Методична розробка теми №12

з курсу "Валеологія" для 11 класу медичного ліцею

Тема: “Основи профілактики основних груп захворювань людини.”

Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з основами профілактики основних груп захворювань.

План заняття і розподіл часу

1. П

   5 хвилин

   45 хвилин

   45 хвилин

   45 хвилин

   45 хвилин

   45 хвилин

   овторення валеологічного визначення поняття здоров’я та хвороба.

2. Актуальність проблеми профілактики, основних груп захворювань людини.

3. Профілактика ожиріння - важливий етап профілактики ендокринних, серцево-судинних та інших хвороб.

4. Вияснення факторів ризику і профілактик захворювань серцево-судинної, дихальної, сечовидільної системи та опорно-рухового апарату.

5. Вияснення ролі збудників в розвитку інфекційних хвороб. Діагностика, профілактика інфекційних хвороб.

6. Травма як медико-біологічна і соціальна проблема. Класифікація травм. Надання першої допомоги при опіках та обмороженні.

7. Надання першої медичної допомоги при гострих станах: отруєннях, теплових та сонячних ударах, при втопленні.

Профілактика захворювань полягає не тільки в раціональному харчуванні, фізичній активності, відмові від шкідливих звичок, але і в конкретних діях, спрямованих на попередження захворювання.

Одне із самих серйозних захворювань сучасності - пухлиноподібні утворення (рак). Дякуючи своєчасно прийнятим профілактичним заходам, більшість людей можуть врятувати своє життя. Так жінки, які досягли тридцятирічного віку, повинні регулярно, не рідше одного разу на рік проходити профогляди у онколога на предмет раннього виявлення раку молочної залози, геніталій і прямої кишки. Подібний огляд необхідний і для чоловіків старших сорока п’яти років, коли виростає загроза раку прямої кишки і простати. Ще одне захворювання типове для нашого часу - цукровий діабет. Приблизно кожний другий хворий діабетом не знає про своє захворювання. Якщо це захворювання не лікувати і не застосовувати відповідної дієти, то хвороба руйнівно діє на організм. Цукровий діабет - це ендокринне захворювання, що характеризується відносною чи абсолютною інсуліновою недостатністю і призводить до порушення всіх видів обміну речовин, перш за все вуглеводного. Так, при цьому захворюванні вражаються судини (ангіопатії), нервова система (нейропатії), а також інші органи.

Із раціону цих хворих слід виключити вуглеводи, що легко всмоктуються: цукор, цукерки, варення, мед, торти, морозиво, шоколад, солодкі напої, виноградний сік, слід виключити манну та рисові каші. Всі ці продукти обумовлюють швидке всмоктування вуглеводів і викликають виражену гіперглікемію, яка вимагає гіперсекреції інсуліну, сприяє перенапруженню інсулярного апарату.

До порушення обміну речовин слід віднести також і ожиріння. Переїдання шкідливе для здоров’я - одноголосно стверджують медики всіх шкіл і напрямків від Гіпократа до наших днів. Один із вразливих парадоксів сучасності: приблизно 1/3 населення земної кулі відчуває муки голоду, тоді коли 1/3 населення індустріально розвинутих країн страждає від надмірної ваги тіла. Не можна сказати, що ожиріння поширене явище сучасного суспільства, хоча кількість людей з надмірною вагою з року в рік збільшується. Відомо, що неймовірно товстим був Горацій, страждали від ожиріння Сократ і Платон. Надмірна вага відмічається у 6-8% дорослого населення, в той час як помірне ожиріння у 20-30%. Ожиріння є первинним (конституційно-екзогенна форма) і вторинним, тобто є проявом якогось захворювання. Як повинна здійснюватись профілактика ожиріння? Перш за все, повинні бути переглянуті погляди і уявлення населення стосовно харчування. Впродовж свого життя кожен повинен слідкувати за своєю масою і попереджувати її надлишок. Слід пам’ятатати слідуюче: їсти треба в одні і ті ж самі години 4-5 разів на день, рідке нерегулярне харчування сприяє ожирінню. Забороняється категорично під час їди дивитись телевізор і читати книжки, це сприяє непомітному додатковому споживанню їжі. Їсти треба не поспішаючи. Необхідно обмежувати жири і вуглеводи людям з надмірною вагою. Встановлено, що кожні 25 г надлишкового цукру сприяють утворенню в організмі 10 г жиру. Інститут харчування рекомендує обмеження цукру до 50 - 60 г на добу. Необхідно обмежити також вживання хліба та води (приблизно 25% хворих на ожиріння схильні до затримки рідини в організмі), зменшити вживання картоплі, слід обмежити солодкі соки, фруктові води, виключити із раціону морозиво. Можна застосовувати розванатажувальні дієти 1 - 2 рази на тиждень: молочну (1л молока розділити на п’ять порцій, 100 -150 г сиру і 150 г твердого сиру), овочеву чи фрукову дієту (протягом дня дозволяється 1,5 кг яблук чи помідор, розділивши все це порівну на п’ять порцій). Не викликає сумніву те, що харчування повинно бути різноманітним. Обмеження в харчуванні добре поєднувати з підвищеною фізичною активністю. Слід пам’ятати, що ожиріння крокує в ногу з такими грізними захворюваннями як цукровий діабет, ішемічна хвороба серця. Результати різних досліджень і дані статистики встановлюють пряму залежність між повнотою і ранньою смертністю. У повних у 6 разів частіше зустрічається нирково-кам’яна хвороба (нефролітіаз), у 4 рази частіше жовче-кам’яна хвороба (холелітіаз) і в три рази частіше розвивається цукровий діабет. Гіпертонія слідує за повнотою як "тінь за чоловіком". Ожиріння змінює анатомо-функціональний стан легень, зменшує життєву ємкість легень, тим самим спричинює гіповентиляцію, що сприяє запальним захворюванням, таким як пневмонії і бронхіти. В кінці кінців ожиріння - це хронічний стрес, що приводить до неврозоподібних станів, які проявляються в подразливості, порушенні адаптивних здібностей організму, про що пише професор Д. Шуригін.

Декілька слів про голодування - це прекрасний засіб профілактики багатьох захворювань в тому числі і ожиріння. Якщо вміло під контролем лікаря використовувати короткотривалі - 2-3 денні чи навіть більш триваліші (до місяця) голодування, то можна досягти прекрасного оздоровчого ефекту. При відсутності їжі організм запускає в хід свої внутрішні резерви, тим самим стимулюючи ендогенне харчування, при цьому витрата резервів різними органами і тканинами іде нерівномірно: найменші втрати несе тканина нервових центрів і серце, найбільші - жирова. Відчуття голоду через декілька днів з моменту голодування зникає. Було встановлено, що при повному голодуванні з втратою ваги до 20 -25 % в органах і тканинах не спостерігається ніяких патологічних змін.

Під час вимушеного тривалого голодування тварини і людина гинуть не досягнувши глибокого ступеня виснаження через самоотруєння продуктами розпаду. Якщо при голодуванні ці продукти виводяться завдяки таким процедурам, як очисні клізми, ванни, масаж, підвищена вентиляція легень, прогулянки, то організм переносить тривале голодування без якихось явищ самоотруєння. При повному голодуванні, коли організм отримує лише одну воду, ніяких дистрофічних явищ не спостерігається. Організм пристосовується на певний строк до харчування своїми запасами білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних солей.

В 80-х роках виникла необхідність більш активного розвитку профілактичного напрямку медицини. Гаслом став вислів, що хворобу легше попередити ніж лікувати. З метою розширення і координації наукових досліджень по профілактиці основних серцево-судинних захворювань і ефективного впровадження в практику їх результатів вперше в світі на базі Всесоюзного кардіологічного центру АМН СРСР був створений інститут профілактичної кардіології, який об’єднав 18 лабораторій і 2 клінічних відділення. Крім того, була створена сітка НДІ кардіології, кардіологічних диспансерів і кабінетів. З тих пір проводяться крупномасштабні дослідження по боротьбі з основними серцево-судинними захворюваннями, в тому числі з найбільш часто поширеними - гіпертонічною хворобою і ішемічною хворобою серця.

