36. Західноєвропейські концепції ігрової кульутри

Концепції ігрової культури в тій чи іншій мірі розроблялися такими філософами і культурологами як Й. Гейзінга (1872 – 1945 рр.), Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955 рр.), Ж. П. Сартр (1905 – 1980 рр.). Нідерландський філософ і історик Йоган Гейзінга (1872 – 1945 рр.) в роботі „Homo Ludens” („Людина, що грається”, 1938 р.) наголошує, що джерелом культури є спроможність людини до ігрової діяльності (в цьому смислі вона є передумовою культури). Разом з тим, дослідник не вважає, що культура походить з гри, у сфері культури ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури. Гра розглядається як особливий вид діяльності, як „значуща форма” та як соціальна функція. За такого підходу гра постає як форма вільного самовиявлення людини й розгортається у імпровізації, змаганні, виставі, репрезентації ситуацій, стану речей.Ігровий складник є не лише в мистецтві, спорті, але й в правосудді, військовій справі, філософії

.37. Значення культури перших цивілізацій

Перехід від первісної культури до перших цивілізацій відбувався насамперед на території, де були сприятливі природні умови. У субтропічній зоні Близького Сходу, в долинах рік Тигру, Євфрату та Нілу, сформувалися ранньокласові цивілізації і перші держави Месопотамії та Єгипту (IV-III тис. до н.е.), а у долинах рік Інду, Гангу, Хуанхе і Янцзи держави Індії та Китаю (III-II тис. до н.е.). Народи Стародавнього Сходу першими перейшли до штучного зрощення, застосування плугу, колеса, гончарного кругу. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та скотарства, широке використання металів, розвиток торгівлі та ремесла вплинули на підвищення продуктивності праці, зумовили виникнення майнової нерівності та соціального розшарування. Все це прискорило процес утворення перших держав, які утверджувалися у багатьох країнах Стародавнього Сходу у формі так званої «східної деспотії», при якій вся влада зосереджувалася в руках правителя держави (царя, фараона, імператора). Це одна із характерних рис перших цивілізацій.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення в країнах Стародавнього Сходу наукових знань. Саме тут вперше з’явилися писемність, перші знання з математики, медицини, астрономії, фізики, хімії, історії, географії, правознавства. Це вплинуло і на розвиток інших напрямів культури, зокрема, літератури та образотворчого мистецтва. Культуру країн Стародавнього Сходу відрізняє монументалізм та культ царя-бога, якому були присвячені більшість величезних храмів, палаців, пірамід, скульптур та ін. Із усіх культур Стародавнього Сходу культури Месопотамії, Єгипту, Індії та Китаю – найбільш типові зразки ранніх цивілізацій.

38. Значення первісності в історії світової культури

Первісність здається нам сьогодні далеким минулим людства. А залишки архаїчних племен сприймаються як музейна екзотика. Проте сліди первісності продовжували існувати на протязі усієї історії людства, органічно впітаючись в культур подальших епох. У всі часи люди продовжували вірити у прикмети, приріст, число «13», віщі сни, ворожбу, інші забобони, що є відгомоном первісної кульутри. Розвинені кульутри зберегли магічне відношення до світу в своїх культах ( віра у чудотворну силу мощів, зцілення святою водою, таїнство соборування та дієприкметника у християнстві). Фольклор зберіг відгомони магії та міфу в піснях та казках. Художня культура постійно використовувала міфи для своїх сюжетів і образів. У ХХ ст. вплив міфу на літературу виявляється в ускладненні символіки, тяжінні до притчі, смислової багатошаровості художніх текстів. Представлення первісних людей відбиваються також в сучасних мовних фразеологізмах. Наприклад, міфологічний образ «вовка-розбійника» привів до виникнення фразеологізму «вовча хватка». Скріплення як магічна дія відтворюється у виразах «розв’язати мову», «зв’язати по руках і ногах». Дзеркало як магічний символ кордону між земним та потойбічним світом породило фразеологізми «як у воду дивитися», «як в дзеркалі. Можна з упевненістю сказати, що основні структури первісного світосприйняття живуть в глибинах психіки кожної сучасної людини і при певних обставинах вириваються назовні. Кризові стани суспільства, явища, які наука не може пояснити, смертельні хвороби, які вона не може вилікувати, небезпечні, але значимі для людині ситуації – ось той фундамент, на якому відроджуються старі та виростають нові забобони.