вольняється, якщо справа порушує серйозні питання щодо тлума­чення або застосування Європейської конвенції 1950 р. чи Прото­колів до неї або важливе питання загального значення. Якщо Ко­легія задовольняє клопотання, то Велика палата вирішує справу ухвалюючи судове рішення, яке є остаточним.

Рішення ж палати Європейського суду буде остаточним, якщо сторони заявлять про те, що вони не звертатимуться з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати; якщо мине три місяці після ухвалення рішення палатою і протягом цього часу не буде заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати; якщо Колегія Великої палати відхилить клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати. Держави - учасниці Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї зобов'язу­ються виконувати остаточні рішення Європейського суду, якщо вони є стороною у справі (п. 1 ст. 46 Європейської конвенції).

§ 14. Рішення Європейського суду з прав людини та порядок їх виконання на території України

Сьогодні в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який передбачає механізм реалізації рішень Європейського суду з прав людини на території України. Ним є Закон України «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р.¹ Відповідно до його норм рі­шення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною та здійснюються за рахунок Державного бю­джету України.

Згадуваний Закон визначає поняття «рішення», що підлягають виконанню на території України та поняття «виконання» такого рі­шення. Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справах проти України є: 1) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; 2) остаточне рі­шення Європейського суду з прав людини щодо справедливої са­тисфакції у справі проти України; 3) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти Украї­ни (ст. 1). Під виконанням таких рішень розуміють: виплату заяв­

¹ Відомості Верховної Ради України - 2006 - № ЗО - Ст. 260.

никові до Європейського суду з прав людини, на користь якого по­становлено рішення або з яким досягнуто дружнього врегулювання спору, чи його представникові, чи правонаступникові відшкодуван­ня, а також вжиття додаткових заходів індивідуального характеру чи вжиття заходів загального характеру (ст. 1).

За загальним правилом, виплата відшкодування здійснюється у тримісячний строк з моменту набуття рішенням Європейського суду статусу остаточного, а у випадку порушення цього строку на суму відшкодування нараховується пеня.

Додаткові заходи індивідуального характеру застосовуються з метою забезпечення відновлення порушених прав. Ними є: 1) від­новлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридич­ного стану, який особа мала до порушення Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї. Таке відновлення здійснюється, на­приклад, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі або шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом; 2) заходи, передбачені в рішенні Європейського суду з прав людини про дружнє врегулювання спору.

Заходами загального характеру є: 1) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; 2) внесення змін до адміністративної практики; 3) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; 4) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї, а також практики Європейського суду з прав людини прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників іммігра­ційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення волі; 5) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою- відповідачем відповідно до рішення Європейського суду з прав лю­дини з метою забезпечення усунення недоліків системного харак­теру, припинення спричинених цими недоліками порушень Євро­пейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень. Перелік заходів загального характеру не є вичерпним, а відповідальність за їх виконання покладається на відповідні центральні органи вико­навчої влади. Метою застосування заходів загального характеру є усунення на території України підстави для надходження заяви до Європейського суду з прав людини та усунення першопричини цієї підстави, які лежать в основі виявленого правопорушення.

Загалом, процесуальний порядок виконання рішень Європей­ського суду здійснюється згідно з нормами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 2006 р. та Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 р.

Кисіль В., Ііриходько М. Міжнародно-правова уніфікація в регулюванні основних питань міжнародного комерційного арбітражу // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України- 1995- № 2,- С. 218-225.

Матвеев Г. К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития между­народного частого права // Советский ежегодник международного права. 1978,- М.: Наука, 1980,- С. 287-291.

Притика Ю. Д. Закон України «Про третейські суди»: Науково-практич­ний коментар,- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005.- 200 с.

Цивільне процесуальне право України / За ред. В. В. Комарова / Автор гл. Б. М. Юрков.- Харків: Вид-во «Основа» при Харківському держ. ун-ті, 1992.-С. 359-363.

Фединяк Л. С. К вопросу о правовом регулировании альтернативных способов разрешения споров в Украине // Российский ежегодник междуна­родного права. 2006,- СПб., 2007,- С. 272-276.

Фединяк Л. Актуальні питання порядку застосування заходів до забезпе­чення позову при вирішенні зовнішньоекономічних спорів // Підприємни­цтво, господарство і право - 2008 - № 10.- С. 182-183.

Штефан М. Й. Цивільний процес,- К.: Ін Юре, 1997,- С. 556-598.

А також:

Аверин Д. Д. Положение иностранцев в советском гражданском процес­се,-М.: Изд-во МГУ, 1966.

Лунц Л. А., Марышева Н. И. Курс международного частного права: Меж­дународный гражданский процесс,- М.: Юрид. лит., 1976.

Шебанова Н. А. Проблемы кодификации законодательства по международ­ному частному праву в странах Латинской Америки // Проблемы междуна­родного частного права. Сб. обзоров / Отв. ред. М. М. Богуславский,- М., 1988.-С. 113-129.

З лАІст

Передмова З

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І. МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО (ПОНЯТТЯ, ПРЕД­МЕТ ТА СИСТЕМА) 5

§ 1. Поняття, предмет та система міжнародного приватного права 5

§ 2. Розвиток науки міжнародного приватного права 10

§ 3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного при­ватного права зарубіжних держав 13

Розділ II. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА 17

§ 1. Види джерел (загальна характеристика) 17

§ 2. Внутрішнє законодавство 20

§ 3. Міжнародні договори 24

§ 4. Звичаї 32

§ 5. Судова та арбітражна практика 36

§ 6. Зближення національного законодавства різних держав 37

Розділ III. ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД І МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТ­НЕ ПРАВО 43

§ 1. Історія розвитку порівняльного методу 43

§ 2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві 44

§ 3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному при­ватному праві 45

§ 4. Мета порівняльного методу 46

Розділ IV. ЮРИДИКО-ТЕХНІЧНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ВІД­НОСИН У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ 50

§ 1. Колізійний метод регулювання 50

§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види .... 52

§ 3. Місце колізійних норм у джерелах права 59

§ 4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми 60

Розділ V. ОСНОВНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ТЛУМАЧЕН­НЯМ, КВАЛІФІКАЦІЄЮ ТА ОСОБЛИВОСТЯМИ ДІЇ

НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА 66

§ 1. Тлумачення, кваліфікація та «конфлікт кваліфікацій» у міжна­родному приватному праві 66

§ 2. Основні способи вирішення питання кваліфікації 67

§ 3. Застереження про публічний порядок 71

§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави 75

§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві 78

Розділ VI. ПРАВОВИЙ СТАТУС ФІЗИЧНИХ ОСІБ 81

§ 1. Правові засади регулювання статусу фізичних осіб у міжна-

родноіму приватному праві 81

§ 2. Правові режими, що надаються іноземцям для реалізації їхніх

прав та обов'язків 84

§ 3. Право- та дієздатність іноземців 86

§ 4. Законодавство України про поняття «іноземець», «іноземний громадянин», «особа без громадянства» та зміна правового стату­су цих осіб 87

§ 5. Правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства

в Україні , 91

§ 6. Основні колізійні норми національного законодавства Укра­їни, які визначають правовий статус фізичних осіб 94

§ 7. Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні 97

§ 8. Основні питання правового статусу громадян України за кор­доном 99

§ 9. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному

праві 101

§ 10. Особливості правового статусу біпатридів 102

Розділ VII. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ЇХ

ОБ'ЄДНАНЬ 105

§ 1. Поняття «юридична особа» 105

§ 2. Загальні питання про особистий статут і «національність»

юридичної особи 108

§ 3. Відображення теорій визначення «національності» юридич­них осіб у національних джерелах права 112

