сальне правонаступництво, за яким права та обов'язки померлого переходять безпосередньо до спадкоємців. У країнах «загального права», зокрема в Англії та США, майно спочатку переходить за правом довірчої власності до так званого «особистого представни­ка» померлого, який передає спадкоємцям тільки ту частку майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами.

Найпоширенішими правовими підставами спадкування в усіх правових системах вважаються заповіт і закон. Заповіт має пере­важаюче значення, а закон - субсидіарне, оскільки він застосову­ється у разі відсутності юридично дійсного заповіту, або коли за­повітом охоплюється тільки частина спадкового майна чи якщо заповітом не охоплено інтереси осіб, які мають обов'язкову частку в спадковому майні. У деяких правових системах допускається укладення спадкового договору.

В Україні спадкоємство здійснюється за законом, заповітом та спадковим договором. Заповіту в Україні надається переважаюче значення. Чинні в Україні норми спадкового права відображають зазначені тенденції спадкового права. Наприклад, ст. 1261 Цивіль­ного кодексу України передбачає, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця, у т. ч. зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подруж­жя, який його пережив, та його батьки.

Згідно зі ст. 1260 Цивільного кодексу України у разі спадку­вання за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого прирівнюються до родичів за походженням.

Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.

§ 2. Джерела спадкового права (національне законодавство та судові прецеденти)

Норми, які регулюють відносини по спадкуванню, у державах «сім'ї континентального права» містять, як правило, цивільні ко­декси. В Україні спадкові правовідносини регулюють норми Кни­ги шостої Цивільного кодексу за назвою «Спадкове право». Тут велика кількість норм пропонує врегулювати питання, пов'язані з загальними положеннями про спадкування (види спадкування,

склад спадщини, відкриття спадщини тощо), спадкування за запо­вітом та за законом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину та спадковий договір. Загалом сьогодні значно оновлене спадкове право України.

У Франції книга III Цивільного кодексу «Про різні способи, якими набувається власність» має ст. 711, відповідно до якої влас­ність на майно набувається внаслідок спадкування, дарування між живими, за заповітом і внаслідок зобов'язань. Титул І цієї книги, який називається «Про спадкування», містить норми про відкриття спадщини й перехід спадку до спадкоємців, про умови, необхідні для здійснення спадкування та порядок спадкування, про права держави, про прийняття спадку та відмову від нього, поділ майна та його повернення. Титул II: «Про дарування між живими та про заповіти» має норми, що застосовуються як для спадкування за заповітом, так і для дарування за життя особи.

Книга п'ята німецького Цивільного уложення 1896 р. регулює порядок спадкування, прийняття спадку та відмову від нього, від­повідальність спадкоємця за спадковими боргами. Тут же встанов­лено коло спадкоємців та врегульовано їх відносини з кредитора­ми спадкодавця. Регламентуються питання, пов'язані з заповітом, договором спадкування, обов'язковою часткою майна в разі від­криття спадщини, підстави позбавлення осіб права на спадок, від­мови від спадку, його купівля. Відносини по спадкуванню у Німеч­чині регулюють й інші акти, наприклад Закон про упорядкування заповітів і договорів про спадщину, введений у дію з 1 липня 1938 р., постанова «Про застосування § 23 Закону про упорядку­вання заповітів і договорів про спадщину» від 12 грудня 1946 р.

Цивільний кодекс Швейцарії в книзі III за назвою «Про спад­ки» має досить загальні норми з питань спадкування. Водночас компетенцією щодо регулювання багатьох питань, зокрема пов'я­заних зі складанням заповіту, Кодекс наділяє кантони.

У державах «сім'ї загального права» основними джерелами регулювання спадкових відносин є судовий прецедент та закон. Зокрема, в Англії це Закон про заповіти 1837 р., Закон про адміні­стрування спадків 1925 р., Закон про спадок осіб, що не залишили заповіту 1952 р., згадуваний Закон про спадкування (про забезпе­чення сім'ї та утриманців) 1975 р.

У США відносини по спадкуванню регулює законодавство штатів. Тільки у Луїзіані діє французький Цивільний кодекс. То­му в цьому штаті існує французька система спадкового права.