Профілактичний напрям медицини обумовлює доцільність виявлення і можливості усунення факторів ризику серцево-судинних захворювань, тобто спрямований на перегляд і зміни стилю життя. До факторів ризику серцево-судинних захворювань відносяться: ожиріння, куріння, гіподинамія, зловживання алкоголем, гіперліпідемія та стресові ситуації. Останнім часом серцево-судинні захворювання займають перше місце серед причин смертності серед населення більшості країн світу. Серед них найпоширенішими є гіпертонічна хвороба, стенокардія, гострий інфаркт міокарда.

Зміни стилю життя переважно стосуються зменшення ваги тіла. Як відомо, нормальна вага тіла визначається простою формулою: зріст людини - вага тіла. Ця різниця не повинна бути меншою за сто. Ожиріння це не тільки медична проблема. Вважається, що надлишкова вага знижує тривалість життя у чоловіків на 13% при наявному 10% збільшенні ваги тіла , на 25% - при 20%, у жінок відповідно - на 9 і 21%. Повні люди частіше хворіють . Серед захворювань особливе місце займає цукровий діабет, який сприяє розвитку серцево- судинних захворювань і погіршенню їх перебігу. Ожиріння асоціюється з порушенням ліпідного обміну і, як правило, низькою фізичною активністю. За даними деяких дослідників успішна профілактика ожиріння могла б призвести до зростання тривалості життя на 4 роки. Ожиріння як захворювання вимагає втручання лікаря при виражених гормональних зрушеннях. В більшості випадків людина сама здатна справитися з надлишковою вагою тіла, чи попередити її появу. Зменшення ваги, в першу чергу, може бути досягнуто за рахунок зменшення вживання висококалорійної їжі. В осіб з надмірною вагою тіла, зменшення її на 10 кг знижує артеріальний тиск на 10 мм рт.ст. Особлива увага надається зменшенню вживання солі. В середньому за день людина споживає 10 г солі, що відповідає 4 г натрію. В осіб з підвищеним артеріальним тиском , або з нахилом до його підвищення, кількість споживаної солі має обмежуватись до 6 г (2-4 г на 100 ммоль натрію) на день. Дослідження останніх років показали, що вживання малосольової дієти зменшує кількість ускладнень гіпертонічної хвороби, включаючи мозковий інсульт.

Важливе значення для корекції електролітних змін має співвідношення вжитих натрію і калію. Відомо, що вживання калію запобігає інсультам. Середня потреба в калію становить 50-80 ммоль на день. Низькожирова високоволокниста їжа та риб"яча олія запобігає підвищенню рівня ліпідів, вторинним ушкодженням артеріальної стінки і рекомендується для підтримання нормального артеріального тиску. Із раціону таких пацієнтів виключаються продукти, які збагачені холестерином (тваринні жири, свинина, печінка, мозок, яйця і т.д.), тобто рекомендується гіполіпідемічна дієта. Зменшення калорійності дієти досягається перш за все за рахунок обмеження жирів, особливо насичених. Жир в дієті складає 20-30% від загальної калорійності. Співвідношення ненасичених, мало-, поліненасичених жирів складає НЖК:МНЖК:ПНЖК- 1:1:1. Вміст холестерину складає менш від 150 мг на день.

Відомо, що кардіоваскулярний ризик серцево-судинних захворювань зменшується при помірній фізичній активності. Так, хворим з підвищеним артеріальним тиском, рекомендується швидка ходьба протягом 30-40 хвилин зі швидкістю 3-5 км на годину 3-4 рази на тиждень. Не рекомендується значна фізична активність та значні фізичні навантаження. Так останнім часом переглянуто ставлення стосовно вислову М.Амосова “Бігом від інфаркту”.

