§ 8. Конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.)

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (конт­рактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжнародними дого­ворами. Один із таких - Віденська конвенція про міжнародний до­говір купівлі-продажу 1980 р., учасницею якої є Україна з 1 люто­го 1991 р. (далі - Віденська конвенція 1980 р.). Набувши чинності з 1 січня 1988 р., вона змінила чинну раніше Гаазьку конвенцію про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі- продажу товарів 1964 р. та Гаазьку конвенцію про міжнародну ку- півлю-продаж товарів 1964 р.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлено необ­хідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-амери- канської правових «сімей» в одному міжнародному документі, по­требою сприяти дружнім відносинам держав, застосувавши уніфі­ковані норми. Конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлСпро­дажу товарів; встановлює форму такого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право дого­вірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення, ділових відносин або обміну інформацією між сторонами. Ні національна належність сторін, ні цивільний чи тор­говий характер договору не беруться до уваги при визначенні за- стосовуваності Віденської конвенції 1980 р.

Конвенція не застосовується до продажу товарів: 1) які набу- ваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час чи в момент укладення договору не знав чи не повинен був знати, що товари на- буваються для такого використання; 2) з аукціону; 3) у порядку ви­конавчого провадження або іншим способом відповідно до закону;

4) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; 5) суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; 6) електроенергії.

Положення Конвенції не застосовують також до договорів:

1. на постачання товарів, що їх слід виготовити, якщо сторона- замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, не­обхідних для виготовлення таких товарів;

2. в яких обов'язки сторони, що поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи чи наданні інших послуг.

Регулюючи порядок укладення договору купівлі-продажу і права та обов'язки продавця і покупця, які виникають із такого договору, Конвенція не торкається: 1) чинності самого договору або окремих його частин, а також звичаїв; 2) регулювання питань власності на проданий товар; 3) регламентації відповідально­сті продавця за шкоду, заподіяну товаром здоров'ю особи чи її смертю.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспозитив- ність. Вона виявляється у широкій автономії волі сторін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю конвенцію повністю або частково. Диспозитивність Конвенції виявляється і в тому, що сфера її застосування може бути обмежена використанням держа- вою-учасницею заяв та застережень, чим і скористалися під час її ратифікації Аргентина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція. Відповідно до одного із застережень України для угод, укладених суб'єктами підприємницької діяльно­сті з місцезнаходженням в Україні, обов'язковою є письмова фор­ма незалежно від місця їх здійснення. Письмовою формою у розу­мінні цієї Конвенції є повідомлення телеграфом та телетайпом. Для держав, які не зробили такого застереження, чинною є ст. 11 Конвенції, яка допускає як усну, так і письмову форму укладення чи підтвердження договору, а також використання будь-яких засо­бів, у т. ч. й показів свідків для доказування договору купівлі- продажу.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають по­рядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори мо­жуть укладатися між так званими «відсутніми» сторонами шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладні­шим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів ку- півлі-продажу через обмін офертою та акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зо­бов'язаним у випадку акцепта. Пропозиція є достатньо визначе­ною, якщо в ній названо товар, встановлюються у прямій чи не­прямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата офер­ти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повин­на містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, по­рядку платежів, якості та кількості товару, місця та строків постав­ки, обсягу майнової відповідальності, порядку розгляду спорів.

Відповідно до Конвенції оферта може бути звичайна (відзивна) або безвідзивна. Оферта може бути відзивна: 1) якщо в ній яки­мось чином зазначається, що вона є такою, наприклад встановлю­ється строк для відповіді на неї; 2) якщо для адресата оферти було розумним розглядати оферту як безвідзивну та адресат оферти діяв відповідно.

Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти вступає в силу. Відповідь на оферту, яка має за мету бути акцеп­том, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни, є відхи­ленням оферти і становить собою зустрічну оферту. Проте відпо­відь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить додат­кові чи відмінні умови, які не змінюють суттєво умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не за­перечить усно проти цих розбіжностей чи не направить повідом­лення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору бу­дуть умови оферти із змінами, які є в акцепті. Додатковими чи відмінними умовами вважаються такі умови, що стосуються ціни, платежів і кількості товару, місця і строку поставки, обсягу відпо­відальності однієї із сторін перед іншою або вирішення спорів.

Сплив строку для акцепта, що встановлений оферентом у теле­грамі чи листі, починається з моменту здачі телеграми для відправ­лення або з дати, яка вказана у листі, або, якщо така дата не вка­зана, з дати, вказаної на конверті. Сплив строку для акцепта, вста­новленого оферентом по телефону, телетайпу чи з допомогою

моментального зв'язку, починається з моменту отримання оферти її адресатом. Якщо час спливу терміну, встановленого для акцепта, охоплює державні свята або неробочі дні, вони не включаються при вирахуванні цього терміну.

Проте, якщо повідомлення про акцепт не може бути доставле­но за адресою оферента в останній день вказаного строку через те, що цей день у місці знаходження комерційного підприємства офе­рента припадає на державне свято або неробочий день, строк про­довжується до першого наступного робочого дня.

Конвенція містить вимоги до товару. Товар за кількістю, якістю, описом, упаковкою повинен відповідати вимогам контракту. Якщо сторони не домовилися про інше, товар не відповідає договору, як­що він: по-перше, не придатний для тієї мети, з якою відповідно до опису він звичайно використовується; по-друге, не придатний для будь-якої конкретної мети, про яку продавець прямо чи непрямо був повідомлений під час укладення контракту, за винятком випад­ків, коли з обставин випливає, що покупець не покладався й що для нього було нерозумно покладатися на компетентність і судження продавця; по-третє, товар не має якостей, відповідних тим зразкам чи моделям, що були надані продавцем покупцю; по-четверте, не­має тари чи упаковки, які звичайно використовують для товарів, або за відсутності такої тари чи упаковки відсутні такі тара чи упаковка, які допомагають зберегти і захистити товар.

Продавець не відповідає на підставі вказаного за невідповід­ність товару, якщо під час укладення договору покупець знав чи не міг не знати про таку невідповідність. Продавець відповідає за договором та нормами цієї Конвенції за будь-яку невідповідність товару: а) яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною тільки згодом; б) яка ви­никає після зазначеного моменту і є наслідком порушення ним будь-якого свого зобов'язання, у т. ч. порушення гарантії, встанов­леної для товару.

У разі дострокової поставки продавець зберігає право до на­стання передбаченої для поставки дати поставити недопоставлену кількість товару або новий товар, заміняючи такий, що не відпові­дає договору, або усунути будь-яку невідповідність у поставлено­му товарі за умови, що здійснення ним цього права не заподіє по­купцю нерозумних незручностей чи нерозумних витрат. Проте по­купець зберігає право вимагати відшкодування шкоди відповідно до Конвенції.

Продавець повинен повідомити покупця про відправку товару. Якщо продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару, він має укласти договір на його транспортування. Відповідно до Кон­венції продавець не зобов'язаний самостійно (якщо це не передба­чено умовами контракту), страхувати товар при його перевезенні. Однак на прохання покупця він повинен надати йому всю інфор­мацію, необхідну для здійснення страхування товару покупцем.

Поставка товару повинна проводитися у визначені строки, які можуть передбачатися контрактом. Крім цього, відповідно до норм Конвенції, дозволяється поставка у розумний строк після укладення договору (ст. 33). За загальним правилом, встановленим у Конвен­ції, продавець зобов'язаний поставити товар, вільний від будь-яких вимог чи претензій третіх осіб за винятком випадків, коли покупець погодився прийняти товар, обтяжений такою вимогою чи претен­зією. Передання документів, які містять відомості про товар, повин­но відбуватися у строк, місці та формі, встановлених контрактом.

