НАВЧАЛЬНО – МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ВАЛЕОЛОГІЇ ДЛЯ УЧНІВ

МЕДИЧНОГО ЛІЦЕЮ.

Автори : В.З.Нетяженко – доктор медичних наук, професор

І.В.Мельник – кандидат медичних наук, доцент

Рецензенти :

Навчально – методичний посібник для практичних занять

з валеології для учнів медичного ліцею.

В навчальному посібнику подані матеріали до практичних занять з тем, передбачених навчальною програмою з валеології для учнів 11 – х класів медичного ліцею. До кожної теми розроблено мету заняття, запитання та програму для самопідготовки, завдання та рекомендовану літературу.

В написанні навчального посібника приймали активну участь співробітники кафедри:

К.Г.Плужник, кандидат медичних наук, асистент кафедри,

Т.Й.Мальчевська, кандидат медичних наук, асистент кафедри,

Н.В.Стриганова, асистент кафедри

ПЕРЕДМОВА.

Цей посібник призначений для учнів медичного ліцею, котрі в 11 класі вивчають основи валеології - медико-біологічної науки про здоров"я практично здорових людей, формування, зміцнення і відновлення їх соціального, фізичного і психічного здоров"я.

Засвоєння ліцеїстами основ валеології необхідне не лише для подальшої практичної діяльності медика, але й для формування його санологічного світогляду, навичок організації здорового способу життя.

Організаційна структура посібника адаптована до тематики конкретних занять, передбачених програмою з курсу валеології. В даному методичному посібнику до практичних занять з валеології наведено мету заняття з кожної теми, план та розподіл часу, перелік запитань для вивчення, список рекомендованої літератури.

Особливу увагу приділяється висвітленню теоретичних знань і практичних навичок оздоровчої медицини - організації раціонального режиму дня і відпочинку, збалансованого і раціонального харчування, боротьбі з шкідливими звичками і факторами ризику захворювань, здійсненню заходів, спрямованих на формування активного творчого довголіття.

Оскільки знання з валеології необхідні в практичній роботі лікаря любої клінічної спеціальності, слід сподіватися , що цей посібник стане корисним як для студентів вищих навчальних медичних закладів, так і для молодих лікарів.

Посібник підготовлено завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця професором Василем Захаровичем Нетяженком, доцентом кафедри Іриною Володимирівною Мельник. В підготовці посібника активну участь приймали асистенти кафедри кандидат медичних наук Катерина Гур"ївна Плужник, кандидат медичних наук Тетяна Йосипівна Мальчевська та Ніна Валеріївна Стриганова.

Автори посібника з вдячністю приймуть від читачів всілякі критичні зауваження та неодмінно врахують їх при написанні підручника з валеології.

В.З.Нетяженко

І.В.Мельник

Методична розробка теми N 1

з курсу "Валеологiя" для 11 класу медичного лiцею.

Тема заняття: Предмет, завдання та методи валеологiї,її мiсце серед

природничих наук та наук про людину.

Мета заняття:

Ознайомити лiцеїстiв з основними положеннями предмету "Валеоло-

гiя" - науки про формування, збереження та змiцнення здоров'я людини

в духовному, психiчному та фiзичному аспектах.

Сформувати у лiцеїстiв потребу вивчення проблеми здоров'я в життi

сучасного суспiльства.

План заняття та розподiл часу:

1.Ознайомлення лiцеїстiв з учбовим планом курсу "Валеологiя" - 10 хв.

2.Викладення лiцеїстам основних понять предмету, завдань та

методiв "Валеологiї" - 55 хв.

3.Систематизацiя лiцеїстами отриманих знань з проведенням

вихiдного тест - контролю - 15 хв.

4.Пiдсумок заняття та завдання додому - 10 хв.

Життя i здоров'я - найдорожче, що є у людини, тому пiдхiд до них пови-

нен бути найсерйознiшим i ретельно вивченим."

( Г.П.Малахов, валеолог ).

Валеологiя (лат.valeo - бути здоровим i грецьке logos - наука) – це наука

про формування, збереження та змiцнення здоров'я людини в духов-

ному, психiчному та фiзичному аспектах, iнакше кажучи, валеологiя - це

комплекс наукових знань про здоров'я людини.

Об'єктом науки валеологiї є здорова людина i людина, що має тi чи

іншi передумови виникнення хвороби. Хвора людина є об'єктом вивчення меди-

цини. Предметом валеологiї є здоров'я iндивiда i шляхи його збереження.

Таким чином, валеологiя тiсно пов'язана з санологiєю - наукою про

здоров'я здорових.

Завданнями валеологiї є не тiльки констатацiя тих чи iнших передумов

порушення здоров'я людини, але й розробка методiв i способiв лiквi-

дацiї цих передумов i запобiгання виникненню порушень здоров'я людини.

Таким чином, основне завдання валеологiї - створити умови для запобi-

гання виникнення хвороб, а основна мета її - виховання здорового, пов-

ноцiнного члена суспiльства.Оскiльки для цього слiд створити практич-

нi рекомендацiї людинi для пiдтримання здоров'я на всiх рiвнях - фi-

зичному, духовному, психiчному та соцiальному, валеологiя тiсно пов'я-

зана з гiгiєною (медичною наукою,що вивчає вплив зовнiшнього середо-

вища i виробничої дiяльностi на здоров'я людини i розробляє оптималь-

нi, науково обгрунтованi вимоги до умов життя i працi населення), фiзi-

ологiєю (бiологiчна наука, яка на основi вивчення окремих процесiв i

механiзмiв життєдiяльностi людини i тварин виявляє закономiрностi ро-

боти цiлiсного органiзму), психогiгiєною (наука, що вивчає умови пiд-

тримування i покращення психiчного здоров'я, розробляє правила пове-

дiнки, що сприяють збереженню психiчного здоров'я), спортивною медици-

ною (галузь медицини, що вивчає вплив занять фiзичними вправами i спор-

том на органiзм людини, його окремi системи i органи) i iншими науками.