Відомо, що фізична активність зменшує симпатичну активність. Релаксуючі вправи відіграють неабияку роль в розслабленні людини і зниженні артеріального тиску. Слід зауважити, що релаксуюча терапія є доповненням до загальних змін способу життя і не є основою для зниження артеріального тиску.

Зловживання алкоголем і його згубний вплив при серцево-судинних захворюваннях безсумнівний. Дані, що були наведені в літературі, стосовно того, що алкоголь запобігає атеросклеротичним змінам, спостерігаються при вживанні малих доз. В той час, як оцінка малих і середніх доз є складною. Так гіпертонічна хвороба у осіб, що зловживають алкоголем перебігає важче і гірше піддається лікуванню. Міцне пиво сприяє розвитку кардіоміопатії, цироз печінки формується при вживанні виноградних вин, а чистий спирт є концерогенним. Вирішити проблему алкоголізму за допомогою медичних мір неможливо. Ця проблема в більшій мірі залишається соціальною.

Куріння, як і вживання алкоголю, підвищує рівень катехоламінів у плазмі крові, що збільшує ризик атеросклеротичних ущкодженнь. Тому рекомендується пацієнтам позбутися цієї шкідливої звички.

Підвищення фізичної активності, відмова від куріння, регулювання умов праці і відпочинку, уникнення або зміна ставлення до стресу, гіполіпідемічна дієта з виключенням продуктів з підвищеним вмістом холестирину (печінка, свинина, мозок, ікра риб, яйця) та тваринними жирами, обмеження вживання вуглеводів при достатній кількості білків і вітамінів є факторами нормалізації ліпідного обміну. Для попередження змін в судинній стінці рекомендується включати в раціон достатню кількість вітамінів С, В (хлібні продукти, дріжді) та рутину. Нормалізації рівня холестерину сприяють рослинні жири багаті ненасичиними жирними кислотами.

Безсумнівна роль стресу у виникненні серцево-судинних захворювань. Засновник теорії стресу - Ганс Сельє дає таке визначення цьому поняттю “На дію різного роду подразників - холод, втомлюваність, швидкий біг, страх, втрата крові, приниження, біль тощо - організм відповідає не тільки зихисною реакцією, але і деякими однотипними фізіологічними процесами, незалежно від того який саме подразник діє на нього в цей момент. Організм за допомогою цього процесу ніби мобілізує себе цілком на самозахист, на пристосування до нової ситуації, на адаптацію до неї.“

Однак стрес - це не тільки захисна реакція організму, не тільки нервове перевантаження. Ми звикли вважати, що стрес - це негативне явище, щоправда це не завжди так. Г. Сельє писав “Без стресу життя мертве.”Безсумнівна роль стресу у виникненні серцево-судинних захворювань. Якщо уникнути стресу по якійсь причині неможливо, альтернативою може бути аутогенне тренування.

У профілактиці захворювань нирок можна виділити три основні завдання: запобігання гострим хворобам; запобігання трансформації гострих хвороб у хронічні; запобігання прогресуванню хронічних хвороб нирок, сприяння його сповільненню та стабілізації процесів.

Профілактика гострого гломерулонефриту зводиться, насамперед, до запобігання різним інфекційним захворюванням, особливо таким, як ангіна, скарлатина, запалення легенів, грип, гострі респіраторні вірусні інфекції. Це можливо завдяки системі заходів, спрямованих на загартування організму, що сприяє підвищенню опірності до інфекції. Мають значення протиінфекційні санітарно-гігієнічні заходи (провітрювання приміщень, користування марлевими масками, тощо).

Хворим на хронічний гломерулонефрит необхідно остерігатися переохолоджень, застудних захворювань, нервової та фізичної перевтоми. Їм протипоказана тяжка фізична праця, робота на відкритому повітрі в холодну пору року, в гарячих та холодних цехах. З великими застереженнями слід підходити до профілактичних щеплень. Питання про можливості вагітності та пологів вирішується індивідуально для кожної хворої. Інфекції, переохолодження, перевтома, різкі порушення режиму та дієти, вагітність, а також профілактичні щеплення невдовзі після гострого гломерулонефриту можуть призвести до повернення захвороювання.

До найбільш поширених захворювань бронхолегеневого апарату слід віднести бронхіти, пневмонії. Так, в структурі хронічних неспецифічних захворювань легень (ХНЗЛ) хронічний бронхіт займає перше місце і складає близько 65%. Останнім часом викликає стурбованість ріст розповсюдженості бронхіальної астми, що зумовлена тривалими, рецидивуючими запаленнями бронхів, гіперчутливістю до різноманітних алергенів, тобто алергізацією більшої частини населення. Стосовно виникнення бронхіальної астми не слід нехтувати і спадковим фактором. Неблагоприємна екологічна ситуація, забруднення навколишнього середовища, недбале ставлення до природи, нехтування правилами безпеки на виробництві, недостатня пропаганда здорового способу життя, зокрема згубного впливу куріння на дорослий організм і недопустимість куріння дітей і підлітків - все це призвело до зростання захворюваності органів бронхолегеневого апарату, до росту онкологічної патології, зокрема раку легень. Останніми роками склались неблагоприємні соціально-економічні умови, погіршився добробут людей, намітилась тенденція до зубожіння частини населення, дороговизна більшості медикаментів і лікувально-діагностичних процедур, що зумовили недоступність медичної допомоги для частини населення, появу такого негативного явища сучасності як "бомж". Все це також призвело до небувалого росту захворюванності на туберкульоз легень , проблема якого була успішно вирішена в 50-х та 60-х роках. Так, на зламі тисячоліть гостро постало питання епідемії туберкульозу, а як відомо, ріст захворюванності на туберкульоз легень є показником неблагополуччя в суспільстві. На думку пульмонологів, під первинною профілактикою ХНЗЛ слід розуміти систему заходів, спрямованих на усунення причин, які можуть викликати той чи інший хворобливий стан здорової людини. Основним напрямком первинної профілактики повинно бути максимально можливе виключення з контакту з органами дихання шкідливих домішок з повітря, що вдихається. Профілактика- це завдання як медичне, так і загальнодержавне. В розробці конкретних заходів по первинній профілактиці ХНЗЛ керівна роль повинна належати гігієнічній науці. Ведуче місце в системі первинної профілактики належить боротьбі з курінням. Встановлено, що куріння більш агресивний фактор, ніж забруднення повітря. В нашій країні існує державна програма боротьби з курінням, яка включає в себе заборону реклами тютюну, попереджувальні надписи на пачках цигарок, сувору заборону куріння в суспільних місцях, заборону продажу тютюнових виробів неповнолітнім. На жаль, слід признати, що цигарки залишаються предметом підвищеного попиту. Звідси, виходить, що боротьба з курінням в державних масштабах є важливим і далеко не використаним резервом первинної профілактики ХНЗЛ серед населення.

Забрудненість повітря на робочих місцях в промисловості і сільському господарстві - є важливою причиною виникнення захворювань бронхолегеневого апарату. В багатьох дослідженнях доведено, що поширеність ХНЗЛ знаходиться в прямій залежності від концентрації пилу, а також інших шкідливих факторів. Ось чому велике значення для профілактики мають загальнодержавні заходи по охороні праці і зовнішнього середовища та по попередженню забруднення атмосфери (удосконалення технологічних процесів виробництва з метою зменшення викиду шкідливих речовин, вловлювання шкідливих газів промислових підприємств, розширення захисних лісонадсаджень). Крім того, в ряді галузей промисловості і сільського господарства необхідно ширше застосовувати засоби індивідуального захисту, підвищити чистоту робочих місць, більш жорсткіше органам санітарної інспекції здійснювати контроль за дотриманням норм гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин на робочих місцях.

Попередженню ХНЗЛ сприяють заходи по загартуванню організма (прогулянки на свіжому повітрі, обтирання вологим рушником, ножні ванни з поступовим зниженням температури, ранкова гігієнічна гімнастика), санація ротової порожнини і верхніх дихальних шляхів, а також своєчасне і повне лікування гострих респіраторних захворювань.

