11.4. Порушення правил співжиття

Відповідно до ст.116 Житлового кодексу УРСР якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обмін стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Контрольні питання

1. На яких правових підставах можливе виселення громадян із наданням або без надання іншого житла?

2. На яких правових підставах можливе виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення?

3. Чи допускається виселення громадян із займаних ними приміщень?

4. Що розуміється під терміном «правила співжиття»?

5. Дайте визначення ремонту, капітальному ремонту та реконструкції?

Література

1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28.06.01996р. //ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Житловий кодекс УРСР. Прийнятий 30 червня 1983 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2007. – № 4. – Ст. 5.

3. Свит Ю.П. Жилищное право: учеб. пособие / отв. ред. В.П. Мозолин. – М.: Юристъ, 2005. – С. 180.

4. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження. – К. – 2005. – С. 114.

Тема 12. Відповідальність за порушення житлового законодавства. Порядок розгляду і вирішення житлових спорів

12.1. Юридична відповідальність за порушення житлового законодавства

Відповідно до ст.189 Житлового кодексу УРСР особи, винні:

у порушенні порядку взяття на облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, зняття з обліку і надання громадянам жилих приміщень;

у недодержанні встановлених строків заселення жилих будинків і жилих будинків і жилих приміщень;

у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, при домових територій;

у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням;

у порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, у безгосподарному їх утриманні;

у псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустроюю;

несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність. Законодавством може бути встановлено відповідальність і за інші порушення житлового законодавства

12.2. Захіст та охорона житлових прав громадян

Держава забезпечує стабільність правовідносин. Право на житло громадян як одна з форм забезпечення природних прав людини охороняється законом, його захист здійснюється судом. Це право охороняється Конституцією як актом найвищої юри­дичної сили та відповідними законами України. Тільки у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей і майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Конституція закріплює принцип, за яким право приватної власності на житло є непорушним.

Основоположні конституційні правові засади охорони та захисту прав на житло знайшли своє закріплення також в інших законодавчих актах України. Так відповідно до Цивільного кодексу України, кожний громадянин особисто або разом з іншими має право на захист житлових прав. Захист житлових прав, що належать громадянам, може здійснюватися нормами, що забезпечують захист права приватної власності.

Громадяни можуть користуватися жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати й заповідати його, а також мати інші майнові права. Усім громадянам-власникам житла забезпечуються однакові умови здійснення своїх прав. Приватна власність на житло є рівноправною з іншими формами власності. Держава створює однакові умови для її охорони й захисту. При цьому цивільним законодавством також передбачається захист житлових прав громадян України як споживачів комунальних послуг. Так, при порушенні наймодавцем, орендодавцем або підприємством, що надає комунальні послуги, умов їх надання, передбачених договором, наймач (орендар), власник приватного житла має право на зменшення розміру плати за відповідні послуги відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». Боротьба зі зловживанням монопольним становищем здійснюється відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Зрозуміло, що одним із важливих показників забезпечення житлових прав та законних інтересів громадян є гарантованість захисту прав і законних інтересів наймачів і власників житла. У житловому праві немає визначення поняття «охорона» та «захист» житлових прав, що потребує з'ясування їх змісту, що завжди посідало важливе місце в юридичній науці. При цьому погляди вчених на це поняття виявилися різними через наявність розбіжностей у тлумаченні понять «правова охорона» та «правовий захист». Прихильники однієї позиції пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, спрямованих на запобігання правопорушенням та усунення їх наслідків. Інші обмежують правовий захист діяльністю суду щодо запобігання правопорушенням та відновлення порушеного права. Правову охорону прав і законних інтересів громадян на житло в широкому значенні можна визначити як взяту в єдності всю сукупність державно-правових (юридичних) заходів, з допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини, що склалися, направлений на забезпечення необхідних умов для захисту прав на житло.

Процес охорони реалізується через конкретні засоби державного впливу, реакції державних органів на прояви суспільних відносин, що реалізуються у правовій формі, серед яких основне місце посідають закони України.

Охорона без захисту не може існувати самостійно, тому що захист виявляється тільки в моменти порушення встановленого режиму охорони прав і законних інтересів громадян на житло. Правова охорона житлових прав громадян, не забезпечена реальним правовим захистом, не може досягти основної мети - реалізацію житлових прав і законних інтересів громадян, які вона встановлює. Правовий захист як форма реалізації прав і за­конних інтересів громадян спрямований на поновлення порушених їхніх прав і законних інтересів.

Визнаючи за особою житлові права, цивільне законодавство надає особі можливості для захисту цих прав від будь-яких протиправних посягань. Поняттям «охорона житлових прав» охоп­люється вся сукупність механізмів, які забезпечують нормальний хід реалізації права громадян на житло. Поряд із широким розумінням охорони в цивільно-правовій науці застосовується поняття охорони права у вузькому значенні. Охорону у вузькому значенні цього слова інколи називають захистом цивільних прав.

У науці цивільного права прийнято виділяти дві основні форми захисту цивільних прав: юрисдикційну та неюрисдикційну. Юрисдикційна форма захисту - діяльність державних чи уповноважених державою органів із захисту цивільних прав. У межах юрисдикційної форми захисту виділяють можливість захисту цивільних прав у загальному (судовому) чи спеціальному (адміністративному) порядках захисту порушених прав. Неюрисдикційна форма захисту - дії громадян і організацій із самозахисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів без звернення до державних чи інших уповноважених органів.

Відповідно до зазначеного виділяють:

1) судовий захист (здійснюється судом, третейським судом, а також міжнародними судовими установами);

2) позасудовий захист (здійснюється державними органами, органами місцевого самоврядування та місцевими держадміністраціями, а також спеціально уповноваженими на те осо­бами, наприклад нотаріусами);

3) самозахист за допомогою дій, які самостійно здійснюються особою, права якої порушені або можуть бути порушені.

Хоча ст. 55 Конституції України не забороняє особі здійснювати самозахист свого права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань на житло, але воно має бути конкретизоване. За ч. 1 ст. 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Так, власник житла може за допомогою грубої сили виселити з житла особу, яка сва­вільно посягає на недоторканність житла. Проте така форма захисту має обмежене застосування, оскільки при цьому легко порушити права інших осіб на житло. Тому в житловому праві самозахист повинен застосовуватися тільки у конкретних випадках.