Iі. Гіперекстензійні ураження:

А. Гіперекстензійні ураження СМ, до яких призводять:

• Гіперекстензійні вивихи.

• Гіперекстензійні переломо-вивихи.

• Переломи дуг.

• Травматичний екстензорно-тракційний спонділолістез (перелом палача).

Б. Гіперекстензійно-ротаційні ураження:

В результаті різкого розгинання відбувається розрив передньої хребетної зв’язки, що супроводжується компресією спинного мозку, протрузією диска, вивихом тіла хребця.

ІІІ. Вертикальні компресійні переломи:

А. Джефферсоновські вибухові переломи атланта.

Б. Вибухові переломи.

Різкі рухи по вертикалі призводять до перелому одного чи декількох тіл хребців та дужок. Компресію спинного мозку можуть викликати переломо-вивихи як тіл, так і дужок хребців.

ІV. Переломи внаслідок бокового згинання.

Ушкодження хребта бувають стабільні і нестабільні.

Нестабільність ушкодження зумовлюється порушенням анатомічної цілісності хребців, дисків, суглобів та зв’язкового апарату, при яких можливе повторне зміщення з додатковою компресією спинного мозку та корінців.

До нестабільних ушкоджень хребта належать багатоуламкові (вибухові) переломи, ротаційні ушкодження, вивихи хребців, переломи та вивихи суглобових відростків, розриви міжхребцевих дисків та їх поєднання з ужкодженням тіл хребців. Усі хворі з нестабільністю хребта потребують лікувальної стабілізації (за допомогою корсетів, шин, стяжок, з використанням хірургічних методів).

Стабільні ушкодження хребта найчастіше спостерігаються при клиноподібних компресійних переломах тіл хребців та переломах дужок проксимальніше IV поперекового хребця (И.Д.Вирозуб, 1978), а також при переломах поперечних і остистих відростків.

Розрізняють вогнепальні та невогнепальні ушкодження. По відношенню раньового каналу до хребта і СМ виділяють наступні ушкодження: наскрізні (перетинають хребтовий канал), сліпі (закінчуються в хребтовому каналі), дотичні (раньовий канал проходить, дотикаючись до однієї із стінок хребтового каналу, руйнує її, але не проникає в канал), непроникні (раньовий канал проходить через кісткові структури хребця, не ушкоджуючи стінок хребтового каналу), паравертебральні (раньовий канал проходить поряд із хребцем, не ушкоджуючи його).

За локалізацією розрізняють ушкодження шийного, грудного, поперекового, попереково-крижового відділів хребта та корінців „кінського хвоста”.

Частота ушкодження хребта залежить від анатомо-фізіологічних особливостей хребта, зв’язок і його рухомості. За даними А.В.Лівшиць (1990) ушкодження шийного відділу хребта відбувається у 5-9% випадків, грудного – в 45%, поперекового – в 45-52%. Найчастіше ушкоджуються V, VI та VII хребці в шийному, ХІ та ХІІ в грудному та І і V в поперековому відділах. Відповідно на цих рівнях ушкоджується і СМ. У дітей досить часто (18-20%) виявляються ушкодження СМ без рентгенологічних змін кісткового апарату.

Особливості ХСМТ у дітей зумовлені анатомо-фізіологічною будовою їх хребта:

1. підвищеною лабільністю шийного відділу;

2. слабкістю зв’язкового апарату, недорозвитком м’язів шиї і параспінальної мускулатури;

3. горизонтальною орієнтацією суглобових поверхонь хребців;

4. незакінченою осифікацією хребців з неповним формуванням суглобів Люшка.

Еластичність хребта у дітей робить його більш стійким до переломів, вивихів, але не виключає можливості ураження спинного мозку при надмірних, різких згинаннях чи розгинаннях у шийному відділі хребта.

Надзвичайно велику роль у патогенезі спінальних порушень відіграють судинні післятравматичні розлади, які розвиваються здебільшого за ішемічним, рідше – геморагічним типом. Навіть незначне стиснення СМ спричинює порушення мозкового кровотоку в суміжних сегментах, в цих умовах наростають гіпоксично-ішемічні явища.

Гематоми, кісткові уламки та сторонні тіла можуть підтримувати ознаки спінального шоку, як і розлади лікворо- та гемодинаміки, котрі можуть тривати 2-3 тиж. і більше. Нервові клітини, які знаходяться в безпосередній близькості від вогнища ушкодження, перебувають в стані позамежового гальмування, у функціонально пригніченому стані. Тривале функціональне порушення нейронного апарату спинного мозку призводить, у подальшому, до розвитку органічних змін.

