рію України у строки, передбачені в таких договорах, але не піз­ніше 150 календарних днів з дати митного оформлення (дати ви­писки вивізної вантажної митної декларації) товарів, що фактично експортовані за бартерними договорами.

Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартер­них) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» встанов­лено відповідальність за порушення суб'єктом зовнішньоекономіч­ної діяльності строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг) за бартерним договором. Вона полягає у стягненні пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3 відсотка вартості неодер- жаних товарів (робіт, послуг). Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості. Якщо заборгова­ність за бартерним договором виникла через обставини неперебор­ної сили або форс-мажорні обставини, строки, передбачені вказа­ним Законом, зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.

Настання та закінчення дії обставин непереборної сили повинні бути підтверджені довідкою офіційного органу, уповноваженого державою, де такі обставини мали місце. Форс-мажорні обставини підтверджуються в установленому нормативно-правовими актами порядку.

Законом передбачено можливість та наслідки звернення до суду, Міжнародного комерційного арбітражу чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України або іншого упов­новаженого арбітражу, у т. ч. в іншій країні, з позовною заявою про стягнення заборгованості за бартерним договором.

§ 7. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва

Керуючись прагненням розширювати торговельні відносини й співробітництво, виходячи з принципів рівноправності та взаємної вигоди, і з метою ефективнішого використання економічних і тор­говельних можливостей суб'єктів господарювання, держави уклада­ють міжнародні договори про торговельно-економічне, науково-тех­нічне співробітництво, платежі, реекспорт, захист інвестицій тощо. Предметом їх регулювання можуть бути: 1) принципи спів­робітництва держав у певній сфері; 2) конкретні питання співпраці.

До першої групи договорів належать, наприклад, Декларація про економічне співробітництво між Україною та Канадою 1992 р.; двосторонні угоди: з Туркмсністаном, Іраном про основні принци­пи торгово-економічного співробітництва 1997 р.; Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Хорватія від 24 жовтня 2002 р.; однойменний договір між Україною і Рес­публікою Таджикистан від 6 липня 2001 р.; Угода про вільну тор­гівлю між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Мол­дова від 13 листопада 2003 р.; Угода про вільну торгівлю між Рес­публікою Македонія та Україною від 18 січня 2001 р.

До другої групи договорів належать, наприклад, торговельно- економічні угоди з Кубою, Хорватією 1991 р., з Болгарією, Есто­нією, Іраном, Єгиптом, Китаєм, Угода про державний кредит з Ки­таєм, Взаємна домовленість про надання гуманітарної допомоги з Австрією 1992 р., з Канадою про економічне співробітництво; про торговельні та комерційні відносини 1995 р., з Норвегією 1998 р., торговельна угода з Марокко 2001 р.; про торговельно-економічне співробітництво з Бангладеш 2007 р.

Питання виробничої кооперації регулюють, наприклад, Прото­коли, що укладаються щорічно між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про поставки товарів за виробни­чою кооперацією. Такі ж питання регулює й міжурядова Угода України й Республіки Вірменії про виробничу кооперацію від 22 липня 1997 р. Україною ратифіковано міжурядову Угоду, укла­дену з Королівством Нідерландів про технічне та фінансове спів­робітництво, підписану 11 травня 1998 р.

Загалом угоди про торговельно-економічне співробітництво укладено більше ніж із 60 державами. З конкретних питань співро­бітництва також укладено чимало міжнародних договорів. Йдеть­ся, зокрема, про Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про принципи співробітництва в нафтовій галузі від 3 червня 2004 р.; Угоду про науково-технічне співробітництво між Кабінетом Міністрів України і Урядом Рес­публіки Австрія від 3 червня 2003 р.

Угоди цієї групи укладаються переважно на короткий термін. Такими були договори з Молдовою про розвиток торговельно- економічного співробітництва на 1993, 1994 рр., Протокол пого­дження взаємних поставок продукції та рахунків між підприєм­ствами України та міжнародним концерном «Ламінат», «Молдаві- золіт» 1993-1994 рр. та ін.