Надбання сучасної медицини вказують, що здоров'я людини на 20 %

зумовлене спадковiстю, на 20 % визначається станом довкiлля, на 50 % зале-

жить вiд способу життя iндивiда i лише на 10 % залежить вiд системи

охорони здоров'я. При цьому медицина виконує функцiї дiагностики i лi-

кування хворих, профiлактики загострень та рецидивiв хвороб, а також

первинної профiлактики певних захворювань. Валеологiя, як предмет, що

сприяє формуванню знань, умiнь i навичок, необхiдних для дотримання

здорового способу життя, дає можливiсть активно вплинути на решту 90 %

складових здоров'я кожного iндивiда, а отже i всього суспiльства.Так

у батькiв, якi ведуть здоровий спосiб життя народяться здоровi дiти i

люди, якi ведуть здоровий спосiб життя можуть частково чи повнiстю усу-

нути неблагоприємнi спадковi фактори. Таким чином, методами валеологiї

можна зменшити вплив спадкових факторiв. Iншi 20 % складових здоров'я

людини, як вже було сказано, визначаються природними умовами, в яких

живе iндивiд - це i екологiчне забруднення мiсцевостi проживання, i шкiдливi

вiдходи пiдприємств та професiйнi шкiдливостi, споживання екологiчно

забруднених продуктiв, використання екологiчно шкiдливих продуктiв по-

бутової хiмiї,тощо.Зрозумiло, що методи валеологiї сприяють зменшенню

ролi даних чинникiв у формуваннi хвороб людини. Оскiльки 50 % здоров'я

iндивiда залежить вiд способу його життя, знання, умiння та навички, необ-

хiднi для дотримання здорового способу життя є вирiшальними чинниками

у збереженнi здоров'я кожної людини.

Контрольні питання :

1.Що вивчає валеологiя ?

2.Якi основнi завдання валеологiї ?

3.Якi основнi фактори впливають на здоров'я людини ?

4.Яке мiсце займає валеологiя серед природничих наук

та наук про людину ?

Рекомендована лiтература:

1.Валеологiчна освiта.Експериментальний шкiльний посiбник.

11 клас. - Київ: Школа здоров'я,1997 р. - 110 с.

2.Горащук В.П.Валеологiя.Пiдручник для 10 - 11 класiв за-

гальноосвiтнiх шкiл. - Київ: Генеза,1998 р. - 143 с.

Методична розробка теми n 2 з курсу "Валеологiя" для 11 класу медичного лiцею.

Тема заняття: Проблема здоров'я в життi сучасного суспiльства.Основ­нi аспекти здоров'я.

Мета заняття:

Ознайомити лiцеїстiв з поняттями здоров'я та хвороба, а також з основними аспектами здоров'я людини. Сформувати у лiцеїстiв потребу вивчення проблеми здоров'я в життi сучасного суспiльства.

План заняття та розподiл часу:

Вивчення понять:

1.Здоров'я та хвороба - 10 хв.

2.Рiвновага людини з навколишнiм свiтом - 10 xв.

3.Внутрiшня рiвновага органiзму людини - 10 хв.

4.Духовний аспект здоров'я - 5 хв.

5.Психологiчний аспект здоров'я - 5 хв.

6.Фiзичний аспект здоров'я - 5 хв.

7.Соцiальний фактор здоров'я - 5 хв.

8.Вивчення впливу наслiдкiв цивiлiзацiї (гiподинамiї,

стресiв, десинхрозу,порушень екологiї тощо) на

здоров'я людини - 35 хв.

9.Пiдсумок заняття та завдання додому - 5 хв.

Свiт великий - було б здоров'я. (укр.прислiв'я)

Здоров'я - це безцiнний дар пророди, воно дається, на жаль, не навiки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить вiд неї самої, вiд її способу життя, умов працi, харчування, її звичок...

Сучасна наука знає близько 300 визначень поняття здоров'я. В преамбулi Статуту Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я дано таке визначення цього поняття :"Здоров'я - це стан повного фiзичного, духовного i соцiального благополуччя, а не тiльки вiдсутнiсть хвороби чи фiзичних вад." Однак, любе визначення, включаючи i дане, не може претендувати на точнiсть. Валеологiчне визначення поняття здоров'я включає три принципово важливi положення : динамiчнiсть здоров'я, його енергетичне забезпечення та адаптацiйно - реактивнi властивостi органiзму здорової людини i може бути сформульоване таким чином:

"Здоров'я - це динамiчний стан органiзму людини, який характеризується високим енергетичним потенцiалом, оптимальними адаптацiйними реакцiями на змiни довкiлля, що забезпечує гармонiйний фiзичний, психоемоцiйний i соцiальний розвиток особистостi, її активне довголiття, повноцiнне життя, ефективну протидiю захворюванням.

Таким чином, здоров'я людини слiд розглядати не як щось стале, незмiнне, а як стан органiзму, котрий постiйно змiнюється. Тому, незважаючи на те, що природа надiлила людину досконалим функцiональним органiзмом з унiверсальним захистом вiд всяких зовнiшнiх i внутрiшнiх негативних впливiв, за своїм здоров'ям слiд постiйно стежити. Знання особливостей власного органiзму, вмiння зберегти своє здоров'я на довгi роки - ось шляхи виховання здорового, повноцiнного члена суспiльства.

