Методична розробка теми № 5

з курсу “Валеологія” для 11 класу медичного ліцею

Тема :”Кількісна характеристика здоров’я”

Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з використанням інтегративних показників здоров’я, методиками їх визначення.

План заняття та розподіл часу:

1.	Ознайомити ліцеїстів з обгрунтуванням системи експрес-оцінки рівня соматичного здоров’я людини.	25 хвилин
2.	Інформативність експрес-оцінки рівня здоров’я.	20 хвилин
3.	Засвоєння практичних навичок з експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я підлітків.	45 хвилин

“ Не столько величественность той или иной вещи, сколько ее новиза побуждает нас доискиваться ее причины. ( Мишель де Монтень, французский философ ).

Для того, щоб зберегти та укріплювати здоров’я необхідна інформація про умови формування здоров’я та про кінцевий результат - конкретні кінцеві показники, що характеризують стан здоров’я людини.

Якщо оцінювати здоров’я людини за шкалою “здоров’я – хвороба,” можуть мати місце мінімум чотири варіанти стану людини : 1) здоров’я (фізичне, психічне та соціальна адаптація до умов життєдіяльності, що змінюються); 2) предхвороба (можливість розвитку патологічного процесу за рахунок зниження резервів адаптації); 3) патологічний процес без клінічних ознак ; 4) хвороба (патологічний процес із клінічними проявами). Очевидно, що цих критеріїв, які прийняті в класичній медицині, замало для ефективного керування здоров’ям. Для реалізації цієї мети більш придатні енергетичні критерії рівня соматичного здоров’я.

Одним із способів характеристики здоров’я може бути визначення біопотенціалу системи, що характеризує її життєдіяльність.

Основним джерелом енергії в біосистемі, яку являє організм людини, є окислення киснем атомів водню харчових речовин. Спалюючи вуглеводи та жири, біосистема функціонує як біологічна піч, забезпечуючи клітини енергією для виконання ними своїх функцій. Енергія, що вивільняється при біологічному окисленні, частково розсіюється у вигляді тепла, а частково акумулюється шляхом фосфорилювання з утворенням АТФ - сполуки з нестійкими зв’язками, в якій сконцентрована велика кількість енергії. Через системи переносу електронів забезпечуються процеси, які йдуть з великим споживанням енергі (біосинтез або м’язеве скорочення).

При отриманні енергії в біосистемі використується два механізми: анаеробний (який йде без споживання кисню) та аеробний (який йде з споживанням кисню). В умовах анаеробного окислення на кожну молекулу глюкози продукується всього 2 молекули АТФ.

Що це дає в енергетичному відношенні?

При розщепленні однієї грам-молекули глюкози (180 г) виділяється 56 кКал. Оскільки при перетворенні грам-молекули АТФ зв’язується біля 10 кКал, ефективність процесу “вловлення” енергії дорівнює 36% (20 кКал з 56). Ці 20 кКал, що перетворені в енергію зв’язку АТФ, утворюють лише малу частину (3%) всієї енергії, що входить в грам-молекулу глюкози (690 кКал).

Процес аеробного розпаду вуглеводів енергетично значно ефективніший. Розщеплюючи молекулу молочної кислоти до СО₂ та води, клітина має змогу взяти більшу частину енергії. Всього внаслідок окислення 1 молекули глюкози синтезується 38 молекул АТФ, при цьому 36 з них виникає в присутності кисню. При синтезі 38 грам-молекул АТФ зв’язується 380 з 690 кКал, що містить грам-молекула глюкози. Отже, енергетична ефективність глюкози складає 55%, з них лише 3% припадає на анаеробне окислення.

Таким чином, аеробне окислення ефективніше за анаеробне в 17 разів. Крім того, необхідно зважати на зниження споживання глюкози при аеробному окисленні, а при анаеробному, в яке залучаються тільки вуглеводи, для поповнення енергетичних ресурсів тканин потрібно було б доставляти таку кількість субстрату, яка не може бути забезпечена нормальним кровообігом. З цього зрозуміло, що всі високоорганізовані тварини з інтенсивним рівнем споживання енергії не можуть тривалий час існувати без кисню. Здатність збільшувати при потребі споживання кисню визначає той резерв енергії, який може бути використаний для інтенсифікації процесів життєдіяльності. Чим більша ця спроможність, тим організм більш життєздатний.

Отже, проблема виміру ступеню життєздатності (рівня соматичного здоров’я) пов’язана з проблемою вимірювання максимального споживання кисню (МСК).

З фізіологічної точки зору МСК інтегрально характеризує стан дихальної, кровоносної та метаболічної функцій; з біологічної - ступінь стійкості (життєздатності) живого організму.