Методична розробка теми № 4.

з курсу “Валеологія” для 11 класу медичного ліцею

Частина І.

Тема :”Організм здорової людини та методи його обстеження”

Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з органами та системами організму, значенням їх нормального функціонування в підтримці здоров’я людини. Нейрогуморальна регуляція життєвих процесів людини.

План заняття та розподіл часу:

1.	Ознайомити студентів з загальними принципами будови та регуляції функцій в організмі людини. Повторення анатомічної будови нервової та ендокринної систем людини.	15 хвилин
2.	Нервова регуляція та її провідна роль в життєдіяльності організму. Центральна нервова система та її інтегративні механізми. Методи обстеження ЦНС.	20 хвилин
3.	Сенсорні системи. Їх інформаційно-пропускна спроможність, методи обстеження.	15 хвилин
4.	Гуморальна регуляція функцій. Ендокринна система, основні закономірності росту та розвитку.	10 хвилин
5.	Засвоєння практичних навичок вивчення нервової та гуморальної регуляції організму людини.	30 хвилин

“ Изумительно суетное, поистине непостоянное и вечно колеблющееся

существо – человек. Нелегко составить себе о нем устойчивое и еди-

нообразное представление “ (Мишель де Монтень, французский философ)

Організм людини - це високоорганізована система, що функціонує на основі постійного анатомічного та функціонального зв’язку між клітинами, тканинами, органами та системами органів. Організм існує за законами цілісності, єднання, саморегуляції та постійної взаємодії з навколишнім середовищем. Головна умова існування людини - збереження сталості внутрішнього середовища - гомеостазу - за будь-яких певних умов життя.

В організмі людини клітини та міжклітинна речовина утворюють різні види тканин. Однакові або різні за будовою та функцією тканини об’єднуються в органи.

Орган - це частина тіла, що має певну форму, будову, місце у тілі та виконує одну або кілька функцій. Організм має органи травлення (шлунок, кишківник, печінка, підшлункова залоза), дихання (дихальні шляхи, легені), кровообігу (серце та судини), виділення (нирки, шкіра), розмноження (різні за будовою у чоловіків та жінок), органи чуттів (очі, вуха, шкіра тощо), опори (кістки) та руху (м’язи, зв’язки та сухожилля). Ними керують органи нервової (головний та спинний мозок) та ендокринної (залози внутрішньої секреції) систем.

Для виконання певних життєво потрібних функцій органи людини об’єднуються в системи органів. Людині потрібні всі органи та системи, але одні з них виконують складнішу і важливішу для організму роль, а інші - простішу й конкретнішу. Тому системи органів людини умовно поділяють на три поверхи.

До найвищого поверху належать регулювальні й контролюючі системи - нервова та залози внутрішньої секреції, бо вони об’єднують всі органи та системи людини в єдине ціле - організм; керують функціями всіх інших органів і систем; забезпечують зв’язок організму з навколишнім середовищем.

Посередницькі системи також беруть участь у об’єднанні організму людини в єдине ціле. Це, наприклад, транспортна - серцево-судинна, яка за допомогою крові несе до кожного органу, тканини й клітини кисень та поживні речовини, розчинені хімічно активні посередники діяльності нервової системи та залоз внутрішньої секреції - гормони.

На нижчому рівні перебувають не менш важливі робочі системи, але вони виконують конкретні, вужчі функції, такі як дихальна, травна, ромноження тощо.

В організмі людини є й так звані функціональні системи. Це сталі або тимчасові об’єднання різних систем органів з метою виконання певних функцій, наприклад: дихальна система та система транспорту (серцево-судинна і крові) об’эднуються в єдину функціональну, щоб забезпечити весь організм киснем. Так само, функціонально об’єднуються між собою травна й транспортна ситеми - з травних шляхів поживні речовини розносяться кров’ю по організму й живлять всі клітини та тканини.

Постійні анатомічні й функціональні взаємозв’язки і “співпраця” різних клітин, тканин, органів й систем органів створюють надзвичайно складну, унікальну систему - організм людини (від грецького “органон” - знаряддя, інструмент). Ця система живе за законами єднання, цілісності, саморегуляції та взаємодії з навколишнім середовищем під керівництвом нервової та ендокринної систем.

Нервова регуляція забезпечується завдяки двостороннім зв’язкам між нервовою та іншими системами й різними органами. Головні центри нервової системи - головний та спинний мозок - одержують інформацію у вигляді нервових імпульсів з усіх ділянок організму. Вони переробляють цю інформацію і надсилають до робочих органів та систем у вигляді збуджувальних або гальмівних імпульсів.

Завдяки своїй унікальній ролі нервова система має найскладнішу будову і функції. Вона складається з центральної (головний та спинний мозок), периферичної (черепномозкові та спинномозкові нерви, нервові вузли) та вегетативної нервової ситеми (що керує внутрішніми органами людини). Основою анатомічної будови нервової системи є нервова клітина - нейрон, який складається з тіла й відростків. Тіла нейронів, як правило, розташовані в центральній нервовій системі - головному та спинному мозку - утворюючи так звану сіру речовину, або у нервових вузлах. Основні функції нейрона - одержання інформації з організму та довкілля, аналіз, зберігання та передавання її у вигляді команд - нервових імпульсів до робочого органу.

Реалізація діяльності нервової системи була б неможливою без безлічі зв’язків між різними нейронами, їхніми тілами та відростками. Передача імпульсу з одного відростка до іншого відбувається хімічним шляхом за допомогою спеціальних міжнейронних контактів - синапсів (від грецького “з’єднання”).

Кількість нейронів протягом життя не збільшується, а зростає тільки кількість міжнейронних контактів. Тому мозок генія і звичайної людини відрізняється не об’ємом й масою, а кількістю міжнейронних контактів. Цей процес триває протягом життя людини.

Запам’ятайте! Чим напруженіше розумове навантаження, тим більше у корі головного мозку утворюється міжнейронних контактів.

Через лінощі, небажання навантажувати мозок багато здібних людей нічого не досягли у житті й загубили свій талант. Пояснюється це просто: вони не створили нових, а навпаки - втратили наявні міжнейронні зв’язки. Найбільша кількість міжнейронних контактів утворюється в перші 5-7 років життя. Від того, як відбудеться розумовий розвиток дитини, залежить її подальше життя.

Основним механізмом дії нервової системи є рефлекс. Уперше рефлекторну природу нервової діяльності довів видатний російський фізіологі І.М.Мечников.

Рефлекс (від латинського “рефлексус” - відбиток, відображення) - це будь-яка реакція організму у відповідь на різні подразники, яка здійснюється за участю нервової системи. Шлях проходження нервового імпульсу, або рефлекторна дуга, складається з п”яти ланок.

Перша ланка рефлекторної дуги - рецептор (від лат. “той, що сприймає”) являє собою кінцевві структури чутливих нервових волокон, які сприймають тільки певний вид подразника з зовнішнього або внутрішнього середовища: в залежності від цього всі рецептори розподіляються на 1) механічні - чутливі до тиску та дотику (в шкірі), 2) температурні (в шкірі), 3) смакові (на язиці), 4) зорові (в очах), 5) нюхові (у носі), 6) слухові (у вухах), 7) хімічні (у кровоносних судинах). Коли людина через певну хворобу втратить хоча б частину своїх рецепторів, рефлекторної дуги не існує. Наприклад: людина без очей сліпа.

Друга ланка рефлекторної дуги - доцентровий чутливий шлях, який складається з чутливих нервів, що несуть сформовану в рецепторах інформацію до центральної нервової системи. Так, людина із здоровими очима може бути сліпою, якщо пошкоджено зоровий нерв.

Третя ланка рефлекторної дуги замикається у тілі нейронів центральної нервової системи, тут сигнали, що надійшли з периферії аналізуються, концентруються, розходяться, іноді досягають кори головного мозку, де відбувається свідоме аналізування інформації і рішення у вигляді нервового командного імпульсу передається в наступну ланку рефлекторної дуги. Людина зі здоровими очима, але зруйнованою зоровою ділянкою головного мозку сліпа.

Четверта ланка рефлекторної дуги складається з рухових нервів. При їх руйнуванні (коли нерв перерізаний) імпульс не доходить до робочого органу й рефлексу немає.

П’ята ланка рефлекторної дуги - робочий орган, який безпосередньо виконує команди центральної нервової системи. Наприклад, заплющення очей (скорочення м’язів повік), коли людина виходить з темряви на яскраве світло.

Основна умова нормального функціонування рефлекторної діяльності нервової системи - непошкодженість усіх ланок рефлекторної дуги.

У людини існує два основних види рефлексів: безумовні та умовні. З безумовними рефлексами людина народжується. Вони допомагать людині пристосуватися до умов довкілля.

Умовні рефлекси є набутими; вони формуються впродовж життя людини. Їхнім центром є кора головного мозку.