Як вже пiдкреслювалось вище, для того, щоб бути здоровим, недостатньо мати здорове тiло. Якщо людина не живе духовним життям, не знаходиться у гармонiйнiй рiвновазi з довкiллям, її фiзичнi резерви швидко вичерпуються. Якщо людина тривалий час живе в атмосфері страху, психоемоційного напруження (стресу), це може бути причиною онкологічних, серцево-судинних та психічних захворювань. Резерви людського організму не безкінченні. Тому слід завжди стежити за своїм здоров'ям і підтримувати його у гармонійній рівновазі з довкіллям. Рівновага людини з навколишнім світом - це насамперед її комфортне самопочуття у ньому, а це включає поєднання природних умов життя людини (температура повітря, атмосферний тиск, вологість та інші фізичні параметри), з соціальними факторами (культура, побут, суспільно-виробничі відносини).

Внутрішня рівновага організму людини - це збалансована робота всіх його функціональних систем: нервової, серцево-судинної, дихальної, травної, гуморальної та інших. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженності та духовної цілісності організму.

Духовний аспект здоров’я передбачає розуміння нами цілісності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індівідуума. Невід’ємною частиною духовного здоров’я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість. Відомі випадки, коли завдяки високій духовності й вірі люди з надзвичайно тяжкими захворюваннями чи травмами не тільки ставали на ноги, а й повертались до активного життя.

Психологічний аспект здоров’я - це збалансованість психічних процесів та їх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й ємоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

Фізичний аспект здоров’я передбачає оптимальне, тобто без істотніх відхилень функціонування усіх систем організму. Поняття «фізичне здоров’я» тісно пов’язане з умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю.

Залежність здоров’я від соціальних умов також очевидна. Люди, які живуть у злиднях, у незадовільних побутових умовах, значно частіше хворіють на інфекційні, паразитарні, шлунково-кишкові, легеневі та інші захворювання.

Здоров’я людини значною мірою залежить від стану довкілля, кліматичних і географічних особливостей середовища. Так забруднення грунту, повітря чи води хімічними речовинами, відходами технологічних процесів, відпрацьованими газами автотранспорту викликає у людей алергічні захворювання, ураження шкіри та дихальних шляхів, зумовлює збільшення частоти виникнення злоякісних пухлин.

Люди, які працюють на хімічних заводах, в умовах підвищеного вмісту пилу у повітрі, з токсичними речовинами і не дотримуються правил безпеки праці, набувають так званих «професійних» захворювань (наприклад, антракоз чи силікоз легень у шахтарів чи працівників цементних заводів, токсичні гепатити чи поліневрити у працівників хімічних виробництв).

Відомо, як різко збільшилась частота захворювань ендокринної, імунної, серцево-судинної систем у людей, які зазнали радіаційного опромінення на Чорнобильській АЕС.

За останні десятиліття в багатьох індустріальних країнах світу різко збільшилась кількість людей, які хворіють на «хвороби цивілізації»: гіпертонічну хворобу, ішемічну хворобу серця, нервово-психічні розлади тощо, виникнення котрих тісно пов’язане з тривалими стресами, малорухомим способом життя, неправильним харчуванням, палінням, вживанням алкогольних напоїв, наркотиків.

Стрес - це стан загального напруження організму, що виникає при дії дуже сильного подразника. Термін «стрес» був вперше запропонований канадським вченим Г. Сельє. Він показав, що при дії на організм дуже сильних (стресових) подразників, виникає активізація залоз внутрішньої секреції - гіпофіза, що розташований на нижній поверхні головного мозку, з збільшенням секреції, так званого, аденокортикотропного гормону, котрий стимулює кору наднирників. При цьому викидається в кров значна кількість різноманітних гормонів, в тому числі кортикостероїдів, котрі в свою чергу стимулюють пристосувальні механізми, завдяки яким організм пристосовується (адаптується) до нормальних умов. Механізм такої адаптивної дії фізичних, хімічних, емоційних і інших подразників не специфічний, і є загальним для любих стресових дій. Це дозволило сформувати понятття про, так званий, загальноадаптаційний синдром. Однак, будучи пристосувальною реакцією, загальноадаптаційний синдром за деяких умов, наприклад, повторне або надто сильне подразнення, може стати основою виникнення захворювань, оскільки викид гормонів інколи перевищує необхідний рівень, а їх надлишок є шкідливим для організму.

В розвитку захворювань під впливом стресу велике значення має загальний стан організму. Так, наприклад, у хворого з артеріальною гіпертензією перебіг стресу значно важчий, часто при цьому виникає гіпертонічний криз, який може навіть ускданюватись інфарктом міокарду чи мозковим інсультом. Аналогічно, у людини, яка вже має захворювання шлунково-кишкового тракту, стрес може призвести до виразки і навіть шлунково-кишкової кровотечі.

У людини особливе місце займають емоційні стресові ситуації. Часта дія емоційних стресових впливів може викликати «виснаження» функціональних можливостей наднирників, що різко ослабить здатність організму пристосуватись до дії шкідливих факторів.

Інша важлива причина появи, так званих, «хвороб цивілізації» (фактор ризику) - малорухомий спосіб життя, або гіпокінезія. Гіпокінезія (hypo - малий, внизу і kinesis - рух) - це вимушене зменшення обсягу задовільних рухів людини (мала рухливість) внаслідок характеру її трудової діяльності, широкого використання транспорту, автоматизації і механізації в побуті та на виробництві, що призводить до малорухомого способу життя. Гіпокінезія, як правило, поєднується з гіподинамією. Гіподинамія - недостатня м’язева діяльність, зниження сили скорочення м’язів. Така ситуація в шкільному віці часто пов’язана з нераціональним розпорядком дня дитини, перевантаження її домашніми завданнями, внаслідок чого залишається мало часу для прогулянок, занять спортом. Вимушена гіпокінезія може бути пов’язана з хворобою людини і необхідністю дотримуватись ліжкового режиму, наприклад в гострому періоді інфаркту міокарда, травмах нижніх кінцівок, хребта. В тривалих космічних польотах існує можливість виникнення гіпокінезії, так як в умовах невагомості зменшується навантаження на скелетні м’язи.

При зниженні фізичної активності спочатку зменшується витрата енергії, потім зменшується кровопостачання тканин, зменшується постачання їх киснем, сповільнюється кровоток в капілярах, виникає кисневе голодування (гіпоксія) головного мозку, серця, багатьох інших органів, страждає їх живлення. Змінюється структура волокон серцевого м’язу, порушується стан регуляторних систем організму, зокрема, гормональної і нервової. При гіпокінезії зменшується сигналізація, що йде від м’язів до центральної нервової системи, а це неблагоприємно впливає на стан головного мозку, так як м’язева система відіграє першочергову роль в підтримуванні тонусу центральної нервової системи, регуляції кровообігу і обміну речовин.

Під впливом значного зниження рухової активності наступає атрофія м’язів (зменшується їх обм”єм та сила скорочень), змінюється структура кісток. У зв’язку з атрофією м’язів збільшується кількість жирової тканини, порушуються процеси обміну, змінюється стан ЦНС, з’являється так званий синдром астенізації, котрий проявляється швидкою втомлюваністю, емоційною нестійкостю, в ряді випадків це супроводжується образливістю, схильністю до конфліктів. При цьому суттєво порушується стан серцево-судинної системи, знижується сила скорочень серцевого м’язу, порушується стан артеріальних кровоносних судин, що призводить до серцево-судиннних хвороб. При гіпокінезії суттєво порушується і венозний кровообіг, що призводить до розвитку геморою. Клінічні спостереження великої кількості осіб в профілактичних програмах вивчення «Епідеміології атеросклерозу і ішемічної хвороби серця» показали, що ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба значно частіше зустрічаються у осіб, що ведуть малорухомий спосіб життя. Тому експертами ВООЗ визнано, що малорухомий спосіб життя є фактором ризику ішемічної хвороби серця, в тому числі інфаркту міокарда.

Особливо шкідлива гіподинамія в шкільному віці. Вона різко затримує формування організму, негативно впливає на розвиток опірно-рухового апарату, серцево-судинної і інших систем організму. При гіподинамії суттєво знижується опірність збудникам інфекційних хвороб, діти часто хворіють на захворювання з хронічним перебігом.

Гіпокінезія у школярів, тривале перебування у одній і тій же позі за партою чи за столом вдома призводить до виникнення порушень статури, деформації хребта. Так званий м’язевий голод у дітей може викликати більш серйозні порушення, ніж у дорослих, а також бути причиною зниження не тільки фізичної, але й розумової працездатності.

Попередження гіподинамії в щоденному житті досягається повноцінною фізичною активністю, щоденною ранковою зарядкою, виробничою гімнастикою, систематичними заняттями фізкультурою і спортом, посильною фізичною працею, прогулянками і т. д.

При тривалому перебуванні хворих на ліжковому режимі з метою профілактики наслідків гіподинамії використовують спеціальний, індивідуальний руховий режим, масаж, спеціальний комплекс лікувальної гімнастики, при можливості водні процедури.

Говорячи про наслідки цивілізації, слід відмітити і десинхроз - порушення біологічних ритмів. Біологічні ритми - циклічні зміни стану різноманітних функцій організму. Велике значення мають біологічні ритми при пристосуванні до тих чи інших факторів зовнішнього середовища, котрі міняються з чіткою циклічністю. Коливання Землі навколо Сонця ( з періодом біля 1 року ), коливання Землі навколо своєї вісі (з періодом біля 24 годин), коливання Місяця навколо Землі ( з періодом біля 28 днів ) ведуть до появи в навколишньому середовищі змін освітлюваності, температури, вологості, напруги електричного та магнітного полів і т.д. Початок вивчення біологічних ритмів датується 1729 р., коли французський астроном де Меран виявив, що листки рослин періодично рухаються на протязі доби. В подальшому було знайдено і описано біологічні ритми, характерні практично всім живим організмам. Прикладом біологічних ритмів людини є коливання, що характеризують електричну активність головного мозку, серця, м’язів. Реєстрація їх за допомогою спеціальної апаратури використовується з діагностичною метою - електрокардіограма, електроенцефалограма і т.д. Прикладами біоритмів є і періодичність вживання їжі, пов’язана з появою відчуття голоду, коливання на протязі доби температури тіла, артеріального тиску, працездатності. До біологічних ритмів відносяться місячні коливання оваріально-менструального циклу, сезонні коливання загострень виразкової хвороби, захворювань серцево-судинної системи. Найбільш вивченим є циркадіальний (циркадний або добовий) біологічний ритм. Виявлено наявність циркадних коливань біля 300 фізіологічних функцій організму. Наприклад, відомо, що вночі у людини найнижча температура тіла, яка збільшується в ранковий час і досягає максимуму в другій половині дня. Це пояснюють відголоском далекого минулого, коли пращури сучасних земноводних, вийшовши на сушу, змушені були пристосуватись до температури навколишнього середовища. А поскільки температура тіла визначає швидкість біохімічних реакцій, вдень обмін речовин іде найбільш інтенсивно, що й забезпечує сучасній людині можливість активної діяльності вдень. Температурний біологічний ритм повторюють багато інших систем організму: вдень більша частота серцевих скорочень, вищий артеріальний тиск, частіше дихання. Щоденно до моменту пробудження людини, ніби попереджуючи зростаючу потребу організму, в крові зростає вміст адреналіну - речовини, що збільшує частоту серцевих скорочень, підвищує артеріальний тиск, активізує весь організм; накопичуються в крові і інші «стимулятори». Зниження концентрації цих речовин ввечері - умова спокійного сну. Тому безсоння є завжди супутником хвилювань і тривоги, в цих станах в крові зростає концентрація адреналіну і інших біологічно активних речовин, організм тривалий час знаходиться в стані бойової готовності.

