(perpetuatio fori), за яким справа, прийнята судом до свого прова­дження, повинна вирішуватися по суті, незважаючи на те, що на­далі вона стала підсудна іншому суду. Так, відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» 2005 р. підсудність судам України справ з «іноземним елементом» визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, за винятком випадків, передбачених ст. 76 Закону «Про міжнародне приватне право» (ч. 1 ст. 75).

§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України

Відповідно до ст. 414 ЦПК України «Підсудність судам Укра­їни цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні гро­мадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і органі­зації, а також у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна зі сторін, які беруть участь у справі, проживає за кордоном» міжнародна підсудність в Україні визнача­ється за її законодавством. Насамперед мова йде про норми ЦПК та ГПК України, а також про норми Закону України «Про міжна­родне приватне право» 2005 р. Норми цивільного процесуального законодавства визначають підсудність за місцем знаходження від­повідача, за вибором позивача, за місцем виконання договору. Встановлено правила вибору підсудності, норми про договірну та виключну підсудність, підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. Так, згідно зі ст. 109 ЦПК України за назвою «Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача» діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридич­них осіб - в суд за їхнім місцезнаходженням. Щодо підсудності справ господарським судам України, то слід зазначити, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезна­ходженням відповідача (ч. 2 ст. 15 ГПК України). Господарські суди не приймають до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України, крім випадків передбачених законодавством України чи міжнародними договорами за участю України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює підстави визначення підсудності справ судам України. Так, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з «іноземним елементом» у випадках: якщо сторони перед­бачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених правилами про ви­ключну підсудність; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи неру­хоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповіда­ча; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадко­давець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підста­вою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти грома­дянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним до­говором України (ст. 76).

Зазначена норма є диспозитивною і не містить вичерпного пе­реліку правових підстав визначення підсудності справ судам Укра­їни. Саме тому до таких підстав можна віднести ухвалу судді Вер­ховного Суду України, що приймається за клопотанням позивача, про підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також про підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іно­земцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК України).

Як зазначалося, господарські суди не приймають до свого про­вадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України. Виняток становлять випадки, передбачені

законодавством України, а також, коли міждержавними договора­ми чи угодами України передбачено інше, як, наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійснен­ням господарської діяльності 1992 р. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість), за винятками, викладеними у пунктах 3 і 4 ст. 4 зазначеної Угоди. Якщо сторони домовилися вирішити спір у гос­подарському суді України, підсудність справи визначається за за­гальними правилами територіальної та предметної підсудності.

Господарські суди України можуть вирішувати спори за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності у межах їх підвідом­чості та підсудності за правилами, встановленими процесуальним законодавством України. Але при цьому норми чинного законодав­ства не гарантують виконання рішення на території іншої держави, оскільки воно залежить від наявності міжнародного договору про виконання рішень такого суду, або виконання іноземною державою такого принципу міжнародного цивільного процесу як взаємність.

Так, свого часу, арбітражний суд Львівської області правильно вчинив, прийнявши до провадження та розглянувши справу за позо­вом ЗАТ «Бонус-М» (м. Львів) до ТзОВ «Містад» (м. Краків) про стягнення боргу (1998 р.). Він керувався п. 10 доповнення до конт­ракту від 18 липня 1997 р. про договірну підсудність та нормами Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомо­гу та правові відносини у цивічьних і кримінальних справах 1993 р.

Правильно було прийнято й розглянуто цим же судом і справу за позовом прокурора (м. Борислав, Львівська обл.) в інтересах ВАТ «Гамак» до ЗАТ «Емапьімпекс ПБА» (м. Москва) про стяг­нення боргу за договором поставки. Суд прийняв до уваги засте­реження про договірну підсудність, викладену в п. 10 договору по­ставки від 27 лютого 1998 р., а також норми Угоди про порядок вирішення спорів, пов 'язаних із здійсненням господарської діяльно­сті 1992 р.

Законодавство України допускає договірну підсудність. Зміни­ти міжнародну підсудність можна угодою сторін у випадках, пе­редбачених законом (наприклад, ч. 2 ст. 8 Кодексу торговельного мореплавства України), або в разі виникнення спору із зовнішньо­торговельної угоди (ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність»). Відповідно до ст. 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. спори між інозем­ними інвесторами і державою з питань державного регулювання

іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інве­стиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не ви­значено міжнародними договорами України. Усі інші спори під­лягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у т. ч. за кордоном.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює виключну підсудність справ з «іноземним елементом» судам Укра­їни. Так, підсудність є виключною у справах якщо: нерухоме май­но, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, оби­дві сторони мають місце проживання в Україні; у справі про спад­щину спадкодавець - громадянин України і мав у ній місце про­живання; спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на терито­рії України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприєм­ців; спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, ка­дастрі України; у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи сто­суються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на те­риторії України. В інших випадках, визначених законами України (ст. 77). Зазначений перелік також не є вичерпним.

Нормативно-правові акти передбачають виключну підсудність господарському суду спорів, зокрема тих, що виникають з догово­ру прямого міжнародного залізничного перевезення і повітряного сполучення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту. Від­повідно до ст. 16 ГПК України такі спори вирішує господарський суд за місцем знаходження органу транспорту.

При виникненні труднощів у застосуванні норм щодо підсуд­ності спорів суди керуються, крім зазначених статей законодавства України, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання під­відомчості і підсудності справ господарським судам».

Крім цього, відповідно до Роз'яснення Президії Вищого госпо­дарського суду України від 22 травня 2002 р. № 04-5/570 «Про де­які питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих госпо­дарським судам» прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду