Розділ XI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В «ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ»

§ 1. Шлюб: поняття, умови

і

Для національних джерел права багатьох держав характер­ним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися добро­вільним союзом чоловіка й жінки, в результаті чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідно- шення; укладений на договірних засадах або ж є різновидом парт­нерства.

Договірна концепція шлюбу грунтується на вимогах, що став­ляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство - концепція, харак­терна для держав «сім'ї континентального» і частково «загального права». Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Ро­зуміння шлюбу як союзу двох незіалежних і рівноправних парт­нерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна). Так, відповідно до норм Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. припускається за­кріплення в законодавстві відносної свободи кожного з подружжя у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим Єфозуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. Тут союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домов­леність (договір) між родичами майбутніх наречених.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та фор­мальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні ви­моги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку; наяв­ність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, пев­ного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу - це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публіка­ція про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі).

Матеріальні умови укладення шлюбу можуть бути такими.

1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають одружити­ся, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повно­ліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоло­віків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Фран­ції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок -

   15. років. В Україні - відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя - 16 років. В Австралії - 18 років для чоловіків та

   16. для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік колива­ється від 16 до 19 років. Згідно з індуським Законом про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 - для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. На­приклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі - 14 і 12 років.

У більшості держав установлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижено за рішенням компетент­ного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редакції від 23 грудня 1970 р.) прокуророві рес­публіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передбачена ст. 23 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. Тобто допускається можливість винесення судо­вого рішення, за яким особа реалізує право на шлюб за її заявою, з досягненням нею 14 років та якщо це відповідатиме її інтересам.

2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають одружитися, необхідна тільки в окремих правових системах, напри­клад у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законо­давством цієї держави передбачено й можливість оскарження не­повнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.

3. Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті пра­вові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базуються на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлю­бу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно ви­знаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є пе­репоною для взяття нового. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату.

іг

243

Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 р. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин. Одношлюбність передбачена Сімей­ним кодексом України (ст. 25).

4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між особа­ми, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в бага­тьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між ро­дичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тіт­ками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Так, згідно зі статтями 161- 164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між сво­яками по прямій лінії. За нормами цього кодексу батько розлуче­ного сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого си­на, поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У разі, коли допускається шлюб між усиновителем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. містить низку норм стосовно осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Статтею 26 Кодексу встановлено неможливість шлюбу між роди­чами прямої лінії споріднення. У шлюбі між собою не можуть пе­ребувати рідні (повнорідні, неповнорідні¹) брат і сестра. Новим є положення, відповідно до якого не можуть перебувати у шлюбі між собою двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племін­ник, племінниця (ч. З ст. 26). Залишилася у законодавстві України норма про неможливість перебування у шлюбі між собою усино­вителя та усиновленої ним дитини (ч. 5 ст. 26). Проте шлюб між цими особами може бути зареєстровано у разі скасування усинов-

¹ Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповно- рідними - які мають спільну матір або спільного батька.

лення. Новою у Кодексі є норма, відповідно до якої за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною уси­новителя та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26).

5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добро­вільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав «сім'ї континентального права», в т. ч. ст. 24 Сімейного кодексу від 10 січня 2002 р.; законодавство США. Але в мусульманських дер­жавах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

6. У правових джерелах окремих держав спеціально передбаче­но норму про допустимість шлюбу між особами протилежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб реєструється тільки між особами протилежної ста­ті. У деяких штатах США низкою прецедентів встановлюється не­допустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем шлюбу між особами різної чи однієї статі торкнулися останнім часом і держави «сім'ї континентального права», зокрема практика Фран­ції, Італії. У праві цих держав визначається, що в разі, коли особа бажає взяти шлюб, але страждає на певну фізичну аномалію, мож­ливість реєстрації такого шлюбу вирішується компетентними ор­ганами, наприклад прокуратури в Італії.

7. Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб,- це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. також містить норму про неможливість реєстрації шлюбу з особою, яка визнана недієздатною (ч. 2 ст. 24) та норми про взаємну обізнаність щодо стану здоров'я осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (ст. 30 СК України від 10 січня 2002 р.).

У багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медич­ного свідоцтва про стан їхнього здоров'я (ст. 163 Цивільного ко­дексу Франції).

5. Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в зако­нодавстві чи інших джерелах права. Її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання

шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установлено­го законом терміну, наприклад 300 днів (ст. 296 Цивільного ко­дексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Німеччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

9. Заборона укладати шлюб певним особам інколи передбача­ється національними джерелами права. Це обмеження може стосу­ватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, однією зі сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характе­рною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. 6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові сис­теми можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої - в цивільній чи релігійній формі, за вибором по­дружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада та ін.). До третьої - тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави - Іран, Ірак та інші, Греція до 1982 р.).

Отже, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших - однаковою мірою як цивільний, так і церковний; у тре­тіх - тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія та ін.) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов'язко­ве наступне повідомлення державних органів про церковну цере­монію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов'язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допуска­ється, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі «иілюби за загальним правом» (ви­знаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно до­тримуватися ніяких формальностей. Вони вважаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

Законодавством України фактичніюбні відносини не вва­жаються шлюбом. Така позиція знайшідображення й у Сімей­ному кодексі України від 10 січня 200 в ст. 21 якого зазначено, що проживання однією сім'єю жінкиюловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них правбов'язків подружжя. Та­кож не є підставою для виникненнжінки та чоловіка прав і обов'язків подружжя релігійний обря,юбу, крім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або овлення державних орга­нів реєстрації актів цивільного стану.