Дотримання раціонального розпорядку дня включає режим сну, праці і відпочинку.

Біологічні ритми фізіологічних функцій настількі точні, що їх часто називають «біологічним годинником». Вважають, що механізм відліку часу включений в кожній клітині людського тіла. Це молекули ДНК, що зберігають запас генетичної інформації. Клітинні біологічні годинники часто називають «малими», на відміну від «великих», що розташовані, ймовірно, в головному мозку і синхронізують всі процеси в організмі. В циркадному ритмі змінюється і працездатність людини. Вранці вона, як правило, максимальна, а в нічний час значно нижча. При роботі в нічну зміну (особливо в інтервалі від 1 до 3 год. ночі) кількість виробничих травм і помилок максимальна, в цей час і максимальна втомлюванність. Але загальні закономірності не заперчують індивідуальних особливостей. Як відомо, є «люди-жайворонки» і «люди-сови». Про перших в народі кажуть: «Ранок вечора мудріший», а про інших існує така німецька приказка: «До вечора лінивці стають роботящими». Рано вранці працювали Л. М. Толстой, А. П.Чехов, Е. Хемінгуей. Вночі любили творити Д. І. Менделєєв, В. Моцарт, О. Бальзак.

Принцип організації своєї трудової діяльності у відповідності з індивідуальними циркадними ритмами сприяє збереженню здоров’я і довголіття, а також дозволяє збільшити інтенсивність праці і доcягти максимальних результатів з мінімальними затратами. В деяких країнах вивчаються можливості використання, так званих, гнучких графіків роботи, що дає можливість людині планувати робочий час у відповідності з показами свого біологічного годинника. У людей, котрі працюють то вдень, то вночі, в котрих постійно змінюється ритм відпочинку і праці, і розвивається десинхроз. Ті люди частіше хворіють неврозами, гіпертонічною хворобою, виразками шлунку і 12-палої кишки та іншими хворобами. Явища десинхрозу бувають у працівників транспорту далеких перевезень, у космонавтів під час польотів, у лікарів, котрі мають нічні чергування, у людей, які вирушають у подорож через 4-5 часових поясів. Французські автори описали явища десинхрозу у 78% льотчиків, що літають на далекі відстані. Адаптація до нового часового поясу краще проходить у осіб до 30 років, і коли відомо, що планується такий переліт, доцільно за 3 - 10 днів таким людям поступово змінювати режим праці і відпочинку. А тим людям, котрі працюють часто в нічну зміну, слід так організувати свій денний відпочинок, щоб він за своїми умовами був близьким до нічного.

Поломка біологічного годинника часто є першим проявом тієї чи іншої хвороби. В результаті неузгодженності функцій у деяких людей страждає судинний тонус, що призводить до підвищення або зниження артеріального тиску, у інших людей невчасне виділення шлункового соку діє на стінку шлунка, що спричинює виразку. Проявів порушення процесів регуляції дуже багато. Враховуючи все вище згадане, можна вважати десинхроз проміжною ланкою між здоров’ям і хворобою. Люди, які ведуть раціональний спосіб життя, відрізняються високою духовністю, дотримуються правил безпеки праці, лишаються здоровими до глибокої старості навіть якщо вони проживають на екологічно небезпечній території чи у великому індустріальному місті.

Про згубний вплив на здоров’я людини нераціонального харчування, алкоголю, паління, вживання наркотиків детально буде викладено в наступних розділах.

Контрольні питання до теми № 2.

1. Як ви розумієте поняття “ здоров”я” та “хвороба”?

2. Дайте визначення понять “внутрішня рівновага організму людини” та “ рівновага людини з оточуючим середовищем”.

3. Які аспекти здоров”я людини ви знаєте ?

4. Що ви знаєте про стрес ?

5. Який вплив зниження фізичної активності на організм людини ?

6. Що таке “десинхроз” і який його вплив на організм людини ?

7. Які “хвороби цивілізації ви знаєте “ ?

8. Як можна боротись з негативним впливом наслідків цивілізації ?

Рекомендована література:

1. В.П. Горащук. Валеологія - Київ, видавництво «Генеза», 1998 с. 1-5

2. Валеологія освіта. Експерементальний шкільний посібник. 11 клас. - Київ, 1997 - с. 1-3

Методична розробка

теми №3 з курсу «Валеологія»

для 11 класу медичного ліцею.

Тема заняття: Здоров’я людини і шляхи його забезпечення. Поняття про здоровий спосіб життя.

Мета заняття:

Ознайомити ліцеїстів з поняттями ідивідуальне і популяційне здоров’я, а також з основними критеріями, що характеризують стан здоров’я.

Сформувати у ліцеїстів потребу формування здорового способу життя, збереження резервів здоров’я.

План заняття і розподіл часу:

1. Повторення валеологічного визначення поняття здоров’я та

визначення, рекомендованого Всесвітньою організацією

охорони здоров’я. - 5 хв.

2. Вивчення актуальності даної теми. - 5 хв.

3. Викладення змісту поняття «здоров’я», основних джерел

вивчення і критеріїв. - 30 хв.

4. Вивчення понять «індивідуальне і популяційне здоров’я». - 15 хв.

5. Вивчення факторів, що формують здоровий спосіб життя. - 30 хв.

6. Розгляд проблеми здорового способу життя, як соціально-

педагогічної і медичної проблеми. - 5 хв.

«У кожній людині живе лікар, слід лише цьому лікарю допомогти».

Гіпократ

Проблема здоров’я - це глобальна, загальносвітова проблема.

