У системі мусульманського права вина не завжди є обов'язко­вою умовою настання зобов'язання з делікту. Це зумовлено впли­вом ісламу, оскільки він не визнає вину підставою відповідальнос­ті (Ірак, Йорданія). Тому для настання зобов'язання з делікту тут використовують теорію відповідальності за ризик.

Водночас законодавство тих держав, на яких найбільше впли­нули інші правові системи, все ж передбачає вину як умову на­стання деліктного зобов'язання (наприклад, Єгипет, Ліван, Сирія). У цих державах винний характер діяння визначається його непра­вомірним змістом.

За цивільним законодавством Японії поширеною є відповідаль­ність за вину, яка має форми умислу, необережності та грубої необережності. Цивільне законодавство Японії також допускає настання зобов'язань без вини. Мова йде про спеціальні делікти, передбачені Цивільним кодексом Японії (статті 714-718), спеціаль­ним законодавством, як-от: Законом про гірничу справу 1950 р.

Регулювання зобов'язань з делікту в правових системах держав Африки, Мадагаскару, Індії, в індуському праві є схожим до рег­ламентації у праві їхніх колишніх метрополій, зокрема Англії, Франції, Голландії.

§ 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання

Деліктне зобов'язання та його регулювання характеризується відносною стабільністю. Проте бурхливий розвиток науки й тех­ніки, усуспільнення виробництва викликають нові тенденції в прояві окремих умов деліктних зобов'язань, інституту відповідаль­ності за делікти та їх правового регулювання. Розглянемо ці тен­денції.

1. Необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів. Науково-технічний прогрес викликає появу не відомих раніше процесів виробництва; шкідливих речовин; нових видів транспорту чи інше удосконалення виробничо-господарської діяльності, що призводять до заподіяння шкоди людині та навколишньому середовищу. Тому дедалі часті­ше виникають ситуації потенційного заподіяння шкоди. Це зумов­лює необхідність правової регламентації відшкодування шкоди,

заподіяної новими видами деліктів (наприклад, недбалим пово­дженням з ядерними речовинами чи устаткуванням, неякісними та новими отруйними речовинами; космічними об'єктами тощо). Так, зокрема, незважаючи на прийняття численних актів у деяких дер­жавах стосовно радіоактивних речовин та відходів, не завжди вда­ється повною мірою врегулювати питання відповідальності за збит­ки, заподіяні цими речовинами та відходами. Іноді існує повна чи часткова невідповідність норм, створених внаслідок міжнародного співробітництва та існуючого національного законодавства. Такою є, наприклад, ситуація у Російській Федерації у сфері правового регулювання утилізації атомних підводних човнів і надводних су­ден з ядерним енергетичним устаткуванням.

2. Збільшення кількості позовів є характерним для всіх право­вих систем і зумовлюється зростанням міграції населення, появою нових сфер застосування професійних знань. Скажімо, у різних державах судова практика останніх років показує, що в новій галу­зі клінічної медицини людській генетиці часто заподіюється шкода деліктом. Тому є потреба у застосуванні відповідних норм права. Правова регламентація потрібна й для вирішення питань, пов'яза­них із трансплантацією, для підтримання та продовження життя людини, для догляду за жінкою до народження нею дитини особа­ми медичного персоналу. Та Й питання про те, якою слід уважати відповідальність лікаря (лікувальних установ, фармацевтів) - до­говірною чи деліктною, неоднозначно вирішується в національних системах права.

Іншою причиною зростання кількості позовів із деліктів є роз­ширення сфери деліктного права за рахунок договірного.

2. Розширення сфери деліктного права за рахунок договір­ного спостерігається в законодавстві, що регулює відносини, які виникають під час експлуатації ядерного устаткування, транспорту, із заподіяння шкоди неякісними товарами і т. ін.

Розмежування договірної та деліктної відповідальності набуває практичного інтересу і в тих випадках, коли делікт одночасно є порушенням договірного зобов'язання. У багатьох країнах, напри­клад, у Німеччині, Японії, Великобританії, США, в цих ситуаціях за потерпілим визнається праьзо вибору: заявити позов із порушен­ня договору чи з учиненого делікту. В багатьох випадках взагалі неможливо розмежувати зазначені види відповідальності.

Досить чітко вказана текденція виявляється в законодавчих актах, які встановлюють відповідальність за шкоду, заподіяну

іб"'

371

дефектним товаром (продуктом). Так, за ет. 2-3 І 3 Єдиного торговель­ного кодексу США допускається заявлений позову до виробника чи постачальника товару про відшкодування збитків навіть за від­сутності договірного зв'язку між позивачем і відповідачем. Анало­гічні правила є і в законодавстві або сформульовані судами Вели­кобританії, Італії та в інших правових системах.

