спеціальної правоздатності юридичної особи в національному пра­ві, обстоювану в юридичній науці України¹.

Правовий статус юридичних осіб залежить від надання суб'єк­там для здійснення їхніх прав певного виду режиму. Він може на­даватися міжнародними угодами про економічне, торговельне, ін­вестиційне та інші види співробітництва, а також національним законодавством, Так, в угодах, що укладались СРСР, визначалося надання певного виду режиму юридичним особам певної «націо­нальності» (наприклад, ст. 10 Торговельного договору між СРСР і Фінляндією 1947 р.).

Правовий статус іноземних юридичних осіб в Україні в окре­мих випадках може визначатися міжнародними угодами чи націо­нальним законодавством нашої держави про їхню діяльність, при­міром, у разі здійснення ними діяльності у вільних економічних зонах чи певних регіонах (скажімо, у колишніх вільних зонах, як то «Сиваш»).

Іноземні юридичні особи в Україні мають конкретний обсяг прав та обов'язків, що їм кореспондують. Іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і користуються цивіль­ними процесуальними правами для захисту своїх інтересів.

§ 7. Правовий статус юридичних осіб України за кордоном

Відповідно до вітчизняного законодавства діяльність юридич­них осіб України може бути спрямована на встановлення, зміну чи припинення правовідносин з «іноземним елементом» як на тери­торії України, так і за кордоном.

Юридичними в Україні вважаються особи, які отримують цей статус від моменту їх реєстрації на території України відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємниць­кої діяльності від 25 травня 1998 р. Реєстрація проводиться у ви­конавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за їх місцезнаходженням, місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом України.

¹ Хєда С. М. Правове регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах (порівняльно-правовий аспект). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук - К., 2004 - С. 9.

Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підроз­діли, створені суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою відповідно до чинного законодавства України, юридичної реєстрації не потребують. У своїй діяльності вони керуються по­ложенням, затвердженим юридичною особою. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регу­люється законодавством України.

Юридичні особи України мають право здійснювати свою діяль­ність, яка виходить за межі України, відповідно до: 1) законодав­ства України; 2) статутних завдань; 3) законодавства іноземної держави; 4) міжнародних угод; 5) правових звичаїв.

1. Законодавство України є джерелом встановлення змісту осо­бистого статуту юридичної особи, регулює види її діяльності у міжнародному господарському обігу, що є майже аналогічними видам діяльності іноземних суб'єктів господарювання в Україні. Юридичні особи України діють від свого імені, мають самостійну майнову відповідальність, тобто відповідають тільки за свою діяль­ність і не відповідають за дії інших суб'єктів права України, на­приклад, держави як суб'єкта цивілістичних правовідносин.

2. Установчими документами, наприклад, статутом юридич­них осіб встановлюються: а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); б) їхня спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть діяти як суб'єкти міжнародного приватного права тільки у тих сферах господарювання, що визначені статутом. Тобто, суб'єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані виключно на виконання статутних завдань.

У випадку порушення положень установчих документів чи за­конодавства України до вказаних суб'єктів можуть застосовувати­ся спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Зокре­ма, мова йде про вимоги ст. 37 Закону України «Про зовнішньо­економічну діяльність», Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передба­чених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. (зареєстроване у Міністерстві юстиції Укра­їни 5 травня 2000 р. за № 260/4481). Цими санкціями є індивідуаль­ний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоеко­номічної діяльності, які застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судових

органів або за поданням органів державної податкової та контроль­но-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Націо­нального банку України. Юридичні особи України, здійснюючи свою правосуб'єктність за її межами та до яких застосовані спе­ціальні санкції, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб'юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші, що передбачають проведення зовнішньоекономічних опера­цій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зов­нішньоекономічної діяльності.

3. Законодавство іноземної держави детально регламентує пи­тання допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Наприклад, відповідно до § 3 Комерційного кодексу Чехії іноземній особі чи її організацій­ному підрозділу дозволяється займатися підприємництвом у Чесь­кій Республіці з дня їх запису до торговельного реєстру, де зазна­чається обсяг предмета підприємництва. Заява про запис подається юридичною особою України.