Здоров’я людини- це гармонійне поєднання всіх видів життєдіяльності в нваколишньому середовищі, основна умова реалізації фізичних і психічних можливостей та здібностей. На минулому занятті нами було розглянуто валеологічне трактування поняття здоров’я, а також вивчено визначення здоров’я, яке рекомендовано Статутом Всесвітньої організації охорони здоров’я у 1982 році, коли була затверджена так звана Глобальна стратегія по досягненню здоров’я для всіх до 2000 року, якою передбачається досягнення жителями планети такого рівня здоров’я, який дозволить їм вести продуктивний в соціальному та економічному плані спосіб життя.

Значимість проблеми здоров’я особливо зросла за останні 10-15 років, на протязі яких стан здоров’я людей суттєво змінився: на сьогодні спостерігається низка нових закономірностей в поширеності і характері патології населення, по іншому здійснюються демографічні процеси. Вказані зміни здоров’я людей можна узагальнити наступним чином:

1. Спостерігається прискорення темпів динаміки всіх показників, що характеризують здоров’я (захворюваність, інвалідність, смертністть, фізичний розвиток.)

2. Склався новий, неепідемічний тип патології.

3. Наступили характерні демографічні зміни - постаріння, урбанізація, зрушення в структурі смертності.

4. Визначився ряд захворювань, що мають високі рівні за всіма показниками здоров’я (хвороби системи кровообігу, хронічні неспецифічні хвороби органів дихання, онкологічні захворювання, отруєння, травми і т. д.)

5. Виділилася група захворювань, котрі раніше рідко зустрічались (ендокринні, алергологічні, набуті вади серця, хвороби імунної системи та інше).

6. Спостерігається ріст захворюваності деякими інфекційними хворобами: кір, дифтерія, гепатит В, аденовіруси, педикульоз, герпес та інше.

7. Спостерігається тенденція до множинної патології.

8. Вирівнялись показники здоров’ у всіх соціальних групах.

9. Спостерігається багатофакторність впливів і необхідність системного підходу до профілактики.

Все це визначає значну актуальність вивчення проблеми здоров’я на сучасному етапі.

Однак, проведення профілактичних заходів по укріпленню здоров’я людей передбачає наявність чіткого і ясного визначення поняття «здоров’я». Немаючи чіткого визначення цього поняття, практично неможливо досліджувати вплив на нього різноманітних етіологічних факторів зовнішнього середовища, класифікувати населення по ступеню здоров’я і вивчати ефективність проведених оздоровлюючих заходів.

Дати загальне визначення поняття «здоров’я населення» дуже складно. Це поняття з однієї сторони - методологічне, філософське, а з іншої - практичне, котре може і повинно використовуватись в щоденній діяльності медичних працівників. Ще академік

І. В. Давидовський відмітив, що «обидва поняття (норма і хвороба) добре розрізняє сам хворий, наука ж не дає чіткого визначення».

Т. Гекслі, відомий англійський природознавець і філософ ІХ сторіччя, в свій час писав: «Медичні дослідження досягли такого значного прогресу, що практично більше немає жодної здорової людини».

Вітчизняний патолог В. В. Пашутін 100 років назад стверджував теж саме: «Строго кажучи, ідеально здоровий стан організму, тобто стан фізіологічний, є власне фіксація; такий стан з’являється в організмі лише інколи».

З часів Гекслі і Пашутіна медицина сягнула далеко вперд, у тому числі і в методах діагностики хвороб. Зрозуміло, що про сучасних людей тим більше можна стверджувати, що серед них нема жодного здорового.

Якщо припустити, що практично кожна людина на Землі хворіє на спадкову або набуту хворобу, то виявиться, що нормальний стан людей є хворобливим станом. В такому випадку вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я не має сенсу, так як здорових людей взагалі не виявляється, у кожного при детальному огляді можна знайти ту чи іншу хворобу, ті чи інші функціональні або структурні відхилення від норми. Очевидно, що визначення здоров’я повинно бути таким, щоб відобразити щось головне для організму, і це дозволило би значно обмежити коло хворих людей, а потім вивчати від чого вони захворіли, які фактори сприяли цьому.

В практичній роботі лікарів-гігієністів і лікарів лікувальних профілів визначення здоров’я частіше використовується як середньостатистична величина. За допомогою такого підходу характеризується здоров’я груп осіб, що знаходяться в ідентичних соціально-економічних умовах. В цьому випадку лінія, що розмежовує здоров’я і хворобу є, так званий ,95% ймовірний рівень. Всі ознаки - біохімічні, морфологічні, фізіологічні та інші, які не вкладаються в межі тих, що зустрічаються у 95% осіб популяції, визначаються відхиленням від норми, тобто від здоров’я. Середньостатистичне тлумачення здоров’я (норми) слід доповнити тим, що вказаний статистичний інтервал розглядається і як «оптимальна зона, в межах якої організм не переходить на патологічний рівень саморегуляції».

На сьогодні розраховано величезну кількість коливань різноманітних показників організму, які можна вважати критеріями здоров’я. Таким підходом в оцінці здоров’я часто керуються на практиці, однак, згідно з рекомендаціями Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я слід аналізувати ще й психічні і соціальні фактори.

Розрізняють здоров’я індивідуума, тобто здоров’я окремо взятої людини і здоров’я населення.

Поняття здоров’я індивідуума неможливо визначити з достатньою точністю, так як воно пов’язане з великою широтою коливань найважливіших показників життєдіяльності людини, з станом пристосувальних можливостей організму. Окрім того, слід пам’ятати, що існує не лише фізичний аспект здоров’я людини, а й психологічний й духовний аспект, про що вже було сказано у минулій темі.

Психічне здоров’я - це гармонійний стан психічного розвитку людини (емоційного, інтелектуального, особистого), який дозволяє їй адекватно зрозуміти і сприйняти себе як унікальну, неповторну особистість («всього в собі») та весь навколишній світ (людей, природу, космос). Психічне здоров’я є складовою і необхідною умовою здоров’я людини. Воно значною мірою зумовлює розвиток фізичного здоров’я і є основою для формування і розвитку духовного здоров’я. Психічно здорова людина здатна вірно і повною мірою пізнати себе і свій внутрішній світ, основні закони природи і суспільства. В підлітковому віці особливу роль для формування психічного здоров’я відіграє емоційно-вольова та інтелектуальна сфера психіки, про що буде детально описано в наступних розділах.

Слід зауважити, що незважаючи на те, що здоров’я умовно являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов’язане з станом ,так званої, передхвороби, коли захворювання ще не має, але захисні і пристосувальні сили організму перенапружені і різко ослаблені, і шкідливий фактор, котрий в звичайних умовах, можливо, не викликав би захворювання, тут призводить до хвороби. Деякі автори, наприклад В.Л. Гаращук, називають цей стан третім станом або передхворобою. Крім того, стан здоров’я не виключає наявності в організмі людини патогенного чинника, який ще не проявився (наприклад умовно-патогенні бактерії), коливань в суб’єктивному самопочутті хворого і навіть деяких відхилень від того, що розглядається як фізіологічна норма. Так, наприклад, розвиток атеросклеротичних змін в кровоносних судинах є безумовно патологічним процесом, але в доклінічній стадії самопочуття людини може бути не порушеним. У зв’яку з цим виникло поняття «практично здорова людина», під яким розуміють, що деякі зміни в організмі, відхилення від норми не відображаються на самопочутті та працездатності людини і не можуть трактуватись як стан хвороби. Разом з тим, відсутність видимих ознак порушення здоров’я ще не свідчить про повне здоров’я, так як хвороба, наприклад, у скритому (латентному) періоді, може і не мати зовнішніх проявів.

Таким чином, стан здоров’я можна визначити на основі особистих (суб’єктивних) відчуттів данного конкретного індивідуума ( скарги ) в сукупності з даними клінічного обстеження з урахуванням статі, віку, а також соціальних, кліматичних, географічних і метеорологічних умов, в яких живе або тимчасово знаходиться людина. Так, наприклад, абсолютно здоровий житель рівнини, потрапивши високо в гори, деякий час буде погано себе почувати, доки організм в цілому не пристосується до зниження вмісту кисню в повітрі і до зниженого атмосферного тиску. В цей час людина може почувати себе нездоровою, пристосувальні сили організму перенапружені, однак здоров’я його звичайно не порушене. Для кількісного опису фізичного здоров’я індивіду запропоновано багато нових фізіологічних критеріїв. В якості прикладу можна навести:

1. функціональний стан основних органів і систем (серцево-судинної, органів дихання, крові і т.д.).

2. рівень фізіологічного розвитку і його гармонійність

3. резистентність організму по відношенню до неблагоприємних факторів зовнішнього середовища (оцінюють по частоті і тривалості захворювань за певний період).

Якість життя – це узагальнююче поняття, що включає фізичні, психічні, соціальні

і емоційні сторони самопочуття.

Здоров’я населення в цілому, або популяційне здоров’я - статистичне поняття, що достатньо повно характеризується комплексом соціально-економічних і демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та інвалідністю певних груп населення.

Здоров’я населення (популяційне здоров’я) можна охарактеризувати слідуючими групами показників: медичні (захворюванність, смертність загальна і дитяча, фізичний розвиток, інвалідність), соціальні (демографічна ситуація, санітарно-гігієнічні показники навколишнього середовища, спосіб життя, рівень медичної допомоги), показники психічного «благополуччя» (захворюванність психічними хворобами, частота невротичних станів і психопатій, психологічний клімат).

З перерахованих 3-х груп найчастіше використовують першу - медичні показники, однак слід відмітити, що більшість з них відображають не власне здоров’я, а хворобу - захворюванність, інвалідність, смертність. ВООЗ розробила перелік критеріїв соціального благополуччя, за допомогою яких можна було б проконтролювати досягнення в різних країнах запрограмованої стратегії «здоров’я для всіх до 2000 року». В число цих критеріїв входять наступні:

1. % валового національного продукту, що використовується на потреби охорони здоров’я;

2. доступність першої медико-соціальної допомоги;

3. обсяг населення, що користується безпечним водопостачанням;

4. % осіб, яким проведено щеплення проти 6 особливо поширених серед населення країн, що розвиваються інфекційних захворювань (дифтерія, коклюш, правець, кір, поліомієліт та туберкульоз );

5. ступінь обслуговування жінок кваліфікованим медичним персоналом під час вагітності та родів;

6. % дітей, що народились з низькою масою тіла (менше 2500 г.);

7. середня тривалість життя;

8. рівень освітченості населення.

Вже відомо, що на 50% здоров’я людини залежить від способу життя. Здоровий спосіб життя - це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміцнення здоров’я людини, як необхідної умови для прогресивного розвитку суспільства в усіх його напрямках. До основних складових здорового способу життя належать:

• спосіб життя

• рівень культури

• ставлення до власного здоров”я

• мотивація

• зворотні зв”язки

• настанова на довге здорове життя

• навчання здоров”ю

Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму праці і відпочинку, правил особистої гігієни, раціонального харчування, забезпечення оптимального рухового режиму, відмову від шкідливих звичок.

Спосіб життя людини залежить від рівня, якості та устрою життя. Стиль і устрій життя значною мірою зумовлені історичними традиціями, закріпленими у свідомості людей. Багато поколінь наших предків жили у тісному зв”язку з природою, тому ритм їхнього життя залежав від часу доби, пори року. Наші сучасники живуть у ритмі виробничого циклу, тому часто стають “користувачами “, а не “виробниками” здоров”я.

Збереження і відновлення здоров”я залежить від рівня культури, яка є суб”єктом і головним результатом діяльності людини. Культура – це не тільки сума знань, а й поведінка, сукупність моральних засад.

Здоров”я, на жаль, не завжди посідає перше місце серед потреб людини, порівняно з речами та іншими матеріальними благами. Звичайно, здоров»я залежить від добробуту. Але накопичення модних та дорогих речей для багатьох людей стало метою всього життя. Заради цього вони нехтують фізичним та духовним удосконаленням, гармонійним розвитком особистості, нищать природу, забруднюють довкілля, чим шкодять своєму здоров”ю і здоров”ю нащадків . Здоров”я має посідати перше місце серед потреб людини.

Мотивування в основному визначає спосіб життя. Хоча люди й розуміють значення здоров”я, але ціну здоров”я більшість усвідомлює лише тоді, коли воно вже втрачене. Тільки тоді, і то не завжди, людина хоче вилікуватись, стати здоровою. Для того , щоб кожен був зацікавлений у зміцненні свого здоров”я, важливе значення мають матеріальні стимули. Наприклад, платне лікування переконує, що бути хворим набагато дорожче, ніж вести здоровий спосіб життя.

Зворотні зв'язки - це важливий фактор формування і збереження здоров'я. Багато людей нерозумно і довго випробовують стійкість свого організму неправильним способом життя, алкоголем, нікотином. І минають десятиліття, перш ніж спрацьовує зворотний зв'язок між цими діями і здоров'ям. Тоді люди кидають палити, зловживати алкоголем, проте часом буває вже пізно. Це стосується не лише негативного впливу, а й позитивного. Наприклад, ефект ранкової гімнастики, загартування організму тощо виявляється щонайменше через місяць. Сповільнена дія та довге не виявлення зворотнього зв'язку - одна з головних причин невалеологічної поведінки людей, недооцінки здорового способу життя.

Настанова на довге здорове життя - важливий фактор здоров'я. Якщо людина думає лише про хворобу, "відкриває" їй двері, не мобілізує внутрішні резерви, їй складно, а то й неможливо досягти певного рівня здоров'я. Стародавній сирійськин лікар А.Фаридж так звертався до хворого: "Дивись, нас троє: я, ти й хвороба. Якщо ти станеш на мій бік, нам удвох буде легше подолати її". Отже, конструктивна настанова на довге здорове життя допомагає зміцнити здоров'я, а при потребі й перемогти хворобу.

Навчання здоров'ю - на перший погляд простий процес, бо нині є чимало інформації про здоров'я і методи навчання здоров'ю. Але складність полягає в тому, що лише сама людина може навчитися бути здоровою. Від пращурів нам залишилися знання про природу, про організм і, звичайно ж, про здоров»я та хвороби. Однак, люди частенько нехтують ними, ведуть неправильний спосіб життя : не дбають про руховий режим, переїдають, палять, зловживають алкоголем. Тому для збереження здоров"я потрібні знання, які б сформували свідомість і звички людей. Можна вчитися у батьків, вчителів, друзів, на заняттях з валеології, використовуючи підручники, посібники, п'ючи з джерела народної мудрості нашого народу.

Дотримання здорового способу життя впливає на формування збереження та зміцнення здоров’я людини, сприяє інтелектуальному і духовному розвиткові особистості, успішному навчанню.

Спосіб життя впливає й на фізичний стан здоров’я людини. Оптимальний руховий режим сприяє гармонійному розвиткові її тіла і забезпечує високий рівень функціонування систем організму. Це, в свою чергу, є умовою високої працездатності людини. На фізичне здоров’я людини позитивно впливає дотримання правил особистої гігієни, режиму навчання і відпочинку, правильного харчування, загартовування, а також ряд інших чинників, які зумовлюють позитивне функціонування організму.

Здоровий спосіб життя людини, позитивно впливаючи на стан її здоров’я, на її духовність, моральні орієнтири, сприяє формуванню певних рис характеру (наприклад волі, оптимізму, цілеспрямованості) та інших якостей, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, у свою чергу, про високий рівень її психічного здоров’я.

Підтриманню такого рівня сприяє, наприклад, релаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольового управління станом людини.

Здоровий спосіб життя людини допомагає їй зрозуміти, у чому полягає сенс життя. Він виховує певною мірою співчуття, доброзичливість, терпимість до оточуючих.

Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Спосіб самореалізації індивіда залежить від його устремлінь, а також від шкали моральних цінностей, яка склалася у його уяві.

Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров’я особистості і суспільства в цілому. Він включає в себе цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості.

Вчений І.П. Павлов стверджував: “Здоров’я - це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не на віки, його треба берегти. Але здоров’я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок…”

Контрольні питання до теми № 3.

1. Дайте валеологічне визначення поняття “ здоров”я”.

2. Яке визначення поняття здоров”я рекомендовано Статутом ВООЗ ?

3. Які зміни здоров”я людей наступили за останні 10-15 років?

4. Як ви розумієте поняття “здоров”я індивідуума” і “популяційне здоров”я” ?

5. Якими показниками характеризують здоров”я індивідуума?

6. Якими показниками характеризують популяційне здоров”я ?

7. Як ви розумієте поняття “здоровий спосіб життя” ?

8. Які фактори формують здоровий спосіб життя?

9. Чому проблема здорового способу життя є соціальною, педадогічною і медичною проблемою ?

Рекомендована лiтература:

1. Валеологiчна освiта.Експериментальний шкiльний посiбник.

11 клас. - Київ: Школи здоров'я,1997 р. - 110 с.

2. Валеологiчна освiта.Експериментальний шкiльний посiбник.

10 клас. - Київ: Школи здоров'я,1997 р. - 107 с.

3. Горащук В.П.Валеологiя.Пiдручник для 10 - 11 класiв за-

гальноосвiтнiх шкiл. - Київ: Генеза,1998 р. - 143 с.

4. Гончарук Е.И., Вороненко Ю.В., Марценюк Н.И. Изучение влияния

факторов окружающей среди на здоровье населения.- Киев, 1989 г.