кодексу України), на повагу до своєї індивідуальності (ст. 51 Сі­мейного кодексу України).

Дещо по-іншому регламентуються особисті відносини подруж­жя в державах «сім'ї загального права». Тут принцип рівності чо­ловіка й жінки у сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення «неправоздатності» заміжніх, але не про надання їм таких самих прав, як і чоловікам.

У державах зазначеної «сім'ї» особисті відносини подружжя ще й досі характеризуються привілейованою роллю особистого імені чоловіка (Англія; США; Канада, за винятком її провінції Он­таріо). Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є «консор­ціум», тобто обов'язок спільного подружнього життя з можливим спільним веденням господарства тощо. Поняття «консорціуму» охоплює й право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати в обраному ним місці. Пору­шення дружиною останнього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламента­ції «консорціуму» в джерелах права не існує. У практиці судів зга­даних держав до 1970 р. недотримання «консорціуму» могло потяг­нути заявления чоловіком позову з вимогою відновлення подруж­нього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.

§ 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом

Майнові права та обов'язки подружжя досить детально рег­ламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, на­дання матеріального утримання одне одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, розділь­ності та змішаний режим.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної су­місної власності на майно, нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності. Режим роздільно­сті передбачає належність кожному з подружжя не тільки його

п- 251

дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традицій­ному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших - ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) (легаль­ний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається, наприклад, законодавством Іспа­нії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав «сім'ї загального права», в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна - у Данії, Ні­меччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається мож­ливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подруж­жя та його поділ у разі розлучення. В державах «сім'ї загального права» значення шлюбного договору має інститут довірчої влас­ності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для цього обов'язковою є присут­ність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). Угода про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з ча­су його реєстрації (ст. 1395 Цивільного кодексу Франції). У дер­жавах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов'яз­ково укладає шлюбний контракт.

Норми про шлюбний договір передбачає і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. Ним допускається укладення шлюб­ного договору навіть до реєстрації шлюбу (ст. 92). Шлюбним до­говором в Україні регулюються тільки майнові відносини, у тому числі майнові права та обов'язки між подружжям та подружжя як батьків. За шлюбним договором не можна передавати у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ст. 93). Сімейний кодекс України від 10 січ­

ня 2002 р. має й норми про визначення у шлюбному договорі правового режиму майна (ст. 97). Зокрема, у договорі може бути визначено майно, яке дружина або чоловік передає для викорис­тання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, по­дарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони мають право домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, режиму спільної сумісної власності подружжя і вважати його спільною частковою власністю або особистою при­ватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у т. ч. і в разі розірвання шлюбу. Вони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Норма Сімейного кодексу України дозволяє сторонам записувати до шлюбного договору будь-які інші умови щодо пра­вового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним заса­дам суспільства. Кодекс містить й норми про визначення у шлюб­ному договорі порядку користування житлом (ст. 98).

Порядок управління майном також може бути встановлено за­коном або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоло­вік. Однак розпорядження нерухомістю подружжя здійснює зде­більшого спільно (ст. 1356 Цивільного зводу Німеччини). Водно­час шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо за­значених питань.

Умови утримання подружжя зазвичай регулюються законо­давством. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (ст. 75 Сімейного кодексу Укра­їни, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в інших цей обов'язок по­кладається на одного з подружжя (ст. 208 Цивільного кодексу Франції в редакції від 3 січня 1972 р.). На теперішній час норми права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї) за рахунок праці чи майна, витісняють норми про односто­ронній обов'язок матеріального утримання одного з подружжя.

Якщо в державах «сім'ї континентального права» кожен з по­дружжя може вимагати надання допомоги іншому, то в державах «сім'ї загального права» заявлення й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов'язує дружину надавати матеріальну допо­могу своєму чоловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги. Проте в державах «сім'ї