86.Особливості первісної кульутри

Протягом сотень тисяч років мозок наших далеких пращурів поступово вдосконалювався, тобто стали розрізнятися функції правої та лівої півкулі. Тривалий час у первісної людини дві півкулі діяли нероздільно, як у нинішніх дітей до 2-3 років , тобто було неможливим абстрактне логічне мислення. На основі такого типу мозкової діяльності сформувалася морфологічна свідомість, для якої витвір фантазії, творчий витвір, невіддільні від світу реальності. Культура, яка заснована на міфологічній свідомості називається синкретичною. Синкретичність – одна з головних особливостей первісної культури.. в первісній общині все існувало в нерозривній єдності – на всіх одне імя, однакові зачіски, прикраси, одяг, танці, міфи, ритуали. Тобто «я» розпочалося з «ми». В такій культурній ситуації переважає тип фантазії, перевалює уява над осмисленням, аналізом. Другою особливістю первісної культури була її традиційність. Тобто всі структурні складові життя людини залишалися стабільними, жорсткими, передаючись від покоління до покоління, як неписаний закон, освячений міфологічним уявленням. Міф для первісної людини – особливий спосіб пояснення світу, в якому людина, суспільство і природа існують неподільно. Первісна культура була культурою табу. Звичай табу виник з тотемізмом. Він був чи не найважливішим важелем культури та впорядкування всього суспільно-соціального устрою первісного суспільства. І надзвичайно важливою рисою первісної культури був ритуал – театралізоване дійство, побудоване на емоціях, уявленнях, діях стосовно божества або природного явища, яким воно присвячувалося. Період первісності в історії людства надзвичайно важливий, адже протягом всього цього тривалого часу людина практично здійснила найважливіші свої винаходи.

87.Особливості розвитку української культури хvіі -хіх ст.

. Обмеження, а потім і ліквідація взагалі української автономії негативно позначилась на культурних процесах. Внаслідок посилення в Україні русифікації українська культура втрачала свою самобутність.   Та все ж друга половина XVII і особливо XVIII ст. були періодом дальшого піднесення української культури. Про це свідчила, насамперед, вища освіта, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія. Ще до присвоєння в 1701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Видатним українським філософом і просвітителем був письменник Григорій Сковорода. Основні філософські твори він написав у період мандрування: "Діалог, или Разглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себя". Сковорода розробив філософську концепцію трьох світів: безконечного всесвіту - макрокосму, мікрокосму - людини і "символічного" світу Біблії. Сковорода виступив з критикою офіційного християнства як догматичного і схоластичного вчення. Водночас він не заперечував релігії, а намагався відшукати в ній невидиме духовне начало. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів.. В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглиблюється увага до історії. В цей час з являється цілий ряд козацьких літописів: Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу