що виражала негативне ставлення до зворотного відсилання, його неприйняття.

Незважаючи на такі розбіжності у доктрині, у законодавстві України можна знайти підтвердження прийняття зворотного від­силання, відсилання до закону третьої держави, а також негативне ставлення до зворотного відсилання. Позитивне ставлення до обох видів відсилань виражено, наприклад, у Женевській конвенції 1930 р. про врегулювання колізійних питань вексельного права.

Негативне ставлення до зворотного відсилання знайшло свій вираз у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р., у ч. 1 ст. 28 якого вказується, що «...будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм».

По-іншому вирішено питання про зворотне відсилання та від­силання до права третьої держави у Законі України «Про міжна­родне приватне право» 2005 р. Відповідно до ст. 9 будь-яке відси­лання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідно­сини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається. Тобто приймається зворотне відсилання до права України, якщо йдеться про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, у випадках опіки, піклу­вання, якщо йдеться про умови та форму укладення шлюбу, при­пинення шлюбу та визнання його недійсним, встановлення й оскар­ження батьківства і в низці інших випадків.

§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві

Обхід закону в міжнародному приватному праві означає усві­домлене створення хоча б однією стороною правовідносин підстав для застосування закону тієї правової системи, яка «лояльніше» визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення «національності» суб'єктів господарської діяльності, установ, ор­ганізацій дають можливість підпорядковувати їхній правовий ста­тус законодавству тієї держави, яка є «поблажливішою» в питан­нях укладення й виконання господарських договорів, податкової, митної політики тощо.

У сфері особистого статусу обхід закону може мати місце у ви­падках, коли особи прагнуть узяти чи розірвати шлюб, встановити опіку чи піклування, усиновити за законом тієї правової системи, яка встановлює менш обтяжливе коло умов для цього. Наприклад, для подачі заяви про розлучення законодавством різних держав може встановлюватися неоднаковий термін проживання на їх те­риторії або ж узагалі такий термін не встановлюється.

Обхід закону найчастіше виникає у правових системах: де мо­нополія держави обмежена; зі значною часткою приватної власно­сті; з нечітким законодавчим визначенням принципу автономії во­лі сторін. Іноді обхід закону пов'язується з використанням засте­реження про публічний порядок.

Різні правові системи неоднаково ставляться до обходу закону. У законодавстві деяких із них містяться норми, спрямовані на від­вернення можливостей обходу закону щодо конкретних правовід­носин (в Аргентині, США, Швейцарії). Судова практика Франції обрала шлях визнання недійсною угоди, вчиненої в обхід закону.

У національному законодавстві України поняття «обхід зако­ну» до прийняття Закону України «Про міжнародне приватне пра­во» не використовувалося. Нині воно означає застосування до пра­вовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, пе­редбачене відповідним законодавством п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону «Про міжнародне приватне право». Стаття 10 Закону встановлює прави­ло, відповідно до якого правочин та інші дії учасників приватно­правових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із Законом «Про міжнародне приватне право», в обхід його положень, є нікчемни­ми. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм зазначеного Закону.

Література

Кисіль В. І. Зворотне відсилання в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин - 1999 - Вин. 13, ч. 1- С. 91-99.

Кисіїь В. І. Категорія публічного порядку в міжнародному приватному праві // Держава і право: 36. наук. пр. / Інститут держави і права ім. В. М. Ко- рецького HAH України,- 2001.- Вин. 10,- С. 437-445.

Кисіїь В. І. Питання публічного порядку і законодавче регулювання в між­народному приватному праві // Наук. зап. / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія», 2001,-№ 19,- С. 212-219.

Кореї/кий В. М. Избранные труды. Кн. 1 / Ред. кол.: Денисов В. Н. и др- К.: Наукова думка, 1989.

4"

79

Фединяк Г. Перспективи розвитку міжнародного приватного права Укра­їни у XXI столітті // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини,- JL: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001.-Вип. 5.-С. 103-115.

А також:

Аничкин А. В. Институт обратной отсылки в современном международ­ном частном праве // Московский журнал международного права - 2000- № 1.

Левитин А. Б. Спорные вопросы международного частного права (отсыл­ка) // Учен. зап. ВИЮН.- 1957,- Вып. 2/6.

Лунц Л. А. К вопросу о «квалификации» в международном частном пра­ве // Советский ежегодник международного права - 1979 - M.: Наука, 1980.

Лунц Л. А. Проблема квалификации в международном частном праве // Советское государство и право - 1947 - № 9.

Морозова Ю. Г. Оговорка о публичном порядке: Причины возникнове­ния // Законодательство - 2000.- № 6.

Муранов А. И. К вопросу об обходе закона // Московский журнал между­народного права - 1997.- № 3.

Муранов А. И. К вопросу об «обходе закона» в проекте раздела VII «Меж­дународное частное право» части третьей ГК РФ // Юрист - 1997,- № 5, 6.

Толстых В. Л. Публичный порядок и правовая несовместимость // Жур­нал международного частного права - 2003.- № 1-2.