Процедура оформлення шлюбушчай складається з двох частин: підготовчої та основної. Піговча частина - це ого­лошення шлюбу, що надає можливізаінтересованим особам заявити свої заперечення. У правовистемах «сім'ї загального права», зокрема в Англії та США, огиення шлюбу може бути замінено отриманням дозволу (ліцендерковних чи державних органів, до компетенції яких входіреєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсна одного місяця до одно­го року, сторони зобов'язані під прою заявити про відсут­ність перешкод до взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації )бу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебілю це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядошіну подарунками (Япо­нія). У разі порушення договору защ однією зі сторін його примусове виконання не допускаєтьсднак порушення заручин без поважних причин породжує обовк відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при \у мав місце обмін пода­рунками і шлюбу після заручин не » зареєстровано, то дару­вання може вважатися безпідставним^аченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення відгтя шлюбу, даритель має право вимагати повернення подаруньхожі норми містить Ци­вільний кодекс Іспанії (статті 42, 43).шодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із скл ням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом наречо та нареченої.

Інститут заручин нещодавно стгдомий правовій системі України. Стаття 31 Сімейного кодек⁷країни за назвою «Зару­чини» має такі норми. Зарученими віються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заруч не створюють обов'язку вступу в шлюб. Особа, яка відмови від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затратонесені нею у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлю(а весілля. Такі затрати

П" 247

не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була ви­кликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої чи на­реченого, прихованням нею чи ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наяв­ність дитини, судимість тощо). У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язується повернути річ, подаровану їй, а якщо вона не збереглася - відшкодувати вартість.

В Україні поки що відсутня статистика заручин осіб, з яких хоч би один - іноземець. Проте відомості про заручених осіб в Україні без звернення уваги на громадянство заручених є такими.

На підставі даних роботи органів реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦСів) у 2004 р. в Україні заручилися 1057 пар, у 2005 р.- 1289 пар, у 2006 р.-2402 пар, з них 1429 - на Одещині. Це єдина область в країні, де, починаючи від 2004 р., РЛЦСи щорічно повідомляють про заручення від тисячі до півтори тисячі пар. Тим часом, РАЦСи 12 регіонів повідомляють «нульову» статистику щодо кількості пар, які виявили бажання заручитися, починаючи від 2004 року. Серед них Крим, Севастополь, Волинська, Івано- Франківська, Київська, Луганська, Миколаївська, Тернопільська, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська області. Поки що інститут заручин не набув популярності в цілому.

Невеликий, але стабільний ріст популярності цього обряду спостерігається на Житомирщині. Торік у Житомирській облас­ті виявили бажання заручитися 243 пари (11 пар - у 2004 р., 44 па­ри -у 2005 р.). По 20-30 офіційних заручин щороку відбувається у Дніпропетровській та Рівненській областях.

Сплеск популярності цього обряду зафіксований у Запорізь­кій області, де заручилося 114 пар, Харківській -192 та Полтав­ській області - 349 заручин. В інших областях (з перемінним успіхом) реєструється від нуля де 10 церемоній офіційних зару­чин щороку

Відповідно до процедури, запровадженої в Україні, обряд за­ручин передбачає офіційне оголошення працівником відділу ре­єстрації актів цивільного стану громадян, у присутності осіб, які бажають укласти шлюб, їхніх родичів, про подання заяви і про

¹ Обряд заручин прижився на Одещині // Урядовий кур'єр- 2007.- 20 січня.

день реєстрації шлюбу. Від цього моменту особи, які виявили ба­жання укласти шлюб, вважаються зарученими. Може відбутись обдаровування подарунками. У тексті обряду осіб, які бажають укласти шлюб, попереджають про відповідальність згідно з законо­давством України. Протягом місяця ці особи мають право анулюва­ти рішення про заручини. Обряд заручин проводиться лише добро­вільно і за взаємною згодою осіб, які бажають укласти шлюб.

Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що пе­редбачена майже в усіх правових системах, у т. ч. і в Україні. Так, у ст. 34 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. зазначено, що присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їх­нього шлюбу є обов'язковою. Реєстрація шлюбу через представ­ника не допускається. Тільки в окремих державах як виняток до­пускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу). Шлюб через посередника інакше називають «шлюбом у перчат- ках». Укладення таких шлюбів допускається, крім вказаних дер­жав, також у Бразилії, Італії, Польщі та деяких інших державах. Такі шлюби допускає й ст. 28 Закону про сім'ю Республіки Маке­донія. Відповідно до вказаної норми, у особливих випадках орган, що займається реєстрацією шлюбів, може своїм рішенням дозво­лити укладення шлюбу у присутності тільки одного з майбутніх подружжя та представника іншого подружжя. Уповноважуючий документ має містити відомості про представника, особу, яку представляють, а також особу, з якою має бути укладений шлюб.

Присутність установленого числа повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов'язкових формальних умов шлюбу за законо­давством багатьох держав (ст. 1317 Цивільного зводу Німеччини, ст. 116 Цивільного кодексу Швейцарії).

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених пев­ною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійс­ним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не дося­гла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненому для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебува­ють в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, Де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслід­ки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення

іг

249