Клінічна картина ХСМТ складається із симптомів травматичного ушкодження хребта і симптомів ушкодження спинного мозку.

Ознаками ХСМТ є: локальна болючість і деформація хребта, зниження або втрата чутливості нижче рівня ушкодження, порушення рухів у верхніх та нижніх кінцівках (при травмі шийного відділу), у нижніх кінцівках (при травмі грудного та поперекового відділів), порушення функцій тазових органів.

Локальний біль при пальпації в паравертебральних ділянках з напруженням м’язів, обмеженням рухів, особливо в бік, протилежний ураженню, вказує на перелом поперечного відростка, особливо при травмі поперекового відділу хребта.

Травматичне ураження шийного відділу хребта проявляється вимушеним положенням голови, напруженням м’язів шиї, обмеженням активних рухів у ШВХ із больовим синдромом.

Основним орієнтиром при визначені рівня ураження спинного мозку є зона порушення чутливості, корінцеві болі та рівень втрати рефлексів, рухові розлади і порушення функції тазових органів.

Кожен відділ спинного мозку має свої клінічні особливості перебігу.

Так, травматичне ураження спинного мозку на рівні верхнього шийного відділу (СІ-СІV) характеризується корінцевими болями в ділянці шиї та потилиці, спастичною тетраплегією (або тетрапарезом) із втратою всіх видів чутливості нижче рівня ушкодження, розвитком стовбурової симптоматики (розлади дихання, ковтання, серцево-судинної діяльності).

При ураженні середніх шийних сегментів (СIV-CV) до вищезгаданих симптомів приєднуються порушення діафрагмального дихання.

Ураження нижніх шийних сегментів (CV-CVIII) характеризується симптоматикою ураження плечового сплетення, нижньою параплегією (або парапарезом), порушенням всіх видів чутливості нижче рівня ушкодження. При ураженні ціліарно-спинномозкового центру (CVIII-TI) розвивається синдром Горнера (птоз, міоз, енофтальм).

Повне ураження поперечки спинного мозку характеризується нижньою спастичною параплегією, порушенням чутливості за провідниковим типом з рівня ураженого сегмента та трофопаралітичним синдромом.

Травматичне ураження грудного відділу спинного мозку призводить до появи нижньої спастичної параплегії, поверхневому типу дихання при атрофічному паралічі м’язів спини і грудної клітини, порушення чутливості, зникненню черевних рефлексів. За рівнем порушення чутливості можна визначити рівень ушкодження спинного мозку: Т_IV – рівень сосків, Т_VII – реберні дуги, Т_Х – рівень пупка, Т_ХІІ – рівень пахової зв’язки.

При ураженні на рівні поперекового потовщення розвивається нижня в’яла параплегія з відсутністю рефлексів і атонією м’язів кінцівок, дисфункцією тазових органів. Порушення чутливості відмічається нижче пупартової зв’язки.

При травмі І-ІІ поперекових хребців, на рівні яких розташовані конус (S_III-S_V), епіконус, випадає чутливість у ділянці промежини та статевих органів (у формі сідла), розвивається атрофія сідничних м’язів, дисфункція тазових органів по типу нетримання сечі і стільця, статева слабкість.

Ушкодження кінського хвоста супроводжується інтенсивним корінцевим больовим синдромом із каузалгічним відтінком, периферичним паралічем нижніх кінцівок, порушенням функції тазових органів по типу нетримання сечі і стільця. Чутливі порушення характеризуються нерівномірною гіпестезією у ділянці гомілок, стоп, задньої поверхні стегон (одно–або двобічне), сідниць.

Надання допомоги на догоспітальному етапі

Прогноз ушкодження хребта й спинного мозку в значній мірі залежить від правильного надання першої медичної допомоги на місці пригоди та обережного транспортування потерпілого.

Те, що сталося із СМ при його травмі, вже не змінити. Завдання персоналу, котрий надає допомогу при травмі- уникнення подальших ушкоджень, профілактика вторинних змін, зумовлених компресією та ішемією СМ, створення оптимальних умов для його функціонування, забезпечення життєво важливих функцій постраждалого під час його транспортування до стаціонару.