Прикладом детальної регламентації договірних питань була Угода відносно рибного промислу в економічній зоні архіпелагу Кергелен, підписана урядами Французької Республіки та України 10 грудня 1992 р. У ній вказано: джерела визначення економічної зони архіпелагу Кергелен; відсилання до законодавства Франції під час проведення рибальства у цій зоні суднами під прапором України; порядок отримання від французьких компетентних дер­жавних органів суднами риболовного флоту України ліцензій на здійснення промислової діяльності, дозволу на захід у порт і на стоянку на якорі у французьких територіальних водах біля узбе­режжя архіпелагу Кергелен, на постачання водою українських ри­боловних і допоміжних суден риболовного флоту; порядок запиту дозволу на зміну списка суден, які проводять рибну ловлю; про спостерігачів і фахівців з рибальства на суднах під прапором Укра­їни; про перевантаження вилову з суден; про призначення на фран­цузькій території морського агента; звітування про вилов та витра­ти у зв'язку з цим перед французькою стороною; та ін.

Останнім часом спостерігається посилення міжнародного дво­стороннього співробітництва України з багатьма державами. На­приклад, результатом співробітництва з Угорщиною стали понад двадцять угод з торговсльно-економічних питань та інших, укла­дених з 1991 по 1999 рр. Так, було прийнято міжурядову Угоду про співробітництво у сфері науки і технології від 19 травня 1995 р.; міжурядову Угоду про напрями розвитку економічних зв'язків та лібералізацію двосторонніх торговельно-економічних відносин від 11 листопада 1997 р. Остання знайшла свій розвиток у нормах міжурядової Угоди про економічне співробітництво від 10 лютого 2005 р.

Для підготовки Угоди про вільну торгівлю за участю України та Угорської Республіки Угодою про створення міжурядової українсько-угорської комісії з торговельно-економічного та нау­ково-технічного співробітництва від 22 травня 1992 р. було ство­рено міжурядову Комісію з питань економічного та науково- технічного співробітництва. У межах цієї Комісії функціонувала робоча група експертів з питань розробки заходів щодо лібералі­зації режиму взаємної торгівлі. Проект Угоди, розроблений у 1995 р., обговорювався систематично на засіданнях міжурядової комісії. Підписаний у 1997 р. зазначений Меморандум містить перелік завдань, спрямованих на опрацювання проекту Угоди про вільну торгівлю.

Угоди про торговельно-економічне співробітництво можуть мати норми про певний вид режиму щодо товарообміну та інших форм економічних зв'язків. Здебільшого це режим найбільшого сприяння. Він може надаватися стосовно мита і податків, консуль­ських зборів і податків, які будуть або можуть бути застосовані до імпорту, експорту, транзиту і зберігання товарів, способів їхнього стягнення, а також щодо митних процедур і формальностей. Так, держави-учасниці договору часто звільняють від мита, податків і зборів, у разі ввезення на свою територію:

1. зразків будь-яких типів товарів, які походять з території іншої договірної держави, якщо вони призначаються виключ­но для оформлення заявок на товар, представлений цими зраз­ками;

2. каталогів, прейскурантів, торговельної інформації та реклам­них матеріалів включно з кіноплівками;

3. товарів й предметів, призначених для ярмарок і виставок;

4. предметів, приладів, матеріалів та інструментів для дослідів, випробовувань та ремонту;

5. обладнання й приладів, призначених для проведення монтаж­них, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що підлягають подальшому вивезенню;

6. предметів й матеріалів, призначених для забезпечення робіт, у т. ч. й таких, що є частинами створюваних об'єктів;

7. майна та засобів, що ввозяться як частина статутного фон­ду СП;

8. маркованої тари, яка імпортується для наступного її напов­нення.

Договірні держави можуть погодитися надати одна одній ре­жим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час виходу, входу та перебування в портах можуть користуватися найбільш сприятли­вими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапо­ром третіх держав. В угодах можуть зазначатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поши­рюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та пе­реваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інте­грації тощо.

Договори можуть установлювати недискримінаційний режим Для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього

капіталу - приватний, державний чи змішаний - значення не має. Це підтверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України «Про інформаційні агентства» зазна­чено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств¹.

Дсржави-учасниці договорів можуть надавати одна одній необ­хідні пільгові умови для оформлення, запису або перенесення у від­повідний реєстр(и) промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походження, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.

У міжнародних угодах може вказуватися принцип автономії волі сторін щодо вибору арбітражу, процедури, законодавства для врегулювання можливих спорів, місця слухання справи.

Товарообмін чи надання послуг здійснюється переважно на ос­нові індикативних списків, що додаються до підписуваних щоріч­но Протоколів про товарообіг. Зазначені списки не виключають і не обмежують можливості обміну товарами й послугами, не вклю­ченими в Протоколи про товарообіг. Водночас обсяг вартості то­варів, які поставляються за цими списками, не повинен перевищу­вати загальних щорічних обсягів вартості товарообігу, які пого­джені державами, що домовляються.

Угоди можуть містити умови про ціни, що встановлюються в контрактах купівлі-продажу, договорах поставки товарів і надання послуг. Найчастіше вони визначаються на основі поточних світо­вих цін і на умовах, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, з урахуванням технічного рівня та якості товарів.

Зазвичай в угодах встановлюється порядок проведення пла­тежів між уповноваженими учасниками зовнішньоекономічних зв'язків. Платежі здійснюються у певній валюті (наприклад, дола­рах США), по клірингових рахунках, які відкриваються в уповно­важених банках кожної з договірних держав. З цією мстою вказані банки підписують відповідний технічний банківський договір. Платежі по неторговельних операціях, що випливають із виконан­ня угод, регулюються договорами між компетентними органами держав, що домовляються.

Платежі по контрактах, укладених юридичними особами та ор­ганізаціями договірних держав самостійно поза межами щорічних

¹ Відомості Верховної Ради України - 1995 - № 13 - Ст. 83.

Протоколів про товарообіг, здійснюються на умовах, визначених цими контрактами. Іноді в угодах зазначається, що платежі мо­жуть здійснюватися засобами відповідно до валютного законодав­ства, яке діє в кожній із країн.

У договорах може зазначатися, що держави сприятимуть роз­виткові різних форм компенсаційної торгівлі, налагодженню коо­перативних виробництв і промислової кооперації, відкриттю та діяльності представництв, беручи до уваги власні промислові по­тужності й потенційні можливості.

Угоди можуть встановлювати умови допущення чи недопу­щення реекспорту; захисту природних і промислових продуктів від недобросовісної конкуренції з боку тих продуктів, які не мають торговельних марок, найменувань чи інших подібних знаків або які мають неправильні посилання на хмісце і справжнє наймену­вання, походження, сортність, склад чи якість товару. Загальним є правило, що укладені угоди не зачіпають прав та зобов'язань до­говірних держав, які випливають з їхньої участі в інших угодах і міжнародних економічних організаціях.

Конкретні умови поставки товарів і надання послуг установ­люються в контрактах, що укладаються між уповноваженими учас­никами взаємних зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до національного законодавства кожної з договірних держав та з до­триманням міжнародних торговельних норм і практики.

Чимало держав, які утворилися в результаті розпаду СРСР, прагнуть інтегруватися в певні об 'єднання з метою взаємовигідно­го торговельно-еконохмічного співробітництва на основі рівності та взаємної вигоди. Тому, підтверджуючи прихильність до принципів Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ/СОТ), деякі з них, а саме Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова та Україна, 20 липня 2002 р. підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі між державами - учасницяхми ГУУАМ (ратифікова­на Законом України 28 листопада 2002 р.)¹. Держави домовилися, зокрема, про вид режиму, який застосовуватиметься до їх товарів і товарів, походженням з третіх країн. Тут містяться й домовленості про заходи щодо визначення якості продукції, товарів, валютний котроль, реекспорт, захист інтелектуальної власності та деякі інші.

Сьогодні для України важливого значення набула участь у міжнародній міжурядовій організації - Світовій організації торгівлі

¹ Відомості Верховної Ради України - 2003 - № 5 - Ст. 40.

(далі - СОТ). Ця Організація виникла відповідно до Угоди про за­снування СОТ (Маракешська угода) від 15 квітня 1994 р. (набула чинності з 1 січня 1995 р.). Наприклад, Норми СОТ є обов'язкови­ми для 145 її членів і можуть стати обов'язковими ще для ЗО дер­жав, які ведуть переговори про приєднання. Діяльність СОТ свід­чить про перехід до сфери її регулювання питань щодо внутрішньо­державної компетенції. Це, зокрема, стосовно інтелектуальної власності, інвестиційних заходів.

Угоди СОТ, наприклад, Угода стосовно субсидій та компен­саційних заходів, інші міжнародні договори і механізми в час гло­балізації змінюють правові умови діяльності суб'єктів господа­рювання. Ці зміни виражаються, зокрема, у тому, що існуюча міжнародна нормативна база змінює можливості вибору націо­нальної політики. Сучасні норми міжнародного права допуска­ють певну гнучкість, наприклад, у формі перехідних положень на певний період та диференційованого режиму держав, що мають різний рівень розвитку. Метою міжнародної нормативної бази є формування зв'язків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності і місцевою економікою держав, що користуються преферен­ціями.

Право СОТ має істотний вплив на співробітництво держав, а відтак їх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, з права СОТ випливає принцип сталого розвитку у торгівлі, що відображений^ Декларації стосовно сталого розвитку від 2002 р., прийнятій у Йоханнесбурзі (Південна Африка) на Всесвітній зу­стрічі стосовно сталого розвитку (26 серпня - 4 вересня 2002 р.).

До Угоди про створення СОТ від 1994 р. додатково прийнято Угоду про заходи стосовно інвестицій, пов'язаних з торгівлею (ТРІМС), також спрямовані на передбачення національного режи­му в торгівлі як стандарту та обов'язку усунення кількісних обме­жень. Ця Угода відображає новий аспект взаємовідносин приват­них інвесторів та держав зі сприятливими умовами для перемі­щення підприємств, пов'язаних зі скороченням трудових витрат та з максимально повною свободою імпорту сировини та експорту готової продукції.

Незважаючи на те, що у договірній практиці України перева­жають короткотермінові міжнародні договори, все ж з деякими державами укладаються договори на досить тривалий період. Та­ким є, наприклад, згадуваний Договір між Україною та Туркмені- станом про довгострокове торговельно-скономічне співробітництво

на 2001-2010 рр. від 14 травня 2001 р. (ратифікований Зако­ном України 12 вересня 2002 р.)¹. Конкретизує його Міждержав­на Програма довгострокового співробітництва між Україною та Туркменістаном на 2001-2010 рр. У ній визначено основні завдання та напрями економічного співробітництва, серед яких пріоритет­ними напрямами названо такі галузі: нафтогазову промисловість, енергетику, важку промисловість, сільське господарство, харчову промисловість, транспорт, телекомунікації, фінанси, текстильну промисловість, будівництво, архітектуру й промисловість будівель­них матеріалів.

До другої групи договорів належить значна кількість міжнарод­них угод з питань інвестиційної діяльності. Це, як уже зазначало­ся, двосторонні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди, зокрема, з Великобританією, Вірме­нією, В'єтнамом, Данією, Єгиптом, Єменом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Лівією, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, Португалією, США, Туркменістаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами. У цих договорах, серед інших, визначаються поняття «інвестиції» та «інвестор», встановлюється спільний правовий режим при здійсненні взаєм­них інвестицій. Переважно це національний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати інвесторам в управлінні та розпорядженні інвести­ціями. В угодах визначаються порядок допуску іноземних фізич­них і юридичних інвесторів у країну, застосування суброгації, га­рантії та захист іноземних інвестицій, принципи оподаткування інвестиційної діяльності, переказ капіталів і платежів.

24 грудня 1993 р. в Ашгабаті главами держав СНД підписано Угоду про співробітництво у галузі інвестиційної діяльності. Учас­ники Угоди, а ними стали 12 держав СНД, визначили поняття іно­земного інвестора. В Угоді вказано, що договірні держави домага­тимуться, щоб діяльність інвесторів щодо здійснення інвестицій була не менш сприятливою, ніж інвестиційна діяльність юридич­них і фізичних осіб держави за місцем інвестування, тобто будуть створювати правовий режим для іноземних інвестицій, адекватний національному.

¹ Відомості Верховної Ради України - 2002 - № 43 - Ст. 318.