Площа кори головного мозку становить 1400-1600 см², що значно перевищує площу внутрішньої поверхні головного мозку. Кожний орган має у корі своє “представництво”. Чим важливішу роль відіграє даний орган у життєдіяльності організму, тим більшою ділянкою кори головного мозку він поданий. У розумовій діяльності людини більшу роль відіграє ліва півкуля. Тут є центри мови, письма, рахування, читання, пам’яті. У правій - центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів. Руйнування кори призводить до того, що людина втрачає здатність вчитися, думати, розуміти мову, тобто свої соціальні функції.

З моменту народження і до самої смерті організм людини постійно й активно взаємодіє з довкіллям. Це відбувається завдяки аналізаторам - тій частині нервової системи, що сприймає інформацію, яка надходить від органів чуттів (периферична частина аналізаторів) до центральної частини - чутливих зон кори великих півкуль головного мозку. Можна сказати: органи чуттів - це частини мозку, винесені на поверхню тіла. Залежно від виду подразника розрізняють такі рецептори: 1) зорові (сприймають світло й колір); 2) слухові (коливання звуку певної частоти й сили); 3) дотикові (відчувають навіть незначний тиск - дотик); 4) смакові і нюхові (реагують на хімічний склад різних речовин); 5) больові (реагують на механічне пошкодження); 6) температурні (на зміну температури); 7) хімічні (розміщені у судинах, сприймають зміни кількості кисню, глюкози та інших речовин).

Зір - одне з найважливіших відчуттів людини. Він забезпечує 90 % усієї інформації, яку ми одержуємо з довкілля. Зір - здатність організму сприймати світло, колір, величину, взаємне розташування і відстань між предметами за допомогою очей. До зорового аналізатору належать світлочутливі рецептори ока - паличкі та колбочки, чутливий зоровий нерв та центр зору, що міститься в потиличній ділянці кори головного мозоку. Органом зору є око, яке крім рецепторів має різні допоміжні утворення - систему захисту (повіки й вії), руху (очні м’язи), опірний скелет (склера, рогівка, судинна оболонка, склоподібне тіло), систему проведення та фокусування світла (зіниця, кришталик).

Слух - це здатність організму сприймати різні звукові подразники. До органів слуху належать вухо, слуховий нерв та слуховий центр в скроневій частині кори головного мозку. Він є одним з головних чинників мови, спілкування між людьми, створення суспільства, дає нам надзвичайно велику інформацію про довкілля.

Відчуття нюху - це сприймання запахів за допомогою спеціальних нюхових рецепторів, що містяться у верхніх відділах носової порожнини, нюхового нерву та центрів нюху, які у сукупності складають нюховий аналізатор. Відчуття смаку виникає при дії різних речовин на смакові рецептори слизової оболонки порожнини рота і язика. Це результат діяльності смакового аналізатора. Згадані рецептори, або смакові цибулини, живуть всього 240 годин, після чого гинуть та змінюються на нові. Вони є скрізь у ротовій порожнині, але більше їх на поверхні язика - близько 2000. Смакові цибулини розміщуються на язиці нерівномірно, певними групами від 10 до 300 клітин: чутливіші до солодких речовин - на кінчику, до кислих - по краях язика, до гірких - на корені, а до солоних - на кінчику і також по краях. Відчуття смаку для людини має велике фізіологічне та естетичне значення.

Утримання людиною певної пози, нормальне пересування у просторі, різні складні рухи - все це забезпечує аналізатор рівноваги. Його рецептори містяться в суглобах та скелетних м’язах, а також у центрі рівноваги - вестибулярному апараті, що є частиною внутрішнього вуха. Рецептори вестибулярного апарату утворюють чутливий вестибулярний нерв, який передає інформацію до центрів рівноваги довгастого мозку, мозочка та рухової зони кори головного мозку.

Здорова людина у звичайному стані, навіть із заплющеними очима, знає, в якому положенні зараз перебуває її тіло. Це відбувається завдяки тому, що скелетні м’язи постійно надсилають до центральної нервової сиситеми інформацію про свій стан за допомогою спеціальних рецепторів, що утворюють чутливі нерви, які прямують до спинного мозку, гіпоталамуса, мозочка, а звідти - руховими нервами до м’язів.

Шкірна чутливість - це больова, температурна, дотикова. Кожен її вид має свої рецептори, нерви та центри.

Керівна роль нервової системи була б неможливою біз “підлеглих”, яким вона надсилає команди для виконання тієї чи іншої дії. Найближчими “виконавцями” наказів нервової системи є залози внутрішньої секреції або ендокринна система (від грецького “ендон”-внутрішній і “кріно”- виділяю). Керівна роль нервової системи щодо ендокринної полягає у тому, що перша надсилає команди у вигляді нервових імпульсів до залоз внутрішньої секреції, які виділяють біологічно активні речовини, або гормони ( від грецького “гормао” -рухаю, збуджую). Вони розносяться з кров’ю по всьому організму до різних органів, тканин і клітин та регулюють їхню діяльність. Ця регуляція є гуморальною (від латинського “гумор” - рідина), оскільки відбувається через кров, і дистанційною, бо таким чином нервова системи регулює діяльність органів і тканин на певній відстані від головного мозку. Гуморальну регуляцію ще можна назвати хімічною.

Нервова регуляція	Ендокринна регуляція
Інформація передається у вигляді нервових імпульсів	Інформація передається кров’яним руслом за допомогою хімічних речовин (гормонів)
Передача команд надзвичайно швидка	Інформація передається повільно із швидкістю плину крові
Відповідь на нервові команди настає негайно	Відповідь на команди ендокринної системи настає повільно
Відповідь на нервовий імпульс короткочасна	Відповідь на дію гормона завжди тривала
Відповідь на нервовий імпульс чітко локалізована	Відповідь поширюється по всьому організму

До залоз внутрішньої секреції належать: гіпофіз, щитовидна залоза, паращитовидні, надниркові, статтеві залози, острівковий апарат підшлункової залози. Вищим центром ендокринної системи регуляції є гіпоталамус, розміщений в головному мозку. Травми голови можуть спричинити порушення гіпофізу або гіпоталамусу, і, внаслідок цього, важкі розлади в організмі.

Щитовидна залоза - один з найважливіших регуляторів різних видів обміну речовин в організмі. Паращитовидні залози регулюють обмін кальцію в кістках. Надзвичайно важливу роль у вуглеводному обміні відіграють гормони, які продукує підшлункова залоза - інсулін та глюкагон. Завдяки їхній постійній взаємодії підтримується сталість вмісту глюкози у крові. Важливим чинником опірності та стійкості організму проти різних інфекційних та емоційних (стресових) чинників є гормон надниркових залоз.

Найкращий спосіб боротьби зі стресами - фізкультура та спорт.

Практична частина заняття.

І. Спостереження за співдружніми рефлекторними реакціями зіниць на світло.

Порядок роботи:

1. Повернути досліджуваного обличчям до світла і звернути увагу на ширину зіниць та однаковість їх діаметру.

2. На 10-15 с затулити одне око досліджуваному та прослідкувати за розширенням зіниць не тільки закритого, але й другого, не закритого ока (синхронність реакції).

3. Швидко прийняти руку від ока і знову визначити ширину зіниць. При цьому можна побачити швидке одночасне звуження обох зіниць до однакового розміру.

4. Пояснити, чому виникають такі реакції зіниць на світло.

ІІ. Перевірка смакової чутливості язика.

Порядок роботи:

1. Отримати у викладача підготовлені розчини: 1- солодкий, 2- гіркий, 3- солоний, 4 - кислий.

2. На різні ділянки язика досліджуваного почергово нанести з піпетки по краплі кожного з розчинів. Досліджуваний не повинен знати, який з розчинів крапається, бо його завдання визначити смак.

3. Інтервал між дослідами не повинен первищувати 2-х хвилин, у цей час досліджуваний повинен добре ополіскувати рот дистильованою водою.

4. Скласти карту смакової чутливості язика.

1

3

3

2

1

4

4

2

4

3

2

Контрольні питання:

1. Що називається органом? Які групи органів вам відомі? Що таке система органів? Які їх види ви знаєте?

2. Які способи регуляції функцій організму ви знаєте?

3. Що таке рефлекс та рефлекторна дуга? Назвіть ланки рефлекторної дуги.

4. Які види рефлексів ви знаєте? Що є їх центральною ланкою?

5. Яке значення має головний мозок для організму людини?

6. Що таке кора головного мозку? Її функції ?

7. Чим відрізняються права й ліва півкулі за функціональним призначенням?

8. Що таке аналізатори, з яких частин вони складаються?

9. Що таке органи чуттів? Які їх види та властивості ви знаєте?

10. Яке значення ендокринної системи для регуляції функції людського організму? Як взаємодіють між собою нервова та ендокринна системи?

11. В чому полягає відмінність між нервовою та ендокринною регуляцією функцій організму?

12. Які утворення належать до залоз внутрішньої секреції?

Рекомендована література:

1. В.П.Горащук, Валеологія, підручник для 10-11 класу, К., “Генеза”, 1998.

2. Валеологічна освіта. Експериментальний шкільний посібник , К., 1997.

3. М.С.Присяжнюк. Біологія людини, навчальний посібник, К., “Фенікс”, 1998.

4. Г.Л.Апанасенко, Эволюция биоэнергетики и здоровье человека, С.-П., “Петрополис”,1992.