На місці травми лікар звертає увагу на положення потерпілого, наявність ран (їх локалізацію, кровотечу), місцеві зміни (обмеження рухомості в хребті, припухлість, флюктуація, наявність гематом, розходження остистих відростків, болючість при пальпації та перкусії хребців). Лікар оцінює неврологічний статус хворого, перевіряє рухову функцію верхніх та нижніх кінцівок, порушення чутливості у них (гіперестезія, анестезія), рефлекторну сферу (тонус та сухожильні рефлекси), порушення функції тазових органів.

За наявності ран накладають первинну пов’язку. Якщо є кровотеча, застосовують методи, спрямовані на її зупинку. Для профілактики раньової інфекції вводять анатоксин і протиправцеву сироватку, антибіотики широкого спектру дії.

Лікування постраждалих із ХСМТ на догоспітальному етапі включає контроль і забезпечення життєвоважливих функцій (дихання, гемодинаміки), фіксацію хребта, введення нейропротекторів (метилпреднізолон), призначення знеболювальних (анальгін, промедол) та заспокійливих препаратів (дімедрол, реланіум, седуксен, різні мікстури, краплі), при затримці сечі – катетеризацію сечового міхура. Надійна транспортна іммобілізація, що запобігає повторному зміщенню кісткових уламків хребта і невідкладна госпіталізація в спеціалізовані нейрохірургічні відділення або травматологічні відділення ЦРЛ робить прогноз більш сприятливим.

Транспортування пацієнтів до стаціонару необхідно здійснювати на жорстких ношах або на щиті. Постраждалих з травмою грудного та поперекового відділів спинного мозку необхідно покласти на живіт з підкладеними під голову та плечі подушкою чи валиком. Укладання на носилки необхідно здійснювати трьом-чотирьом особам. У разі ушкодження шийного відділу хворий повинен лежати на спині, під плечі підкладають невеликий валик, одночасно створюючи умови для іммобілізації шийного відділу хребта (за допомогою комірця Шанса, шини ЦІТО або за допомогою картонного, гіпсового чи ватно-марлевого комірця). Подібна тактика дозволяє знизити летальність при травмі хребта й спинного мозку.

Ліквідація дихальних розладів проводиться шляхом очищення порожнини рота від сторонніх тіл, блювотних мас та слизу; виведенням нижньої щелепи вперед без розгинання шиї; за допомогою штучної вентиляції легень. При необхідності вводять повітропровід, проводиться інтубація трахеї.

Обов’язково нормалізують серцеву діяльність. Нестабільність серцево-судинної системи, що може проявлятись травматичною симпатектомією, ознаками спінального шоку (брадикардією, артеріальною гіпотензією, симптомом теплих нижніх кінцівок), характерна для шийного та верхньогрудного відділів СМ (ушкодження, розлади кровообігу бокових колонок Кларка). Внаслідок крововтрати може розвинутись артеріальна гіпотензія, але при цьому спостерігатиметься тахікардія, холодна липка шкіра.

У разі спінального шоку призначають атропін, дофамін, вводять сольові розчини (3-7% розчин натрію хлориду), реополіглюкін, гемодез, проводять еластичне бинтування нижніх кінцівок.

Етапи діагностики ХСМТ

Хворого обов’язково обстежує нейрохірург.

Оцінку функціонального стану хворих із ХСМТ слід проводити за Франкелем:

• Група А – хворі з анестезією і плегією в ділянці нижче рівня ураження;

• Група В – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травматичного ураження, рухи відсутні;

• Група С – хворі з неповним порушенням чутливості, є слабкі рухи, але сила м’язів недостатня для ходіння;

• Група Д – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травматичного ураження, рухи збережені, сила м’язів достатня для ходіння із сторонньою допомогою;

• Група Е – хворі без чутливих і рухових порушень нижче рівня ураження.

Американська асоціація спінальних ушкоджень (American Spinal Ingury Association – школа АSIА; 1992) запропонувала систему оцінки неврологічних порушень при травмі спинного мозку. За цією системою оцінюється м’язова сила у важливих десяти парних міотомах за шестибальною шкалою:

0 – плегія;

1 – візуальні або виявлені пальпаторно скорочення м’язів;

2 – активні рухи, які не можуть протидіяти гравітаційній силі;

3 – активні рухи, які можуть протидіяти гравітаційній силі;

4 – активні рухи в повному обсязі, які можуть протидіяти помірному опору;

5 – активні рухи в повному обсязі, що можуть протидіяти сильному опору.

