яка містить розділ про запобігання проникненню нелегальних ро­бітників в обидві країни. Отримати дозвіл на роботу у Великобри­танії, як і в інші держави «сім'ї загального права», може лише фа­хівець з рідкісної професії.

Громадяни України, працюючи за кордоном, мають право на винагороду за працю. Отримуючи заробітну плату у валюті, вони ввозять її відповідно до вимог Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 травня 2008 р. (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 11 червня 2008 р. за №510/15211).

Порядок відкриття і функціонування валютних рахунків в бан­ківських установах України встановлюється Національним банком України і визначений, зокрема, в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній ва­лютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493).

§ 5. Праця іноземців в Україні

Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземні громадяни та особи без грома­дянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом щодо працевлаштування і трудо­вої діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати в змі­шаних товариствах, посольствах, консульствах, представництвах тощо. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які пе­ребувають в Україні тимчасово у приватних справах.

Як зазначалося, іноземці не можуть призначатися на окремі по­сади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства України, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язуються з належністю до громадянства України.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. іноземні громадяни та особи без громадян­

ства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України, на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами (ст. І)¹.

Трудоправовий статус іноземців допомагають визначити колі­зійні норми, які містяться у правових актах України. Так, відповід­но до ст. 8 Кодексу законів про працю України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, регулюються законодавством сторони працевлашту­вання та міжнародними договорами України. Ця ж колізійна при­в'язка передбачена двосторонніми угодами про трудову діяльність і соціальний захист, укладеними Україною та Росією, Молдовою, Білоруссю, Угодою про взаємне працевлаштування, укладеною з Польщею. Договори про правову допомогу з Польщею та Молдо­вою вказують, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за взаємною згодою законодавству. За відсутності такого вибору правовий статус сторін регулюється законодавством місця виконання роботи. Якщо ж робота викону­ється на території однієї держави, а головне підприємство знахо­диться на території іншої, правовий статус особи регулюється за­конодавством держави місцезнаходження головного підприємства.

Для повнішого визначення трудоправового статусу іноземців в Україні доцільно розглянути це питання в таких аспектах:

1. Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу. Іноземці та особи без громадянства можуть працювати в Україні відповідно до Порядку оформлення іноземцям та особам без гро­мадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України 1 листопада 1999 р.² та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми бланка дозволу на працевлаштування інозем­них громадян та осіб без громадянства в Україні» від 3 квітня 2008 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 квітня 2008 р. за № 339/15030)³.

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів іноземним громадянам і особам без громадянства оформляється дозвіл на працевлаштування в Україні, якщо ці особи мають намір займа­тися в Україні трудовою діяльністю. Такий дозвіл оформляється

¹ Відомості Верховної Ради України - 1992 - № 3- Ст. 10.

" Урядовий кур'єр.- 1999- 8 грудня.

Офіційний вісник України - 2008 - № 32 - Ст. 1063.

за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спромож­ні виконувати відповідний вид роботи, або є достатні обґрунту­вання доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направ­лені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між укра­їнським та іноземним суб'єктами господарської діяльності.

Роботодавці - підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання та іноземні суб'єкти госпо­дарської діяльності, що діють на території України - можуть вико­ристовувати працю іноземних громадян і осіб без громадянства лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Приймати за­значених осіб можуть платники страхових внесків до Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.

Роботодавці, які запрошують іноземних громадян і осіб без громадянства з метою працевлаштування, забезпечують своєчасне роз'яснення їм прав, свобод та обов'язків, передбачених законо­давством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відпо­відальність за своєчасне оформлення документів на право їх пере­бування в Україні. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили зазначених осіб на певну посаду (за фахом).

Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповід­ного центру зайнятості такі документи: заява (у довільній формі); обґрунтування необхідності використання праці іноземних грома­дян і осіб без громадянства і можливості створення для них необ­хідних умов перебування та діяльності; копія контракту між іно­земним та українським суб'єктами господарської діяльності на ви­конання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено); копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому по­рядку; список іноземних громадян і осіб без громадянства із зазна­ченням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі; копія проекту контракту

роботодавця з працівником - іноземним громадянином; документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установ­леному порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості; копії документів про освіту або кваліфікацію; довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів; квитанція про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмо­ву в ньому приймається у термін не пізніше ЗО днів з дня одер­жання зазначених документів. Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які по­стійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, пе­редбачених законами та міжнародними договррами України.

Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного ро­ку. Цей термін може бути продовжено, для чого роботодавцю слід звернутися до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на праце­влаштування. Продовження терміну дії дозволу на працевлашту­вання є підставою для звернення до органу внутрішніх справ сто­совно продовження терміну перебування в Україні.

Дозволи на працевлаштування видаються працівникам, що на­лежать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії» (керів­ний персонал, менеджери і спеціалісти) та категорії «особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні» на строк найму.

Незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається, якщо: у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать ви­могам законодавства та міжнародних договорів України; контрак­том передбачаються умови праці іноземних громадян і осіб без громадянства гірші, ніж громадян України, які працюють за анало­гічним фахом; виявлено факти подання іноземним громадянином, особою без громадянства або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; іноземний громадянин або особа без громадянства має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України; встановлено наявність фак­тів порушення іноземними громадянами і осіб без громадянства законодавства України під час перебування на її території; від дати

15²

341

попередньої відмови іноземному громадянину та особі без грома­дянства в оформленні візи минуло менше одного року.

Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціа­тиви або з вини іноземного громадянина і особи без громадянства, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із зако­нодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштування. Про дострокове розір­вання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів пови­нен повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ.

Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомляє відповідний центр зайнятості про цю дату та забезпечує реєстрацію паспортно­го документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

Якщо іноземний громадянин і особа без громадянства не стали до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідні центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ. У такому разі, а також у випадку, якщо дозвіл на працевлаштування не ви­дається з причин, вказаних вище, іноземний громадянин чи особа без громадянства підлягає видворенню з України. Якщо зазначені особи оформилися на роботу без дозволу на працевлаштування, вони також підлягають видворенню з України.

Центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя проводять обстеження підприємств, установ та організацій стосовно з'ясування можливостей забезпечення ни­ми необхідних умов перебування і діяльності іноземних громадян і осіб без громадянства, аналізують ефективність використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування і у разі необхідності інформують Державний центр зайнятості.

Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

Бланки дозволу на працевлаштування виготовляються на замов­лення Державного центру зайнятості і є документами суворого обліку. Для здійснення контролю за станом обліку, зберігання, ви­користання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків у порядку, що визначається Державним центром

зайнятості, у відповідних центрах зайнятості щокварталу прово­диться комісійна перевірка. Порядок обліку і зберігання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків визначається Державним центром зайнятості. Відповідні центри зайнятості подають до Державного центру зайнятості один раз на місяць звіт про оформлення дозволів на працевлаштування інозем­ців, а також про використання бланків дозволів на працевлашту­вання за встановленою Державним центром зайнятості формою.

Після закінчення терміну дії дозвіл на працевлаштування повер­тається роботодавцем до відповідного центру зайнятості.

Порядок отримання дозволу на працевлаштування в Україні регулюється крім національного законодавства ще й міжнародни­ми договорами, як-от: Угодою про взаємне працевлаштування, укладеною з Польщею; про трудову діяльність і соціальний захист - із Білоруссю. Міжнародні договори можуть встановлювати дещо відмінні правила працевлаштування. Наприклад, зазначена Угода з Польщею вказує, що дозвіл на працевлаштування видається на тер­мін виконання робіт у певного працедавця. Тривалість роботи за контрактом не може перевищувати 12 місяців. В окремих обґрун­тованих випадках цей термін може бути продовжено до 18 місяців включно за заявою працедавця та за згодою цього працівника (статті 2, 3 Угоди).

Загалом, принципово схожі правила до тих, які містить законо­давство України, мають міжнародні двосторонні угоди про взаєм­не працевлаштування працівників, які укладені Україною з інозем­ними державами.

2. За контрактом без дозволу (зазначеного вище) іноземці можуть працювати в Україні у випадках, спеціально визначених її законодавством. Без отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземні громадяни та особи без громадянства можуть працевлаштуватися в Україні, якщо вони найняті інвестором у ме­жах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про роз­поділ продукції (ч. З ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.).

3. Праця іноземця за контрактом, укладеним суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. За таким контрактом в Україну можуть направлятися іноземці з ме­тою реалізації експортного будівництва та експортних послуг. Процедура працевлаштування цих іноземців визначається з боку України Міністерством праці та соціальної політики України

і таким же органом - з боку іншої держави, а також двосторонніми робочими консультаційними групами та іншими компетентними органами, визначеними вказаними міністерствами. Праця цих іно­земців в Україні регулюється законодавством країни, яка направляє, а також міжнародними угодами, як, наприклад, Угодою між Уря­дом України та Урядом Республіки Польща про взаємне праце­влаштування працівників 1994 р.

2. Займаючись підприємницькою діяльністю на території України, її континентальному шельфі та у виключній (морсь­кій) економічній зоні, іноземні громадяни та особи без громадян­ства повинні враховувати норми Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. та інших законів України, якими врегульовано особливості здійснення такої діяльності. Якщо чинним міжнарод­ним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлені інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, засто­совуються відповідно до Конституції України в порядку, визначе­ному цими міжнародними договорами.

Для здійснення підприємницької діяльності працедавець має право укладати з громадянами договори (контракти) про викорис­тання їх праці. З укладенням трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче за встановлений в Україні мінімальний рівень, а також інші соціальні гарантії, в т. ч. соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства України. В разі втрати працездатності підприємець забезпечує по­терпілому відшкодування витрат у випадках і в порядку, що пе­редбачені чинним законодавством України.

2. Іноземці можуть працювати в Україні на спільних підпри­ємствах, займаючи різні посади, зокрема генерального директора чи голови правління, фахівців із певних спеціальностей. Трудові права іноземців регулюються законодавством України, міжнарод­ними угодами, а також на їх підставі установчими документами СП, індивідуальним трудовим контрактом, колективним догово­ром. Так, в установчому договорі вказується розподіл посад, вирі­шення візових питань, стажування та ін.; у трудовому контракті - питання заробітної плати, пенсій, відпусток. Умови трудового конт­ракту і колективного договору не повинні погіршувати становища