1.2. Правове регулювання житлових відносин. Предмет та метод житлового права

Відокремлення предмета правового регулювання зумовлене особливістю єдиного об'єкта - житла. Однією із ознак житлових правовідносин є окреслене, порівняно з цивільними правовідносинами, коло їх учасників - фізичних осіб, наділених спеціальною правосуб'єктністю, які використовують житло тільки для проживання. Щодо методу правового регулювання, то житловому праву в цілому притаманний диспозитивний метод правового регулювання в органічному поєднанні з імперативними елементами. С. С. Алексеев зазначає, що «особливість кожної галузі - наявність особливого юридичного режиму (методу регулювання), який характеризує, яким способом - через дозвіл, заборону, зобов'язання - здійснюється юридичне регулювання». Суспільні житлові відносини визначаються предметом правового регулювання, а метод правового регулювання є похідним критерієм. У житловому праві застосовуються різні методи правового регулювання. Публічні та приватні інтереси в певних випадках дістають прояв у житловому праві.

Оскільки однією з основних умов життєдіяльності людей є житло, завдяки якому вони можуть забезпечити своє природне існування, задовольняти матеріальні та моральні потреби, це дозволяє предметом регулювання житлового права визначити сукупність однорідних суспільних відносин, спрямованих на єдиний об'єкт задоволення потреб людини - житло.

Позитивне право розмежовує поняття житлового права в об'єктивному і суб'єктивному сенсі. Так, житловим правом в об'єктивному розумінні є сукупність норм, які регулюють суспільні житлові відносини. У суб'єктивному розумінні житлові права належать кожній окремій особі залежно від її правового становища.

Деякі автори зазначають, що житлове право є комплексною галуззю права, оскільки воно використовує методи правового ре­гулювання, запозичені з інших галузей права.

1.3.Поняття та система житлового законодавства

Житлове законодавство - це сукупність обов'язкових правил поведінки, що санкціонуються і забезпечуються державою або встановленими нею суб'єктами нормотворчості й одержують зовнішнє вираження у формально-визначеному вигляді. Він досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами житлового права.

Система житлового законодавства становить внутрішню структуру взаємопов'язаних норм, що регулюють житлові відносини як важливу сферу суспільних відносин. З метою врегулювання безлічі відносин, що виникають у суспільному житті, великої кількості правових норм, їх необхідно об'єднати в групи, тобто створити певну систему правових норм. Згрупувати ці норми можна за змістом предмета регулювання.

Сучасна система житлового права являє собою певну ієрархію нормативних актів, основу якої становить система взаємопов'язаних норм права, що регулюють житлові відносини, з метою урегулювання численних відносин, що виникають у суспільному житті. Разом із тим, недостатня дослідженість, незважаючи на очевидну значимість, створює необхідність їх структурування в певні групи, тобто створення певної системи правових норм, їх можна згрупувати за юридичною силою, змістом та сферою правового регулювання.

1. До першої групи слід віднести норми, що стосуються загальних питань житлового законодавства і визначаються, перш за все, нормами, закріпленими Конституцією України. Конституція не тільки визначає напрями розвитку житлового законодавства (ст. 47), а як закон прямої дії гарантує недоторканність житла, забезпечує правові можливості для правового захисту порушених чи оспорюваних прав та законних інтересів громадян на житло (статті 19, 30, 55). В свою чергу, Цивільний та Житловий

кодекси визначають структуру житлового фонду, повноваження державних органів у житловій сфері, призначення жилих будинків і жилих приміщень, відповідність будинків, споруд жилим, житлові права і обов'язки власників та користувачів; форми забезпечення громадян жилими приміщеннями та користування ними.

2. Друга група становить нормативно-правові акти, що визначають порядок утримання житлового фонду, його експлуатацію, взаємні права і обов'язки суб'єктів житлового права щодо утримання та управління житловим фондом.

3. До третьої групи належать нормативно-правові акти, що визнають право власності та інші речові права на жилі приміщення, підстави виникнення та припинення права власності, приватизацію державного житлового фонду, передачі житлового фонду в комунальну власність тощо.

4. Четверта група - забезпечення громадян жилими приміщеннями та користування ними.

5. П'яту групу становлять норми, що визначають правовий режим житлового фонду спеціального призначення.

6.До шостої групи належать норми, що визначають порядок організації та діяльності житлових, житлово-будівельних кооперативів та товариств співвласників житла багатоквартирного жилого будинку.

7. Сьому групу становлять норми, що забезпечують захист житлових прав та законних інтересів суб'єктів житлового права, відповідальність правопорушників за порушення житлового законодавства та особливості вирішення спорів.