Рухові функції оцінюються за перевіркою м’язової сили в десяти контрольних групах м’язів та за співвідношенням із сегментами спинного мозку:

С₅ – згинання в лікті (biceps, brachioradialas);

С₆ – розгинання зап’ястка (extensor carpi radialis longus and brevis);

С₇ – розгинання в лікті (triceps);

С₈ – згинання пальців кисті (flexor digitorum profundus);

Th₁ – приведення мізинця (abductor digiti minimi);

L₂ – згинання стегна (iliopsoas);

L₃ – розгинання коліна (quadriceps);

L₄ – тильне розгинання стопи (tibialis anterior);

L₅ – розгинання великого пальця (extensor hallucis longus);

S₁ – тильне згинання стопи (gastrocnemius, soleus).

Максимальний показник за цією шкалою становить 100 балів (норма).

Проводять спондилографію, КТ або МРТ хребта і спинного мозку. Рентгенографія дозволяє виявити вивихи, переломи хребців, види зламу (компресійні, багатоуламкові), злам зубоподібного відростка С₂ хребця, а також отримати інформацію про стан міжхребцевих суглобів, поперекових та суглобових відростків, ступінь звуження хребцевого каналу. У разі підозри на спінальну компресію хворим із ХСМТ, яким не було проведено КТ або МРТ обстеження, показана люмбальна пункція, під час якої вимірюють лікворний тиск, а також проводять ліквородинамічні проби (Квекенштедта, Стуккея), які дозволяють виявити прохідність субарахноїдальних просторів. Порушення прохідності субарахноїдальних просторів свідчить про стиснення СМ, і в таких випадках необхідно якомога швидше усунути цю компресію. При травмі шийного відділу СМ ліквородинамічні проби мають відносне значення, оскільки навіть при вираженій дорзальній чи вентральній компресії мозку прохідність субарахноїдальних просторів часто зберігається. Окрім того, ліквородинамічні проби не дають чіткого уявлення про локалізацію та причину компресії спинного мозку.

Важливе значення у визначенні прохідності субарахноїдальних просторів та стану хребетно-спинномозкового каналу, крім ліквородинамічних проб, має метод мієлографії із застосуванням рентгеноконтрастних речовин (омніопак та ін.), який дозволяє уточнити рівень компресії спинного мозку.Проте найбільш ефективними методами обстеження хребта та спинного мозку на сьогодні є магнітно-резонансна томографія (МРТ) та комп’ютерна томографія (КТ), які дозволяють виявити не тільки грубі зміни, а і невеликі осередки крововиливу у речовину спинного мозку.

Консервативне та хірургічне лікування ХСМТ

У гострому періоді ХСМТ необхідно провести інтенсивну терапію разом з визначенням характеру травми СМ й показів до хірургічного втручання, так як оперативне лікування найбільш ефективне в перші години після травми, коли порушенні функції спинного мозку ще можуть регресувати.

Проведеними дослідженнями показана необхідність введення в перші 8 год. після травми великих доз (30 мг/кг маси тіла) метилпреднізолону (солю-медрол) внутрішньовенно, в наступні 6 год. – ще 15 мг/кг, потім препарат вводять по 5,0 мг/кг кожні 4 год. протягом 48 год. Метилпреднізолон, як інгібітор перекисного окислення ліпідів, більш ефективний, ніж звичайний преднізолон чи дексаметозон. Окрім того, метилпреднізолон інгібує гідроліз ліпідів, підтримує кровопостачання тканини СМ та аеробний енергетичний метаболізм, поліпшує виведення із клітин кальцію (подовжує активацію нейтральних протеаз – підтримує цілістність нейрофіламентів), посилює збудливість нейронів та проведення імпульсів. Для усунення набряку мозку поряд з гіпертонічним розчином натрію хлориду використовують салуретики. Як антиоксидант застосувують вітамін Е (по 5 мл 2-3 рази на добу). Для підвищення резистентності мозку до гіпоксії призначають дифенін, седуксен, реланіум. Обов’язковим є раннє застосування антагоністів кальцію (німотоп – по 2 мл), магнію сульфату. Медикаментозна терапія підвищує резистентність мозку до гіпоксії, але не ліквідує його компресії.

У разі стиснення СМ слід якомога швидше його усунути. Рання декомпресія СМ – обов’язкова умова успішного лікування хворих із ХСМТ.

Хірургічне лікування передбачає:

1. Декомпресію спинного мозку.

2.Відновлення та поліпшення ліквороциркуляції.

3.Відновлення нормальних анатомічних співвідношень між хребтом,спинним мозком, оболонками та корінцями.

4. Відновлення кровопостачання спинного мозку.

5. Стабілізацію та фіксацію хребта.

6. Створення умов для відновлення порушених функцій спинного мозку.

Слід відмітити, що найбільш ефективним є раннє оперативне втручання (в перші 24 год. після травми), коли порушені функції спинного мозку ще можуть нормалізуватись (В.В.Лебедев, Л.Д.Быковников, 1987).

Показаннями до операції є:

1. Деформація хребетно-спинномозкового каналу, виявлена під час рентгенологічного дослідження, за даними КТ чи МРТ, яка свідчить про стиснення СМ або звуження спинномозкового каналу більше, ніж на 30%.

2. Наявність кісткових чи м’якотканних фрагментів у спинномозковому каналі.

3. Часткова або повна блокада лікворних шляхів гематомою, гідромою.

4. Наростання дисфункцій СМ.

5. Прогресування вторинної дихальної недостатності внаслідок висхідного набряку шийного відділу СМ.

6. Клінічні дані, що свідчать про стиснення магістральних судин мозку (синдром передньої артерії, утруднення венозного відтоку).

7. Нестабільність хребетно-рухового сегмента, що загрожує наростанням неврологічної симптоматики.

Серед хірургічних методів лікування травматичних уражень хребта й спинного мозку застосовують:

1. Скелетне витяжіння.

2. Вправлення і фіксація хребта без лямінектомії.

3. Лямінектомія, відкрите вправлення та фіксація хребта.

4. Передня декомпресія з корпородезом.

Вибір методу декомпресії СМ залежить від характеру травми хребта та рівня стиснення мозку. Декомпресія має бути повноцінною і виконується шляхом репозиції, корпоректомії, лямінектомії (бокової, вентрально-бокової, вентральної) залежно від характеру ушкодження хребця. При підозрі на крововилив під оболонки або в спинний мозок, відсутності пульсації спинного мозку потрібно провести ревізію СМ з подальшою пластикою твердої мозкової оболонки. Операцію завершують обов’язковим проведенням міжтілового або міжостистого чи міждужкового спондилодезу (корпородезу).

При травмі шийного відділу хребта проводять скелетне витяжіння за тім’яні горбики чи, рідше, за виличні дуги, або накладають галоапарати, що сприяє зменшенню компресії СМ (у 80%) і, за відсутності протипоказань, виконують операцію. Оперативне втручання направлено на декомпресію, відновлення ліквороциркуляції та кровопостачання спинного мозку, проведення спондилодезу (корпородезу) за допомогою переднього претрахеального доступу кістковим аутотрансплантантом, тітановим „кейджем”, металевою пластиною на гвинтах та ін. Рідше проводять фіксацію металевою конструкцією за суглобові відростки, дужки чи остисті відростки.

Ускладнення при ХСМТ та їх лікування

При стисненні спинного мозку оперативне втручання показане в максимально ранні строки, найкраще в перші години після травми, оскільки у хворого рано розвиваються ознаки поліорганної недостатності–виникають пролежні, інфекційно-запальні ускладнення з боку сечовидільної, дихальної систем та ін.

Ускладнення, що розвиваються в результаті ХСМТ, поділяють на:

1. порушення функції тазових органів,

2. трофічні порушення,

3. інфекційно-запальні процеси,

4. деформацію опорно-рухового апарату.

Порушення функції тазових органів проявляється затримкою або нетриманням сечі, стільця. Виділяють наступні форми нейрогенного сечового міхура:

1. Норморефлекторна;

2. Гіпорефлекторна (характеризується низьким внутрішньоміхурним тиском, зниженням сили детрузора і сповільненим рефлексом сечовипускання, в результаті чого переростягується сечовий міхур і накопичується велика кількість залишкової сечі;

3. Гіперрефлекторна (спорожнення сечового міхура відбувається по типу автоматизму і супроводжується нетриманням сечі);

4. Арефлекторна форма з відсутністю міхурового рефлексу, переростягненням сечового міхура або справжнім нетриманням сечі.

Дисфункція сечового міхура ускладнюється розвитком інфекції в сечовидільних шляхах, що на тлі дистрофічних змін в слизовій міхура призводить до розвитку сепсису, уросепсису.

Спорожнення сечового міхура здійснюється за допомогою катетеризації, промивати сечовий міхур можна системою Монро з використанням антисептичних розчинів (риванол, фурацилін, коларгол, протаргол).

