейський художньо-культурний напрям – реалізм

З 40-х pp. XIX ст. романтизм поступився місцем реалізму — більш конкретно життєвому і соціально-аналітичному методу. На відміну від романтизму реалізм — це мистецтво «втрачених ілюзій», жорсткої дійсності і суду над нею. Реалізм (від франц. realisme— дійсний)— напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20—30-х pp. XIX ст. Період з кінця 40-х до 1871 р. у європейському образотворчому мистецтві — час найвищого розквіту так званого критичного реалізму. Найповніше реалізм був представлений у Франції творчістю письменників О. де Бальзака і Стендаля, в Англії — Ч. Діккенса, в Росії — Л. Толстого, Ф. Достоєвського. Загалом реалізм пройшов етапи формування за законом прискореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчий шлях як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. Саме це було характерним для творчості В. Гюго, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.

32. Загальні закономірності існування давніх культур

Кінець давньої культури за різними критеріями може бути доведений або до сучасної епохи, що настала після загибелі античного світу, тобто до середньовіччя (Євразія та Північна Африка), або до того часу, коли прогресуюча місцева культура була винищена європейцями, встигнувши досягти до цього рівня бронзового віку (Америка). Величезного значення в розвитку культури надають виходові того чи іншого суспільства на рівень цивілізації, під яким звичайно розуміють рівень держави. Заснування цивілізацій традиційно відносять до епохи бронзи. Важливим проявом культури й формою суспільної свідомості є релігія. Можна стверджувати, що взаємини між релігією та наукою відбивають істотні риси культури певного суспільства, місця цього суспільства в культурогенезі. В давнину був досить довгий час, коли наука та релігія не протиставлялися одна одній, бо виступали двома сторонами такого явища, яке іноді називають «давнім природознавством» (але яке науковим насправді не було) . Розмежування науки й релігії, точніше, зародження науки й паралельно з нею - зародження релігії розпочалося, мабуть, тоді, коли виникли уявлення про земне й потойбічне життя, що відповідало наявності уявлень про дві частини всесвіту - земну й позаземну.