§ 4. Уніфікація юридичних норм, що відображають теорії визна­чення «національності» юридичних осіб 124

§ 5. Визнання юридичних осіб та їх перенесення 132

§ 6. Загальна характеристика правового статусу іноземних юридич­них осіб в Україні 145

§ 7. Правовий статус юридичних осіб України за кордоном 148

Розділ VIII. ДЕРЖАВА ЯК СУБ'ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ПРИ­ВАТНОГО ПРАВА 152

§ 1. Держава у цивільних правовідносинах з «іноземним елемен­том» 152

§ 2. Імунітет держави та його види (аналіз нормативно-правових

актів) 154

§ 3. Реалізація державою її імунітету (аналіз практики застосуван­ня нормативно-правових актів) 164

§ 4. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права 175

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IX. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА 185

§ 1. Загальні питання права власності у відносинах з «іноземним

елементом» 185

§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приват­ному праві 191

§ 3. Колізійні норми національного законодавства України, засто­совувані до вирішення питань про право власності й інші речові права 194

Розділ X. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ (КОНТРАКТИ). 197

§ 1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності та її загальна харак­теристика 197

§ 2. Зовнішньоекономічні договори (контракти) і право, застосо­вуване до них за законодавством України 199

§ 3. Умови зовнішньоекономічних договорів 203

§ 4. Характеристика зовнішньоекономічних контрактів з особли­вим суб'єктним складом 205

§ 5. Особливості окремих умов зовнішньоекономічних контрактів

за участю ТНК і приймаючої держави 214

§ 6. Товарообмінні (бартерні) операції 223

§ 7. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та

інші види співробітництва 226

§ 8. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) 234

Розділ XI. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІД­НОСИН З «ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ» 242

§ 1. Шлюб: поняття, умови 242

§ 2. Особисті відносини між подружжям за національним правом 250 § 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом 251

§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом 254

§ 5. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приват­ному праві 259

§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання сі­мейних відносин 260

§ 7. Колізійні норми міжнародних договорів та законодавства

України про усиновлення 268

§ 8. Матеріально-правові норми законодавства України стосовно

правовідносин по усиновленню з «іноземним елементом» 270

§ 9. Норми щодо сімейних правовідносин міжнародних багатосто­ронніх договорів 274

Розділ XII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ПРАВО-

ВІДНОСИН З «ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ» 285

§ 1. Загальна характеристика спадкового права держав 285

§ 2. Джерела спадкового права (національне законодавство та су­дові прецеденти) 287

§ 3. Спадкування за заповітом (національні матеріально-правові

норми) 289

§ 4. Спадкування за законом 298

§ 5. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом та за

законом 302

§ 6. Колізійні норми, застосовувані у разі спадкування рухомого та

нерухомого майна 304

§ 7. Інститут спадкової трансмісії та негідного спадкоємця 306

§ 8. Норми з питань спадкування, що містяться у міжнародних договорах про надання правової допомоги у цивільних справах за

участю України 308

§ 9. Норми міжнародних багатосторонніх договорів у сфері спад­кових відносин 314

Розділ XIII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВО­ВІДНОСИН З «ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ» 323

§ 1. Трудові відносини з «іноземним елементом» та джерела їх

правового регулювання 323

§ 2. Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових

відносин з «іноземним елементом» 325

§ 3. Міжнародні договори України з питань трудової діяльності та

соціального захисту працівників 329

§ 4. Праця громадян України за кордоном 335

§ 5. Праця іноземців в Україні 338

§ 6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними догово­рами України 345

Розділ XIV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕ­РЕВЕЗЕНЬ 350

§ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень та їх право­вого регулювання 350

§ 2. Загальна характеристика міжнародно-правового регулювання

перевезень 353

§ 3. Регулювання нормами національного законодавства міжнарод­них перевезень 356

Розділ XV. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ З НЕ-

ДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН 359

§ 1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних право­вих системах 359