Межі здійснення правосуб'єктності юридичних осіб залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, ^дискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). Як правило, іноземне законодавство передбачає для юридичних осіб на­ціональний режим здійснення їх прав та виконання обов'язків. Так, юридичні особи України на території Чеської Республіки можуть за­йматися підприємництвом на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й чеські особи, якщо тільки закон не передбачає іншого. Водночас вну­трішній порядок і відповідальність членів чи компаньйонів за своїми зобов'язаннями визначаються законодавством держави - місця ство­рення юридичної особи, тобто законодавством України, наприклад, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р.

4. Міжнародні угоди мають важливе значення для встановлен­ня меж правосуб'єктності юридичних осіб за кордоном України. Норми міжнародних договорів можуть регулювати питання вста­новлення правового режиму, який надається юридичним особам України за кордоном; сфери їх діяльності, а також конкретні пи­тання, пов'язані з нею, наприклад, оподаткування, митної очистки, транзиту, складування та перевантаження продукції.

5. Правові звичаї використовуються юридичними особами при здійсненні їх зовнішньоекономічної діяльності.

Правосуб'єктність юридичних осіб України не може бути реа­лізована повною мірою, якщо не здійснюється їх захист, зокрема, у разі пред'явлення до них цивільних позовів. Якщо справу розгля­дає суд іноземної держави, він застосовує власне процесуальне законодавство. Матеріальне право застосовується залежно від ко­лізійних норм, які містяться у нормативно-правових актах держав чи у міжнародних договорах, або є згода на це сторін цивільного договору або умова зовнішньоекономічного контракту.

Література

Аверьянов В. Б. и др. Юридическая памятка участнику внешнеэкономи­ческой деятельности в Украине.- К.: СП Г. Г. С., 1992.

Буткевич В. Г., Вергун В. А. СП: создание и деятельность - К., 1990.

Коссак В. М. Товариство з обмеженою відповідальністю в австрійському праві (порівняльний аналіз з українським законодавством) // Проблеми дер­жавотворення і захисту нрав людини в Україні.- Л., 1995 — С. 67-71.

Паламарчук С. Сумісні підприємства - новий вид юридичної особи // Радянське право - 1989-№ 2.

Фединяк Г. С. Правосуб'єктність транснаціональних корпорацій у час глобалізаційних процесів (аспекти міжнародного права та міжнародного приватного права): Монографія - К.: Атіка, 2007.- 200 с.

Фединяк Г. С. Цивільно-правова природа транснаціональних корпорацій та їх договорів з приймаючою державою: Монографія - К.: Атіка, 2008 - 344 с.

Фединяк Г. С. Правовая природа отношений между государством и транснациональными корпорациями в рамках заключаемых соглашений // Российский ежегодник международного права. 2006.- СПб.: Социально-ком­мерческая фирма «Россия-Нева», 2007 - С. 283-288.

Феднняк Г. С. Современное представление о сущности гранснациональ- ных корпораций и понятии этого феномена // Журнал международного част­ного права,- 2007 - № 3 (57).- С. 3-11. (рос. та англ. мовами).

Фединяк Г. С. Эволюция транснациональных корпораций с момента их образования до настоящего времени // Российский ежегодник международ­ного права. 2007.- СПб.: Социально-коммерческая фирма «Россия-Нева», 2008,- С. 262-268.

Шевченко Я. М. Власник і право власності - К., 1994.

А також:

Вилкова И. Правовые основы иностранного предпринимательства // За­конность,- 1992 - № 2.

Кадышева О. В. Унификация и гармонизация норм международного час­тного права в отношении определения государственной принадлежности иностранных юридических лиц // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право,- 2002,- № 3,- С. 44-65.

Теплое О. Новые модели договорных отношений // Хозяйство и право,- 1992.-№ п.

Хойер В. Как делать бизнес в Европе - М.: Прогресс, 1992.

Ляликова Л. А. Транснациональные корпорации в аспекте международ­ного частного права. Дисс. ... канд. юрид. наук.- М., 1983.- 165 с.