вуваного до регулювання питань спадкування. Як правило, такий вибір права ґрунтується або на принципі громадянства спадкодавця, або на принципі його доміцилію (місця постійного проживання). Наприклад, для Великобританії та Франції характерним є підпо­рядкування відносин по спадкуванню законові останнього місця проживання спадкодавця.

За Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. спадкові відносини регулюються правом держа­ви, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спад­кодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Спадкування не­рухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні,- правом України.

Зазначений Закон містить норми, за якими слід визначати здат­ність осіб на складання і скасування заповіту, а також вирішувати питання про форму заповіту і акта його скасування. Так, здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спад­кодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спад­кодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також пра­ва держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

§ 6. Колізійні норми, застосовувані у разі спадкування рухомого та нерухомого майна

Найпоширенішою причиною виникнення колізій у спадкових правовідносинах є наявність різних способів вирішення юридичної долі двох видів майна: рухомого та нерухомого. Часто спадкуван­ня нерухомого майна підпорядковується законодавству держави місця його знаходження. Французька правова доктрина ще з XVI ст. стверджувала про доцільність застосування цієї колізійної прив'яз­ки. Зазначений принцип відображений, наприклад, у ст. 149 Загаль­

них положень цивільного права КНР 1986 р., цивільному законо­давстві Росії, у Законі Англії «Про власність» 1925 р.

На користь використання вказаної колізійної прив 'язки судами Англії засвідчує також судове рішення 1978 р., винесене по спору між родичами заповідача Ре Озоби. Зміст справи був таким. За­повідач постійно проживав у Нігерії, де мав орендовану власність. Однак у Лондоні він мав жилий будинок на правах безумовного особистого володіння. Цей факт виявився основним для суду, який вирішував питання про правозастосування. Судова інстанція по­становила, що правовий статус власності заповідача в Лондоні визначається тільки англійськими законами¹.

Конфлікт кваліфікацій є можливим і тоді, коли поняття «неру­хоме майно» у праві різних держав має неоднаковий зміст. У таких випадках виникає питання про те, яким чином повинна здійснюва­тися кваліфікація (тлумачення) поняття «нерухоме майно». Його слід кваліфікувати (тлумачити) відповідно до принципів первинної кваліфікації. Вирішення конфлікту кваліфікацій стосовно поняття «нерухоме майно» має важливе значення, оскільки правове регу­лювання нерухомої речі передбачає, як правило, вчинення певних адміністративних актів. Зважаючи на те, що стосовно нерухомого майна існує особливий порядок переходу права власності на нього, пов'язаний з участю державних органів, тому стає зрозумілим під­порядкування статусу нерухомого майна праву держави місця йо­го знаходження.

Законодавство окремих держав, наприклад, Німеччини, Італії підпорядковує спадкування нерухомого майна особистому закону спадкодавця. Використання такого відсилання може зумовлювати невизнання рішень держави, винесених стосовно майна, розташо­ваного на території іншої держави.

Законодавство деяких держав пропонує застосовувати єди­ний принцип як до рухомого, так і до нерухомого майна - закон громадянства спадкодавця. Принцип єдності спадкового майна та відсилання до закону громадянства спадкодавця використано у Законі з міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., Законі з міжнародного приватного права Польщі 1965 р., Законі з міжнародного приватного права та процесу Чехословаччини 1963 р.

¹ Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитрие­вой.- М.: Проспект, 2000.- С. 496.