Таким чином, основними заходами первинної профілактики є боротьба з курінням, запиленістю і загазованістю робочих місць, закалювання організму і лікувальна фізкультура (ЛФК), раціональне працевлаштування і професійна орієнтація, повноцінне лікування хворих з гострим бронхітом, гострими респіраторними інфекціями, гострою пневмонією. Ці заходи слід здійснювати комплексно.

Інфекційні захворювання, за визначенням А.Ф.Білібіна- є крайньою ступінню розвитку інфекційного процесу, що проявляється самими різноманітними ознаками і змінами біологічного, хімічного, клінічного і біологічного порядку. "Крайня ступінь" проявляється далеко не однотипово при виникненні окремого інфекційного захворювання - від легких форм захворювання до надзвичайно важких (миттєвих). Прикладом може бути назофарінгіт при менінгококовій інфекції та швидкоплинний менінгококовий сепсис з розвитком синдрома Уотерхауза- Фрідеріксена, сальмонельоз - гастритична форма та септікопіємічна з високою летальністю. Інфекційний процес являє собою сукупність фізіологічних захисних і патологічних реакцій, які виникають в певних умовах зовнішнього середовища у відповідь на дію збудників. Інфекція (від лат. іnfectio-забруднення) - проникнення в організм хворобливих мікроорганізмів і виникнення при цьому складного комплексу процесів взаємодії організму з ними. Найбільш влучно визначення інфекції було дане І.І.Мечниковим: "Інфекція є боротьбою між двома організмами". В якості збудника, здатного викликати інфекційне захворювання, можуть виступати бактерії, віруси, рікетсії, спірохети, мікоплазми, гриби і т.д. Інфекційним хворобам властива циклічність перебігу - зміна періодів, строго слідуючих один за одним: інкубаційний (скритий), продромальний, розпал захворювання, одужання (реконвалесценція). Кожний з цих періодів має свою характеристику, знання якої необхідне для постановки діагнозу,призначення об’єму терапії, правил виписки та диспансерного спостереження. Тривалість інкубаційного періоду залежить від масивності інфікуючої дози, преморбідного імунологічного статусу. Для вияснення строків зараження треба знати мінімальну і максимальну тривалість інкубаційного періоду. Тривалістю скритого періоду керуються для визначення строків карантину, проведення профілактики внутрішньолікарняних інфекцій (назокоміальних), допуск перехворівших в колективи після перенесених захворювань.

Продромальний період має свої клінічні особливості . При деяких захворюваннях для постановки попереднього діагнозу досить наявності специфічного симптомокомплексу в цьому періоді. Наприклад, для кіру характерний катаральний період тривалістю від 4-5 днів, для вірусних гепатитів - переджовтяничний період у вигляді катарального, диспептичного, артралгічного, астеновегетативного чи змішаного синдромів, для натуральної віспи - продромальна висипка (раш), біль в куприку, перша хвиля лихоманки.

Найбільш яскраво клінічні особливості проявляються в період розпалу захворювання. В першу чергу це відноситься до інфекційних захворювань, які супроводжуються жовтяницею, висипкою на шкірі і слизових, збільшенням лімфатичних вузлів (поліаденопатією), збільшенням печінки і селезінки (гепатоспленомегалією), ангіною, проносом (діареєю).

Організм людини чи тварини в боротьбі за константу свого біологічного "я " на збудника відповідає цілою системою специфічних і неспецифічних факторів імунітету, які контролюються генетичними механізмами (Є.П.Шувалова,1988). Однією із головних особливостей, які характеризують інфекційні захворювання є специфічність імунної відповіді по відношенню до збудника. Стереотипність імунних реакцій , з однієї сторони, і специфічність, з іншої, дозволяє застосовувати ряд серологічних маркерів імунної відповіді в якості арбітражних діагностичних тестів. Впровадження в практику ІФА, РІА дало можливість проводити скринінгові імунологічні дослідження при багатьох інфекціях, і чітко диференціювати гостру фазу захворювання, носійство, затяжний і хронічний перебіг.

Вплив зовнішнього середовища, яке здатне змінювати якісні характеристики мікро- і макроорганізму, за останні роки, на наш погляд, є вирішальним фактором в еволюції інфекційних хвороб. За останні десятиріччя відбулися зміни в клініці і епідеміології інфекційних хвороб. Власне епідеміологія і вивчає три складові епідеміологічного процесу: джерело інфекції, механізм її передачі і сприйнятливість організму.

Важливу роль в еволюції інфекцій відіграла і сама людина, її планомірна боротьба з інфекційними захворюваннями. Широке розповсюдження отримала специфічна терапія (хіміотерапія) і активна імунізація. Мілліонам людей щорічно провадяться щеплення від ряду інфекційних захворювань (кір, правець, коклюш, дифтерія і т.д.). Застосування сульфаніламідних препаратів, бактеріофагів, антибіотиків досягло великих масштабів. Широко застосовуються хіміотерапевтичні препарати. Щеплення, змінюючи умови проживання мікроорганізмів в імунному організмі, і антибіотики, діючи на їх інтимні обмінні процеси, спричиняють мінливість мікроорганізмів. З’являються резистентні штами, змінюються морфологія, ферментативні і культуральні властивості, вірулентність. Еволюція інфекційних захворювань відбувається під впливом умов зовнішнього середовища,що змінюються і соціальних факторів, які по мірі розвитку суспільства почали відігравати вирішальну роль в цьому процесі. Для паразита - збудника інфекційного захворювання ,зовнішнім середовищем з біологічної точки зору є організм господаря. Зміни, які відбуваються в організмі людини, створюють нові екологічні умови для проживання в ньому патогенних мікроорганізмів, обумовлюючи їх мінливість і еволюцію. Еволюція захворювання і еволюція збудника тісно взаємопов’язані .

Особливої актуальності набуває мінливість всіх компоненів, що визначають інфекційний процес (мікроорганізм, макроорганізм, зовнішнє середовище) на території України, яка найбільш радіоактивно забруднена в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС і інших факторів, пов’язаних з розміщенням екологічно шкідливих об’єктів в зоні проживання людини. В зв’язку з цим формування імунодефіцитних станів призводить до збільшення числа атипових і важких форм інфекційних захворювань, частоти неблагоприємного кінця і хронічного перебігу. Інфекційні хворі, на відміну від інших створюють небезпеку для оточуючих. Ось чому першочерговим завданням є ізоляція таких хворих. Другим завданням є повідомлення СЕС про епідемічну ситуацію, яка склалася навколо хворого, котра в подальшому здійснює комплекс протиепідемічних заходів у вогнищі інфекції у вигляді дезинфекції. Після виздоровлення за такими пацієнтами здійснюється диспансерний нагляд. Велику роль в профілактиці інфекційних захворювань відіграє санітарно-просвітня робота серед населення у вигляді лекцій, вечорів запитань і відповідей, демонстрацій кінофільмів, публікацій в науково-популярних журналах про найбільш небезпечні інфекційні захворювання (лептоспіроз, менінгіт, холера, чума, ботулізм, правець і тд.), які несуть найбільшу загрозу життю людини, про роль і значення щеплень, до яких частина населення відноситься з недовірою, у профілактиці інфекційних захворювань. Роз’яснювальна робота повинна бути спрямована, в основному, на прищеплення навичок санітарно- гігієнічної культури, якими не слід нехтувати.

До найбільш поширених захворювань опірно-рухового апарату слід віднести запалення суглобів (артрити), що різняться за етіологією (ревматичні, ревматоїдні, подагричні, псоріатичні, гонорейніі т.д.) і дегенеративні їх зміни (деформуючий остеоартроз). Профілактичні заходи повинні бути спрямовані на виявлення і санацію вогнищ гострої і хронічної інфекцій, загартування організму для підняття імунного статусу організму,створення фізичного спокою і обмеження навантажень на пошкоджений суглоб, ЛФК, профілактику травматизму.