Розшл XII правове регулювання спадкових правовідносин в «іноземним елементом»

§ 1. Загальна характеристика спадкового права держав

Спадкове право, як інститут цивільного права, охоплює норми, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав і обов'язків від померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). У юридичній літературі справедливо проводиться поділ правовід­носин у сфері спадкування на такі, що: 1) пов'язані з набуттям спадкових прав; 2) виникають в момент здійснення спадкових прав; 3) зумовлені процесом управління спадковим майном¹. Саме ці правовідносини стануть предметом розгляду з точки зору мате­ріально-правових та колізійних норм у цьому розділі.

Спадкування є одним із важливих способів набуття права влас­ності у всіх державах. У багатьох з них поєднуються два найваж­ливіші принципи спадкового права: свобода заповіту та охорона інтересів сім'ї. Перший випливає з принципу свободи договору. Проте він обмежується на користь сім'ї спадкодавця, за якою ре­зервується частка спадкового майна. Будучи завжди консерватив­ним, сьогодні спадкове право характеризується новими тенден­ціями, а саме: розширенням прав пережившого подружжя, усинов­лених і позашіюбних дітей, участю держави у розподілі спадко­вого майна з допомогою системи оподаткування, обмеженням кола осіб, які спадкують за законом. Остання тенденція розширює можливості держави у набутті виморочного (безхазяйного) майна.

Тенденцію розширення прав пережившого подружжя можна спостерігати, порівнюючи законодавство Франції. Якщо традицій­но переживше подружжя закликалося до спадкування тільки за відсутності кровних родичів (у тому числі й родичів по бічній лінії до 12 ступеня), то Закони від 26 березня 1957 р. та 3 січня 1972 р. надали пережившому подружжю широкі можливості для отримання

' Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой. (Авт. гл. Я. Г. Скачков).- М.: Проспект, 2000.- С.487-488.

спадку. Водночас слушно зауважити, що сьогодні переживше по­дружжя в більшості випадків отримує не право власності на частку в спадковому майні, а тільки узуфрукт.

Законодавство Англії хоч і надавало переваги у разі спадку­вання пережившому подружжю перед іншими спадкоємцями, все ж Законом про спадкування (про забезпечення сім'ї та утриманців)

1975. р. було розширено його можливості на «розумне утримання» із спадкового майна. Цим же законом було розширено й права по­зашлюбних дітей спадкодавця.

Серед важливих законів, якими вносилися зміни до норм, що регулювали питання спадкування, були, наприклад, у Франції - Закон від 31 грудня 1976 р., який передбачив новий режим спадку­вання майна, у ФРН - 28 серпня 1969 р.- передбачив нові правила оформлення заповідальних розпоряджень, а Закон від 14 червня

1975. р. запровадив реформу шлюбно-сімейного права, яка вплину­ла на права спадкоємців. Зокрема, визначалося коло спадкоємців, які мають обов'язкову частку в спадщині.

Інша тенденція - розширення прав усиновлених та позашлюб­них дітей - підтверджується відповідними нормами Закону Франції від 11 липня 1966 р., ФРН - 2 липня 1977 р.; Швейцарії - ЗО черв­ня 1972 р., Англії - 1958 р., законами окремих штатів США. По­зашлюбні діти, спадкові права яких на початку XX ст. повністю заперечувалися, з середини XX ст. майже в усіх правових системах отримують рівні права із законнонароджецими дітьми. їхні батьки можуть спадкувати після них (Закон Франції від 3 січня 1972 р., ФРН - 19 серпня 1969 р., Англії - 1969 р., Швейцарії - 15 вересня 1975 р., закони окремих штатів США). Необхідною умовою такого спадкування є визнання позашлюбної дитини батьком чи встанов­лення її походження за рішенням суду. Ці зміни у законодавстві європейських держав значною мірою пов'язані з прийняттям Кон­венції про усиновлення дітей від. 24 квітня 1967 р. та Конвенції про правовий статус позашлюбних дітей від 15 вересня 1975 р.

У зв'язку з тим, що вирішення колізій законодавства, які часто виникають у разі спадкування, може призвести до різних результа­тів (наприклад, внаслідок прийняття чи неприйняття зворотного відсилання або відсилання до закону третьої держави), доцільно мати хоч би найзагальніше уявлення про спадкове право у різних державах. Наприклад, поняття спадкування у країнах «континен­тального» та «загального» права тлумачиться по-різному. У дер­жавах континентальної Європи спадкуванням вважається універ­