Важлива роль у профілактиці та лікуванні інфекції сечових шляхів належить консервативній терапії, зокрема антибіотикотерапії. При перших клінічних проявах інфекції сечових шляхів, коли ще відсутні бактеріологічні методи обстеження, використовують фурагін, фуразолідон, фурадонін, 5-НОК, невіграмон. За умов ідентифікації мікроорганізмів та визначення їх чутливості до антибіотиків проводять цілеспрямовану терапію. Використовують цілий ряд антибіотиків широкого спектру дії, серед яких необхідно відмітити: ампіокс, цефалоспорини І, ІІ та ІІІ поколінь, фторхіноліни, палін.

Для лікування хворих із синдромом повної або часткової затримки сечі на тлі арефлекторного чи гіпорефлекторного сечового міхура призначають антихолінестеразні препарати (галантамін, прозерин, оксазил, калімін), адреноблокатори (фентоламін), холіноміметики (карбахолін, пілокарпін, ацеклідин), препарати групи стрихніну (стрихнін, секуринін). Лікування хворих із синдромом нетримання сечі на тлі гіперрефлекторного сечового міхура проводять антихолінергічними препаратами (атропін, беладонна, платифілін, метацин), спазмолітиками (папаверин, но-шпа), міорелаксантами (баклофен, мідокалм), гангліоблокаторами (бензогексоній, пентамін), антагоністами кальцію (ніфедипін, ізоптин). Для лікування хворих із нетриманням сечі на тлі гіпо- чи арефлексії сечового міхура використовують ефедрин.

Трофічні порушення у вигляді пролежнів і виразок виникають як наслідок порушення трофіки тканин при ушкодженні спинного мозку, а також в результаті порушення кровообігу в тканинах при їх здавленні.

Всі пролежні, незалежно від терміну та місця їх утворення, проходять стадії:

1. некроза (характеризується розпадом тканин);

2. формування грануляцій (некроз сповільнюється і формується грануляційна тканина);

3. епітелізації;

4. трофічної виразки (якщо процес регенерації не закінчується рубцюванням пролежню).

Методи лікування пролежнів залежать від їх розмірів та глибини. Виділяють чотири види пролежнів залежно від їх глибини та розмірів, що визначає тактику лікування пролежнів.

1. Некроз шкіри. Лікування полягає у ліквідації стиснення, забезпечення гігієни шкіри.

2. Некроз шкіри та підшкірної клітковини. Усувають стиснення, проводять локальні гігієнічні процедури.

3. Некроз шкіри, підшкірної клітковини, фасції м’язів. Ліквідують стиснення, проводять локальну санацію, хірургічну санацію, переливання білкових та сольових розчинів.

4. Некроз шкіри, підшкірної клітковини, фасції м’язів, кістки. Усувають стиснення, здійснюють місцеву санацію, хірургічну санацію, переливання сольових розчинів, плазми, крові та ін.

Для профілактики пролежнів через кожні 2 год. потрібно змінювати точки опори і положення хворого в ліжку (на спині, животі, на боці). Проводять масаж шкіри, обробляючи її дубильними та дезінфікуючими засобами. У місцях фізіологічних виступів (під лопатки, крижі, п’яти) підкладають спеціальні мішечки, заповнені насінням льону, проса, або ватні валики. Матрац має бути ватним або з поролону, добре пропускати повітря, простирадла–сухими.

При глибоких пролежнях (3-4 стад.) показане тільки хірургічне втручання, спрямоване на якомога швидше очищення рани від некротичних тканин. Проводять переважно великі пластичні операції (переміщення шкірно-фасціально-м’язовими клаптем чи шкірно-фасціальним клаптем, операції з приводу остеомієліту з наступною пластикою дефекта м’яких тканин).

Інфекційно-запальні ускладнення є наслідком розвитку інфекції і поділяються на ранні та пізні.

До ранніх відносять:

1. гнійний епідурит (запальний процес поширюється на епідуральну клітковину);

2. гнійний менінгомієліт (запальний процес розвивається в спинному мозку та його оболонках);

3. абсцес спинного мозку.

До пізніх інфекційно-запальних ускладнень відносять хронічний епідурит (перебіг захворювання без вираженої температурної реакції) і арахноїдит (перебіг захворювання по типу хронічного продуктивного запального процесу із стисненням спинного мозку). Класифікація інфекційно-запальних ускладнень ХСМТ відображена в інформаційному блоці.