Єдиний режим відповідальності за шкоду, заподіяну неякісною продукцією, передбачається також і в міжнародних актах, як-от: у Конвенції Європейської Ради про відповідальність за шкоду, запо­діяну неякісною продукцією від 27 січня 1977 р., Директиві' ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р. Аналогічно позови про відшкодування шкоди можуть підпорядко­вуватися єдиним правилам незалежно від підстави їх заявления відповідно до вимог міжнародних транспортних конвенцій, таких, скажімо, як Варшавська конвенція про міжнародні повітряні пере­везення 1929 р., Брюссельська конвенція щодо перевезення паса­жирів морем 1961 р.

Очевидно, що відбувається конкуренція двох видів відповідаль­ності. Проте не всі системи права, приміром у Франції, допускають таку конкуренцію.

2. Кумуляція позовів. Вказані вище види зобов'язань із від­шкодування шкоди відрізняються від традиційних не тільки новиз­ною стосовно сфери заподіяння шкоди, а й іншими новими момен­тами. Так, оскільки цими деліктами шкода може заподіюватися значній кількості осіб, то за реалізації права вимоги на відшкоду­вання шкоди може відбуватися кумуляція позовів.

3. Делікт «зловживання правом», закорінений ще в римсь­кому праві, нині відомий майже всім національним правовим си­стемам. Особливо часто «зловживання правом» виявляється в комерційній та інших прикладних сферах діяльності людини. Це й недобросовісна конкуренція, порушення особистих прав під­приємця: на ідентифікацію його особистості та визнання особи суб'єктом підприємницької діяльності; на ідентифікацію продук­ції та товарів підприємця (товарний чи фабричний знак); на честь, гідність, престиж у торговому обігу; на спокійне користу­вання наслідком своєї діяльності; на капіталовкладення та ефект, отриманий від цього.

Крім порушення особистих прав за недобросовісної конкурен­ції, зловживання правом може виявлятись у відмові наймодавця відновити припинений спливом строку договір наймання торгово­

го приміщення. Це викликає зобов'язання відшкодувати колиш­ньому наймачеві збитки, заподіяні внаслідок відмови поновити з ним договір найму. В такий спосіб утруднюється, а іноді й уне­можливлюється проникнення конкурентів на територію діяльності монопольних організацій. Останнім часом принцип недопустимос­ті зловживання правом найчастіше виявляється у тих державах, де із зростанням урбанізації зводяться багатоповерхові споруди, бу­дуються швидкісні залізниці, автостради, аеродроми, збільшується кількість підприємств, що породжує затінення території, шум, віб­рацію, задимленість і т. ін. Тобто як зловживання правом дедалі частіше визнається порушення суб'єктивного права осіб на соняч­не світло, нормальне довкілля тощо.

2. Розширення кола осіб, якими може відшкодовуватися шкода, та вплив на відповідальність особи обставин, що зумов­люють її заподіяння. У сучасних умовах господарювання, крім виробника, до відповідальності можуть бути притягнені постачаль­ники, торгові агенти, оптові продавці, перевізники, складські та ремонтні організації тощо. Позови можуть заявлятися: до держав­ного підприємства; до місцевих органів управління, що санкціону­вали дії, внаслідок яких виникла шкода; або ж не забезпечили конт­роль за діями осіб, що завдало шкоди. Чимраз частіше дебатується питання про можливість притягнення до відповідальності банків­ських організацій, що здійснювали фінансування й кредитування виробництв, якими заподіяно шкоду.

У зв'язку з колективною діяльністю осіб виникають ситуації, коли настанню зобов'язань із заподіяння шкоди сприяють обста­вини, викликані, власне, такою діяльністю. Так, за визначення де­ліктного зобов'язання під час проведення операції лікарем слід враховувати й дії інших лікарів, консультантів, допоміжного пер­соналу, інших осіб. Обставиною, що зумовлює заподіяння шкоди у лікарській діяльності, може бути, зокрема, надання чи ненадання інформації хворій особі чи її близьким про стан здоров'я та мож­ливі наслідки лікування.

2. Збільшення розміру позовних вимог виявляється у випад­ках заподіяння шкоди новими речовинами, механізмами тощо, тривалим їх впливом на навколишнє середовище.

3. Обмеження розміру майнової відповідальності особи у разі заподіяння шкоди деліктом. Оскільки збитки, заподіяні но­вими видами деліктів, можуть обчислюватися сумами, що значно перевищують фінансові можливості деліквента, в деяких випадках