давцсм (наймачем) до закінчення терміну, на який вони були укладені, навіть у разі припинення дії цієї Угоди.

Норми про право, застосовуване до трудових відносин, перед­бачено в договорах про правову допомогу з участю України, з од­ного боку, та Молдови і Польщі - з іншого. В них зазначається, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за згодою між собою законодавству. Якщо вибір законо­давства не здійснено, укладення, зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають із них, регу­люються законодавством тієї договірної держави, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї договірної держави на підставі трудових відносин, які пов'язують його з головним підприємством на тери­торії іншої держави, укладення, зміна і закінчення трудових відно­син, а також вимоги, що випливають із них, регулюються законо­давством тієї договірної держави (п. 2 ст. 42 Договору про правову допомогу з Польщею).

У цих же договорах зазначається, що компетентними у спра­вах про трудові відносини є суди тієї держави, на території якої робота є, була або мала бути виконана, а також суди тієї держави, на території якої має місце проживання відповідач чи на терито­рії якої має місце проживання позивач, якщо на цій території знаходиться предмет суперечки або майно відповідача. Водночас сторони трудових стосунків можуть передбачити іншу умову щодо компетентності судів (п. З ст. 42 Договору про правову до­помогу з Польщею).

§ 4. Праця громадян України за кордоном

Громадяни України, які постійно проживають на території іно­земної держави, можуть працевлаштуватися в ній на підставі зако­нодавства цієї держави. Ним і визначатиметься їхній трудоправо- вий статус. У період тимчасового перебування за кордоном гро­мадяни України мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це не суперечить чинному законодавству України та країни перебування¹.

¹ Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України - 1991- № 14,- Ст. 170.

Вітчизняні громадяни можуть працювати за кордоном внаслі­док: 1) направлення в іншу державу з метою виконання певної ро­боти; 2) укладення трудового контракту з конкретним працедав­цем на виконання обумовленої роботи за певний термін.

Громадяни України виконують роботу за кордоном, перебува­ючи у службових відрядженнях, працюючи в посольствах, консуль­ствах, представництвах. Під час виконання трудових обов'язків на них поширюється законодавство України. Водночас окремі пи­тання, скажімо, час відпочинку, можуть регулюватись і нормами іноземного права. Громадяни України можуть працювати у зміша­них товариствах, підприємствах різних форм власності на підставі укладеного з ними контракту, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в контракті.

Законодавство України поширюється на спеціалістів, які пра­цюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які, своєю чергою, укладаються на виконання міждержав­них договорів економічного, науково-технічного та іншого співро­бітництва. При цьому працівники залишаються у трудових відно­синах з організацією, що відрядила їх за кордон.

Оскільки Україна є правонаступницею СРСР у частині його за­конодавства, то окремі нормативні акти щодо регулювання праці громадян України не втратили чинності й досі. Наприклад, на таких громадян, які працюють за договорами на Шпіцбергені (Норвегія), поширюються пільги та переваги (право на продовження терміну трудового договору та ін.), які діяли під час укладення договору та були встановлені постановою Ради Міністрів СРСР ЗО березня 1981 р.

З питань працевлаштування, здійснення своїх трудових і соціаль­них прав, з питань соціального забезпечення громадяни України, працедавці іноземних держав та інші компетентні установи повин­ні керуватися, крім перелічених дво- та багатосторонніх договорів, ще й нормами:

Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Спів­дружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р.;

Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Рес­публіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 р. (ратифікованої Законом України 7 травня 1996 р.);

однойменної Угоди між Урядами України і Республіки Грузія від 9 січня 1995 р. (ратифікованої Законом України 22 листопада 1995 р.);

Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 р.;

Угоди про порядок переведення та виплати пенсій від ЗО липня 1996 р., прийнятої в забезпечення виконання вказаної Тимчасової угоди;

Угоди про співробітництво у галузі трудової міграції та соціаль­ного захисту працівників-мігрантів, підписаної державами - учас­ницями СНД 15 квітня 1994 р.;

Угоди про переказ грошових коштів громадян за соціально значимими неторговельними платежами, укладеної між держава­ми - членами СНД 9 вересня 1994 р. та підписаної Україною 9 ве­ресня 1996 р.;

Договору між Україною і Латвійською Республікою про спів­робітництво в галузі соціального забезпечення від 19 березня 1998 р.;

Договору між Україною та Литовською Республікою про соці­альне забезпечення від 23 квітня 2001 р.;

Договору між Україною та Словацькою Республікою про соці­альне забезпечення від 5 грудня 2000 р.;

Договору між Україною та Чеською Республікою про соціаль­не забезпечення від 23 квітня 2001 р. та ін.

В Україні питаннями працевлаштування займаються державні організації та недержавні, що є юридичними особами або тільки громадянами-підприємцями, які отримали ліцензію на заняття по­середництвом у працевлаштуванні за кордоном.

Вони залучають іноземних працівників певної спеціальності на підставі установлених квот. При цьому використовується і законо­давство України й іноземної держави.

Досить складною є процедура отримання дозволів на праце­влаштування керівників і спеціалістів, запрошених для роботи у фірми з іноземним капіталом, представництва, банки, групи рад­ників, консультантів в окремі держави Східної Європи, приміром, до Республіки Польща. Легальне отримання роботи у багатьох державах Центральної Європи для громадян України є неможли­вим через достатню насиченість ринку робочої сили. Так, отрима­ти дозвіл на роботу в зазначеному регіоні, наприклад, ФРН, мають можливість лише громадяни країн ЄС. До того ж Україною та ФРН 1995 р. підписано міжурядову угоду (чекає на ратифікацію) про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю,