цінного характеру цього контракту чи угоди. Тобто, як правильно зазначає І. О. Хлєетова, укладаючи комерційну угоду, держава має зазначити у ній положення про те, що характер угоди визначається з врахуванням її мети. Вчений вказує, що використання критерію «мета угоди» дозволяє державі захистити свої національні інтере­си у випадках, якщо угода укладається в інтересах держави. Так, закупівля іноземною державою медикаментів для боротьби з по­ширенням епізоотії ящура буде вважатися цивільно-правовою уго­дою для здійснення суверенної влади¹.

Отже, Конвенція пропонує чіткі критерії для встановлення ко­мерційного характеру угоди, які застосовуються у певній послідов­ності. Поняття «характер угоди» чи «характер контракту» охоп­люють їх природу, а також мету.

Крім зазначеного, Конвенція містить й інші положення, які привертають увагу. Так, у додатку до Конвенції роз'яснено, що поняття «утворення» у п. «с» ст. 19 Конвенції означає державу як незалежний суб'єкт права, складову частину Федеративної держа­ви, підрозділу держави, її установу чи інституцію чи інше утво­рення, яке користується незалежною правосуб'єктністю.

Порівнюючи вказане правило з діючими нині нормами права, пропонована до приєднання Конвенція містить визначення суб'єк­та права, яке є державою чи діє як держава. Таке визначення спрощує з'ясування змісту правосуб'єктності держави та утворень, які діють як держава.

§ 4. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права

Україна може бути суб'єктом міжнародного права, наприклад, як учасниця Міжнародної угоди ООН з цукру 1992 р.^: Як суб'єкт міжнародних економічних відносин наша держава визнається іно­земними державами. Беручи участь як суб'єкт права у міжнарод­ній діяльності, зокрема в міждержавних організаціях (ООН, Між­народному валютному фонді та ін.), Україна водночас може бути й суб'єктом приватно-иравових відносин. Це підтверджується

¹ Хлєетова И. О. Конвенция ООН о юрисдикционных иммунитетах государств и их собственности // Российский ежегодник международного права. 2006 - СПб.: Социально-коммерческая фирма «Россия-Нева», 2007- С.246-253.

~ Відомості Верховної Ради України - 1994 - № 40.- Ст. 362.

й її нормативними актами. Положення Конституції України, Де­кларації про державний суверенітет, Законів України «Про еконо­мічну самостійність України», «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» та інших засвідчують, що держава Україна є самостійним суб'єктом у здійсненні правовідносин з іноземними суб'єктами права. У ст. ЗО Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. також передбачено участь держави у приват­ноправових відносинах з «іноземним елементом».

Україна може виступати стороною в угодах з іноземного інвес­тування, оренди майна за кордоном. Вона є й власником майна, розміщеного за її межами. Наприклад, Україна є власником чима­лої кількості посольських приміщень за кордоном, будує власні комплекси для посольств, консульств, займається ремонтом та ре­конструкцією представництв у багатьох державах.

У свою чергу, в Україні може розміщуватися майно іноземних суб'єктів права. Так, іноземні дипломатичні представництва, кон­сульські установи та міжнародні урядові організації можуть само­стійно набувати, орендувати, використовувати на безоплатній ос­нові споруди та приміщення, здійснювати перебудову, добудову приміщень згідно із Положенням про порядок розміщення дипло­матичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 лю­того 1995 р.¹

Реалізуючи свої майнові права, Україна може бути учасником спільного підприємства (далі - СП).

Наприклад, Кабінет Міністрів України постановами № 1423 та № 13375/15 ще 1993 р. ініціював створення акціонерного това­риства «Елаєнт Київ» - спільного підприємства з переробки не­безпечних старих боєприпасів. Засновниками цього СП стали Уряд України, компанія «Елаєнт Тексістемс» (США) і «Рапіер- бейз Лтд» (Великобританія)'.

Україна може бути стороною у правовідносинах з продажу іно­земним громадянам майна, цінних паперів, приміром, облігацій внутрішньої державної позики. І навпаки, держава може заборо­нити, вчинення певних дій. Так, до набрання чинності законодав­

¹ Державний вісник України...- № 3-4.- С. 367-368.

² Ільченко О. Утиль: небезпечно для життя // Голос України - 1996- 12 червня.

ством України про роздержавлення майна постановою Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29 листопада 1990 р.¹ було заборонено ви­пуск та реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, розташованих на території України, фізичним та юри­дичним особам поза межами України.

Україна може спадкувати майно, що знаходиться за кордоном.

Україна здійснює права та обов'язки як суб'єкт міжнародного приватного права через інших суб'єктів права. Від імені держави певні повноваження можуть надаватися Кабінету Міністрів Укра­їни, Прем'єр-міністрові, Національному банку, міністерствам, відомствам. Вказані суб'єкти державної виконавчої влади реалі­зують державну політику у відповідній сфері економіки, пред­ставляють Уряд України за його дорученням у міжнародних ор­ганізаціях.

Міністерство фінансів України, як уповноважена особа емітен­та - Уряду України, відповідно до Угоди між Урядом України та PAT «Газпром» про принципи врегулювання заборгованості Укра­їни за поставки російського природного газу у 1994 р. і забезпе­чення поточних платежів у 1995 р. від 18 березня 1995 p., а також відповідно до Положення про порядок передачі, обігу, виплати доходу та погашення облігацій державної зовнішньої позики Укра­їни 1995 p., затвердженого постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 16 грудня 1995 p., оголосило про призначення акціонерного комерційного банку «Україна» додатковим платіжним агентом з обслуговуванням обігу, сплати доходу та погашення облігацій державної зовнішньої позики України 1995

Відповідно до Указу Президента України «Про утворення На­ціонального агентства України з реконструкції та розвитку» від 2 липня 1996 р/ та Положення про Національне агентство України з реконструкції та розвитку⁴, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 1996 p., вказане агентство, зокрема, представ­ляє інтереси Уряду України в міжнародних фінансових, міждер­жавних і регіональних організаціях, організаціях іноземних держав У сфері залучення та використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Відомості Верховної Ради Української PCP " Урядовий кур'ср.- 1996.- 18 січня. ^ Урядовий кур'єр.- 1996.-4 липня. Урядовий кур'єр.- 1996 - 7 вересня.

.- 1990 - № 52 - Ст. 649.

Згідно із Положенням «Про Державний комітет України по вод­ному господарству», затвердженим Указом Президента України від 14 липня 2000 р., на вказаний Комітет покладені завдання, се­ред яких важливе місце посідає реалізація галузевого співробітни­цтва України з Європейським Союзом (п. 21).

Із ст. З Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» випливає, що Україна в особі її органів та створених ними зовніш­ньоекономічних організацій бере участь у зовнішньоекономічній діяльності. У ст. 20 цього ж Закону вказано, що експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних виро­бів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у виді тепловипромінюючих зборок), тех­нологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріа­лів та пов'язаних з ними послуг, джерелом іонізуючого випромі­нювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, котрі в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, що визнача­ється законами України; дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва та старовинних предметів з музейних фондів України здійснюються виключно уповноваженими Україною, як державою, суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності.

12 лютого 2002 р. було укладено Угоду про надання гранту в розмірі 48 млн шведських крон між Урядом Швеції, представле­ним Шведським агентством міжнародного розвитку, та Урядом України (Кабінетом Міністрів України), представленим Міні­стерством фінансів України, містом Львів, Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» (ратифіковано Законом України 22 листопада 2002 р.)¹. В Угоді вказано, що Уряд України представлений Міністерством фінансів України в особі Міністра фінансів України; місто Львів представлене осо­бою Львівського міського голови; Львівське міське комуналь­не підприємство «Львівводоканал» представлене особою Гене­рального директора, а Уряд Швеції, представлений Шведським Агентством Міжнародного Розвитку, особою заступника Гене­рального Директора. Зазначені органи та особи іменуються в угоді сторонами. Саме на них покладено реалізацію прав та обов'язків за Угодою.

' Відомості Верховної Ради України.- 2003,- № 4 - Ст. 28.

Свого часу важливе значення для діяльності нашої держави мали торговельні представництва за кордоном. У період монополії СРСР у зовнішній торгівлі вони від імені держави уповноважува­лись на здійснення за кордоном права СРСР у цій сфері діяльності. Згодом згадані повноваження торговельних представництв почали звужуватися, оскільки право на укладення зовнішньоторговельних угод було надано іншим суб'єктам господарювання - самостійним юридичним особам. Тому, відповідно до Положення України про торговельне представництво України за кордоном від 17 серпня 1993 р.¹, ці представництва вже не виконували основного призна­чення під час укладення зовнішньоторговельних угод (Указ втра­тив чинність на підставі Указу Президента від ЗО квітня 1994 р.).

Нині деякі повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяль­ності Україна поклала на торговельно-економічні місії, які діють на основі постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію роботи торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном» від 28 грудня 1993 р., Указу Президента України «Про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном» від ЗО квіт­ня 1994 р., інших нормативно-правових актів. Створення означе­них місій дає можливість Україні та її суб'єктам господарювання, які через фінансові труднощі не можуть відкрити зарубіжних представництв, здійснювати свою діяльність за кордоном. Ці місії мають статус дипломатичних представництв, фінансуються з бюд­жету України і функціонально підпорядковані Міністерству еко­номіки та з питань європейської інтеграції України. Не обмежую­чись власною штаб-квартирою, торговельно-економічна місія мо­же мати своїх представників при консульських установах в інших містах іноземної держави. Нині торговельно-економічні місії пра­цюють у багатьох країнах Східної та Центральної Європи (напри­клад, у Польщі, Угорщині, Канаді, ФРН).

Зазначені місії займаються підготовкою інформації з питань економіки, сприяють розвиткові торговельно-економічних зв'язків між державами, встановленню контактів на рівні підприємницьких структур. Основною функцією торговельно-економічної місії (на відміну від колишнього торговельного представництва СРСР за кордоном) є сприяння налагодженню контактів малого та серед­нього бізнесу України з підприємцями іноземних держав.

¹ Голос України,- 1993.- 26 серпня.

Завдяки сприянню торговельно-економічних місій за кордоном 1996 р. було підготовлено до підпису проекти угод про співробіт­ництво між Мінсільгосппродом, Мінлісгоспом України та відповід­ними міністерствами Австрії¹.

Завдяки співпраці Торговельно-економічної місії України в Канаді з Канадською кооперативною асоціацією, Радою україн­ських кредитних спілок Канади та Канадським агентством міжна­родного розвитку здійснюється програма, фінансована канадським урядом. Вона передбачає створення 20 модельних кредитних спі­лок в Україні, а також навчання спеціалістів на місцях та їх стажу­вання в Канаді².

Торговельно-економічні місії беруть участь у заходах (симпо­зіумах, виставках, семінарах), які проводяться органами влади та управління іноземної держави, її торгово-промисловими палатами, спілками, фірмами, іншими суб'єктами господарювання.

Крім зазначених суб'єктів, функції від імені держави здійсню­ють і окремі посадові особи.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на підписання Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про створення фінансово-промисло­вої групи «Міжнародні авіадвигуни» від 20 березня 1995 р.³ заступ­никові міністра машинобудування, військово-промислового комп­лексу і конверсії після досягнення домовленості доручалося підпи­сати від імені Уряду України зазначену Угоду, дозволивши йому в разі потреби вносити до її проекту зміни й доповнення, що не ма­ють принципового характеру.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. містить норми, які визначають коло органів та представників, через яких діє Укра­їна у цивільних відносинах. Вказано, що держава набуває і здійс­нює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170). Фізичні та юридичні особи, органи державної влади можуть виступати від імені держави за спеціальними дорученнями. Вони діють у випад­ках і в порядку, встановлених законом й іншими нормативно- правовими актами (ст. 173).

Держава, вступаючи у відносини з іншими суб'єктами права,

¹ Закордон нам допоможе? // Голос України - 1996 - 20 липня.

~ Урядовий кур'єр - 1997 - 15 травня.

³ Державний вісник України...- № 5-6.- С. 474.

самостійно відповідає за свої дії. Вона не відповідає за діяння юридичних та службових чи посадових осіб, як і вказані особи не відповідають за дії України. Так, згідно із Віденською конвен­цією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р. (набрала чинності 12 листопада 1977 р.)¹ цивільно-право­вий обов'язок із відшкодування шкоди може бути покладено на державу у двох випадках. По-перше, коли вона сама вважається оператором ядерного устаткування, яким заподіяно шкоду. По- друге, коли кредитори оператора не змогли отримати від нього повного відшкодування (йдеться про субсидіарну відповідаль­ність). Аналогічним чином, відповідальність держави як суб'єкта цивільно-правових відносин передбачено і в інших конвенціях.

За своїми цивільно-правовими зобов'язаннями Україна відпо­відає майном, що є у її власності, а не майном, закріпленим за юридичними утвореннями та іншими суб'єктами права.

Норми про відповідальність за зобов'язаннями держави міс­тить і Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. У законодав­стві України залишився принцип відповідальності держави за сво­їми зобов'язаннями своїм майном. До того ж вказано, що держава не відповідає тим своїм майном, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174). Держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави (ст. 176).

Приклад, який демонструє правове регулювання відповідально­сті держави: у згадуваній Угоді про надання гранту в розмірі 48 млн шведських крон між Урядом Швеції, представленим Швед­ським Агентством Міжнародного Розвитку, та Урядом України (Кабінетом Міністрів України), представленим Міністерством фінансів України, містом Львів та Львівським міським комуналь­ним підприємством «Львівводоканал» від 12 лютого 2002 р., міс­титься п. 15 за назвою «Імунітет». Він встановлює безповоротну відмову від такого права імунітету, яке Уряд України, місто Львів і Львівське міське комунальне підприємство «Львівводока­нал» чи їх майно мають зараз чи набудуть пізніше відносно цієї Угоди та обладнання по проекту. Незважаючи на вказане, зазна­

¹ Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» від 12 липня 1996 р. // Голос України - 1996 - 24 липня.

чені суб'єкти права не відмовляються від імунітету стосовно оформлення будь-якого свого майна, яке: 1) використовується ви­ключно дипломатичною і консульською місією України, або 2) є власністю військового характеру і знаходиться під контролем військових властей або міністерства оборони.

У контексті вказаного важливим є аналіз питань про норми за­конодавства України стосовно імунітету держави.

Оскільки в контексті аналізованої проблеми актуальними є пи­тання, пов'язані з правосуб'єктністю України як учасниці цивіліс- тичних відносин з «іноземним елементом», то доцільно звернути увагу на таке. Останнім часом в Україні дещо поновилося законо­давство в аспекті захисту прав та інтересів України в іноземних юрисдикційних органах. Так, Указом Президента України «Про порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час роз­гляду справ у закордонних юрисдикційних органах» від 25 червня 2002 р. затверджено Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних ор­ганах¹. Аналізуючи норми Порядку можна стверджувати, що іно­земний суб'єкт права може пред'являти позов до України як до держави. Очевидно, що у міжнародних приватно-правових відно­синах Україну представляють її Президент, Кабінет Міністрів, мі­ністерства, інші центральні органи виконавчої влади (п. 2). Норми Порядку пронизані ідеєю дотримання Україною абсолютного іму­нітету (пункти 5, 6, 8). Проте це навряд чи доцільно у разі здійс­нення правосуб'єктності України як юридичної особи за кордо­ном. Мабуть доцільно було б побудувати норми Порядку таким чином, щоб віддати перевагу застосуванню в практиці України теорії відносного (функціонального) імунітету.

У Законі України «Про міжнародне приватне право» від 23 черв­ня 2005 р. зазначено, що до приватноправових відносин з «інозе­мним елементом» за участю держави застосовуються правила за­значеного Закону на загальних підставах, якщо інше не передбаче­но законом (ст. 30).

Вказаний Закон містить норми про судовий імунітет. Відповід­но до ст. 79 Закону пред'явлення позову до іноземної держави, за­лучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить інозем­ній державі та знаходиться на території України, застосування

' Офіційний вісник України - 2002 - № 26 - Ст. 1231.

шодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не перед­бачено міжнародним договором України або законом України. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України. Міжнародні організації підлягають юрисдик­ції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжна­родними договорами України або законами України.

У Законі України «Про міжнародне приватне право» передба­чено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно із частина­ми 1 та 2 цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволе­них міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права (ч. 4 ст. 79).

уі/терат^/ра

Цивільне право. Загальна частина / За ред. О. А. Підоиригори, Д. В. Боб­рової,- К.: Вентурі, 1995.-С. 104-106.

Фединяк Л. С. Підсудність та юрисдикційний імунітет держави, її орга­нів та представників.- Л.: Світ, 1998 - 24 с.

Фединяк Л. Нормативні акти України та її потреби шодо регулювання питань юрисдикційного імунітету держави та її органів // Право України,- 1999.-№ 2.-С. 108-109.

А також:

Афанасьева Л. А. Ядерное страхование в капиталистических странах (сравнительно-правовое исследование).- М.: Наука, 1989.

Баратянц Н. Р., Богуславский М. М., Колесник Д. Н. Современное меж­дународное право: иммунитет государства // Советский ежегодник междуна­родного права. 1988.-М.: Наука, 1989.-С. 165-182.

Богуславский М. М. Иммунитет государства,-М., 1962.

Богуславский М. М. Практика применения принципа иммунитета госу­дарств и проблема законодательного регулирования // Международное част­ное право: современная практика. Сб. статей под ред. М. М. Богуславского и А. Г. Светланова,- М.: ТОН-Острожье, 2000.- С. 213-236.

Грин голыI И. А. Международные хозяйственные организации в странах- членах СЭВ (понятие и виды) // ВНИИСЗ. Уч. записки - М., 1973 - Вып. 28.

Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация,- Вып. 228. Новое законодательство США и Великобритании об иммунитете государ­ства,- М„ 1985,-С. 54.

Законодательство капиталистических стран об иммунитете иностран­ного государства. Обзорная информация // ВНИИСЗ / Сост. И. О. Хлестова, Н. Г. Швыдак,- 1988.

Иванов С. И. Современные тенденции в законодательстве некоторых бур­жуазных государств по вопросу об иммунитете государства и его собствен­ности (на примере США и Англии) // Советский ежегодник международного права. 1981.-М.: Наука, 1982.-С. 235-246.

Федоров Ю. И. Ответственность и иммунитет во внешних связях членов Российской Федерации // Государство и право - 1995 - № 12 - С. 79-83.

Фолсом Р. X., Гордон М У., Спангол Дж. А. Международные сделки,- М.: Логос, 1996.- С. 382-401.

Хлестова И. О. Конвенция ООН о юрисдикционных иммунитетах го­сударств и их собственности // Российский ежегодник международного пра­ва. 2006- СПб.: Социально-коммерческая фирма «Россия-Нева», 2007.- С. 246-253.