Конвенція регулює обов'язки сторін за договором. Основними обов'язками продавця, відповідно до статей 31^43 Конвенції, є не­обхідність: а) інформувати покупця і поставити товар, обумовле­ний договором належної якості, кількості, в упаковці, вільний від претензій третіх осіб; б) передати покупцю документи на товар; в) передати право власності на товар.

Основними обов'язками покупця, відповідно до статей 53-60 Конвенції, є: а) огляд отриманого товару, направлення повідом­лення про його невідповідність договору протягом розумного строку, але не пізніше 2-х років з моменту виявлення недоліку; б) сплата в установленому місці та строки ціни за товар; в) прийняття товару, поставленого відповідно до договору.

Сторони зобов'язані забезпечувати збереження товару, належ­ного одній з них, який знаходиться у розпорядженні іншої сторони.

Місце оплати ціни може бути обумовлено у контракті. Оплата може здійснюватися у місці знаходження комерційного підприєм- ця-продавця або в місці передання товару. Строк оплати, як пра­вило, обумовлюється у договорі. Оплата може бути проведена: ко­ли продавець, відповідно до договору, передає товар або товаро- розпорядчі документи покупцю, або коли у покупця вперше з'явилася можливість оглянути товар. Якщо в укладеному договорі не передбачено ні ціни, ні порядку її визначення, вважається, що сторони, за відсутності іншої домовленості, мали на увазі ціну, яка в момент укладення договору звичайно сплачувалася за товари, що

передавалися за порівнюваних обставин у певній сфері торгівлі. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, то у сумнівних ситуаціях вона визначається за вагою нетто.

Конвенція регулює звільнення сторін від відповідальності. Сторона договору не відповідає за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було зумовлене перепоною по­за її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати усві­домлення такої перепони при укладенні договору або уникнення цієї перепони чи її наслідків.

У разі невиконання стороною свого зобов'язання, зумовленого невиконанням третьою особою, залученою для виконання усього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки у випадку: а) передбаченому попереднім абзацом та б) якщо залучена особа також була звільнена від відповідальності.

Відповідно до розділу V Конвенції договір може бути розі­рвано. Розірвання договору звільняє обидві особи від їх зобов'язань, але за ними зберігається право на стягнення збитків. Розірвання договору не впливає на умови договору, які торкаються порядку вирішення спорів чи прав і обов'язків сторін у випадку його розі­рвання. Сторона, яка виконала договір повністю чи частково, може вимагати від іншої сторони повернення усього того, що було пер­шою стороною поставлено чи сплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повин­ні зробити це одночасно. Якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він має також сплатити відсотки з неї, враховуючи час, що сплив з дати сплати ціни. Покупець може втратити право заяви про розірвання договору. Проте він зберігає право на усі інші за­соби правового захисту, передбачені контрактом і Конвенцією. Контрагент за договором може розірвати контракт, дотримуючись вимог Конвенції. Сторона має право заявити про розірвання кон­тракту, якщо невиконання іншою стороною своїх зобов'язань сут­тєво порушує договір або якщо договір не виконаний протягом додатково наданого «розумного» строку. В інших випадках розі­рвання контракту не допускається.

Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби правового захисту в разі порушення договору продавцем та покупцем (відпо­відно до статей 45-52 та статей 62-65). Наприклад, якщо покупець не виконує зобов'язання за договором, продавець може вимагати відшкодування збитків. Тобто:

1) вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставленого

чи виконання інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою;

2. встановити додатковий «розумний» строк для виконання покупцем своїх обов'язків. У цей час продавець не застосовує ніяких засобів правового захисту, однак він не позбавлений права вимагати відшкодування збитків за прострочення виконання до­говору;

3. заявити про розірвання договору;

4. самостійно скласти специфікацію товару (документ, який за­свідчує форму, розміри та інші відомості про товар), якщо поку­пець не зробив цього відповідно до договору чи після закінчення строку, протягом якого покупець міг би це зробити, у випадку не­згоди з пропозиціями продавця. Якщо після отримання повідом­лення від продавця покупець не вчинив вказаного, специфікація від продавця, складена ним, буде обов'язковою.

Здійснення продавцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків і не надає відстрочки покупцю від судового чи арбітражного роз­гляду.

Збитки за порушення договору однією зі сторін складають су­му, котра охоплює збитки та упущену вигоду. Такі збитки не мо­жуть перевищувати втрат, які сторона, що порушила договір, пе­редбачала чи повинна була передбачити в момент укладення дого­вору як можливі наслідки, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Якщо договір розірвано і покупець купив товар взамін або продавець перепродав товар, сторона, котра вимагає відшкодуван­ня збитків, може стягнути різницю між договірною ціною і ціною відповідно до укладеного натомість договору. Сторона, яка бажає відшкодувати збитки, може вимагати різницю між ціною, встанов­леною у договорі, та ціною, що існує на момент розірвання дого­вору. Проте, якщо сторона, котра вимагає відшкодування шкоди, розірвала договір після прийняття товару, замість ціни, що існува­ла на момент розірвання договору, застосовується ціна, яка існува­ла на момент прийняття товару.

Конвенція розрізняє оперативні санкції та власне заходи відпо­відальності. До оперативних санкцій належать, зокрема, вимоги про зменшення покупної ціни, про заміну неякісного товару. Захо­ди відповідальності - це неустойка і відшкодування збитків (пози­тивних та упущеної вигоди).

Застосувати оперативні санкції можна на підставі факту пору­шення контрактних зобов'язань, а заходи відповідальності - тіль­ки у разі вини контрагента за договором. Це означає, що форс- мажорні обставини виключають цю вину і звільняють сторону від відповідальності. Сторона не відповідає за невиконання будь-якої умови договору, якщо доведе, що воно було викликане перепоною поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати врахування цієї перепони при укладенні контракту.

Література

Как заключать международные торговые контракты - К., 1992.

Коссак В. М. Застосування Віденської конвенції про міжнародний договір купівлі-продажу в національному законодавстві України // Україн­ський часопис міжнародного права - 1994,-№ 1.-С. 131-139.

Нагребельний В. П. Концесія // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Гол. редкол.: Шемшученко Ю. С - К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1998 - Т. 3- 2001.-С. 340.

Пахомов В. Необхідно вдосконалити правове регулювання порядку вве­зення в Україну давальницької сировини іноземного замовника // Право України,- 1996,-№ 10.- С. 17-18.

Фединяк Г. С. Правовая природа отношений между государством и транс­национальными корпорациями в рамках заключаемых соглашений // Россий­ский ежегодник международного нрава. 2006 - СПб.: Социально-коммерче- ская фирма «Россия-Нева», 2007 - С. 283-288.

Фединяк Г. С. Цивільно-правова природа транснаціональних корпорацій та їх договорів з приймаючою державою: Монографія,- К.: Атіка, 2008- С. 201-280.

А також:

Антипов Н. П., Кастрюлин Д. Ф. Переход риска случайной гибели или повреждения товара по договору международной купли-продажи: теорети­ческий аспект // Международное публичное и частное право,- 2003,- № 3.

Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте - М., 2004.

Зенкин И. В. Право Всемирной торговой организации: Учебное посо­бие- М.: Междунар. отнош., 2003-С. 19-20.

Зыкин И. С. Договор во внешнеэкономической деятельности,- М.: Меж­дунар. отношения, 1990.

Контракт с инофирмой / Под общ. ред. М. Б. Биржакова - СПб., 1995.

Mvcuh В. А. Международные торговые контракты,- Д.: Изд-во ЛГУ, 1986.'

Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров,- М., 2003,- С. 222-273.

Федосеева Г. Ю. К вопросу о понятии «внешнеэкономическая сделка» // Журнал российского права,- 2002,- № 12,- С. 33-39.

Фолсом P. X, Гордон М. У., Спангол Дж. А. Международные сделки,- М.: Логос, 1996,-С. 41-45.