До визначення статусу рухомого майна застосовуються різні колізійні прив'язки. В англійській практиці - це закон останнього місця проживання особи. Однак обов'язковою є умова відсутності заповіту. У разі регулювання спадкових правовідносин, які вини­кають в момент оформлення акта купівлі-продажу нерухомого майна, що є в безумовному особистому володінні однієї з осіб, застосовують закон місця укладання угоди. Французька практика підпорядковує статус рухомого спадкового майна особистому за­кону спадкодавця.

Як зазначалося, за національним законодавством України спад­кування нерухомого майна регулюється правом держави, на тери­торії якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні,- правом України.

§ 7. Інститут спадкової трансмісії та негідного спадкоємця

Зміст інституту спадкової трансмісії полягає у тому, що пра­во спадкування переходить до осіб, які спадкують після спадко­ємця, якщо він несподівано помре. У цьому разі відкривається новий спадок. Тобто кожний спадкоємець автоматично стає пра­вонаступником померлого, і регулювати відкриття нового спад­коємства буде та правова система, якій підпорядковується другий спадкодавець. Якщо правило спадкової трансмісії не діє, тоді спадкування після померлого, який не прийняв спадок як спадко­ємець, становить собою розвиток перших відносин по спадку­ванню.

Право держав може передбачати коло осіб, які негідні спадку- вати. Усунення особи від спадкування означає не обмеження її діє­здатності, а негативну кваліфікацію правонаступника померлого. Матеріально-правові норми визначають правові підстави визнання особи негідною спадкувати. Як правило домогтися цього можна, пред'явивши позов. Водночас особа може спадкувати, якщо вона пробачена спадкодавцем. Іноді законодавство держав дозволяє спадкувати особі, яка негідна це робити, але, яка є незахищеною з огляду на її майновий стан. Підтвердити вказане можуть такі нор­ми законодавства держав. Розділ шостий Книги п'ятої Цивільного уложення Німеччини, назва якого: «Негідна поведінка як підстава позбавлення права спадкувати», містить перелік осіб негідних

спадкувати. Ними є особи, які: 1) умисно та протиправно позбави­ли спадкодавця життя або вчинили замах на його життя, чи поста­вили його в таке становище, у якому спадкодавець аж до своєї смерті був позбавлений можливості скласти чи відмінити запові­дальне розпорядження; 2) умисно та протиправно завадили скла­данню чи відміні спадкодавцем заповідального розпорядження; 3) внаслідок обману або погроз спонукали спадкодавця скласти чи відмінити заповідальне розпорядження; 4) винні у вчиненні пев­них діянь, передбачених Кримінальним кодексом, з урахуванням заповідального розпорядження спадкодавця. Проте у двох остан­ніх випадках спадкоємець не усувається від спадкування, якщо до моменту відкриття спадщини стало недійсним розпорядження, до складення якого спонукало спадкодавця вчинене стосовно нього каране діяння, або якщо стало недійсним розпорядження, яке зму­сили його вчинити.

Відповідно до законодавства Німеччини будь-яка особа, якій вигідно усунути негідного спадкоємця, має право оспорити набут­тя спадку негідною особою шляхом пред'явлення позову. Оспо­рювання може відбутися одразу після відкриття спадщини і тим більше, якщо особа набула прав спадкоємця.

Оспорювання неможливе, якщо спадкодавець пробачив особу, негідну спадкувати. Спадкування особою, визнаною негідною спадкувати, вважається таким, що не відбулося. Спадок набуваєть- ся тими особами, які були закликані до спадкування, якщо б негід­ного спадкоємця не було в живих на момент відкриття спадщини. Спадщина вважається відкритою для нового спадкоємця з момен­ту її першого відкриття.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу РРФСР 1964 р. за­повідач може позбавити права спадкувати одного чи кількох спадкоємців за законом. Але переліку таких осіб Кодекс не міс­тить. Крім того, законодавство не вимагає зазначення причин по­збавлення осіб права спадкувати. Водночас передбачаються деякі обмеження стосовно особи, негідної спадкувати. Наприклад, не можна повністю позбавати спадку неповнолітніх та непрацездат­них дітей, непрацездатних батьків та другого з подружжя, а та­кож утриманців.

Інститут особи, негідної спадкувати, використано й у законо­давстві багатьох інших держав. Наприклад, відповідні норми міс­тяться у Цивільному кодексі Ірану 1928 р. (зі змінами від 1991 р.), Законі Ірану у справах про опіку 1940 р. Тут права спадкувати