ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розаш І

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО (ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА)

§ 1. Поняття, предмет та система міжнародного приватного права

У кожній державі найважливішим регулятором суспільних від­носин є право. Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють загальнообов'язкові правила поведінки; закріплюють права та обов'язки осіб. У сукупності ці норми (ра­зом з іншими джерелами) становлять внутрішньодержавну (націо­нальну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулю­вання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується близько двохсот. Часто між ними виникають відносини, що зумовлю­ють чимало взаємних прав та обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо потре­бують правового оформлення такого типу відносин, які виходять за межі однієї держави. Останні умовно можна поділити на дві ве­ликі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група стано­вить сферу міжнародного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжна­родне право, незважаючи на свою самостійність, у низці випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнарод­ного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, між­народні, а з іншого - невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного

і' 5

спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що ре­гулюють конкретне гіравовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне. Наявність колі­зійних норм становить особливість міжнародного приватного пра­ва. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах.

ЗО січня 1996 р. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням великогабаритного фургона. Внаслідок дорожньо- транспортної пригоди одна особа загинула, кілька - госпіталізо­вано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з «іноземним елементом». До них необ­хідно було, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену, зокрема, у ч. І ст. 569⁴ чинного на той час Цивільного кодексу України, а також узяти до уваги норми ст. 35 («Зобов 'язання, що не виникають з договірних відносин») Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, пе­редусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу». Під «іноземним еле­ментом» розуміють: 1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «націона­льність» - щодо юридичних осіб; це також іноземна держава);

2. об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави (по­шкоджена у дорожньо-транспортній пригоді автомашина знахо­диться за кордоном; спадкове майно знаходиться за кордоном);

3. юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном (наприклад, відкрилася спадщина за кордоном; музичний, вокальний чи інший твір виконано за кордоном; виконання роботи у іноземного праце­давця; укладений контракт на виконання роботи у інозЄхМИОго пра­цедавця, проте працівник не може переїхати у іноземну державу для виконання умов контракту у встановлені контрактом строки через хворобу).

23 червня 2005 р. в Україні було прийнято Закон «Про міжна­родне приватне право»¹, який містить чимало норм, що є новими для правової системи держави. Серед них визначення «іноземного

¹ Відомості Верховної Ради України - 2005- № 32 - Ст. 422.

елементу» у приватноправових відносинах. Насамперед, у Законі зазначено, що приватноправові відносини - цс відносини, які ґрун­туються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні відносини (п. 1 ч. 1 ст. 1). «Іноземним елементом», згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право», вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хо­ча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без грома­дянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідно­син знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення право­відносин, мав чи має місце на території іноземної держави (п. 2 ч. 1 ст. 1).

Серед переліку суб'єктів, які створюють поняття «іноземний елемент», наведене у зазначених нормах Закону, відсутня вказівка на державу, яка хоч і не часто, проте є учасницею приватноправо­вих відносин. Проте розширити цей перелік дає можливість ст. ЗО цього ж Закону. У ній міститься правило, відповідно до якого, до приватноправових відносин з «іноземним елементом» за участю держави застосовуються правила цього Закону на загальних під­ставах, якщо інше не передбачено законом.

Ось приклад, що демонструє складне поєднання «іноземного елементу» у правовідношенні. Напередодні 1996 р. затонуло судно «Сімба-1». Власником його була турецька фірма «Сімбашиппінг енд трейдінг», яка зареєструвала судно. Вона передача оперативне управління судном турецькій компанії «Кнідос». Місце реєстрації судна - Мальта. Ліцензована крюінгова компанія «Євромарін сервіс», зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків - громадян України, що загинули внаслідок ава­рії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Ве­ликобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з ро­сійського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі'.

До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних

Воротнюк Г. Симптом «Сімби», яка лежить на дні морському, або Чи солодко живуть українські моряки - «підфлажники»? // Голос Укра­їни- 1996 - 1 червня; Воротнюк Г. Пішов моряк у «підфлажники» // Го­лос України,- 1997,- 18 січня.

І" ₇

осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утво­рюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм на­ціонального права.

Отже, міжнародне приватне право - це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних від­носин з «іноземним елементом». Завданням міжнародного приват­ного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захи­сту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріп­лення співпраці держав, які належать до різних економічних, пра­вових, соціальних, культурних систем.

Міжнародне приватне право має власну систему, її можна роз­глядати як систему навчального курсу та як галузі правничої нау­ки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають мето­дологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та мате- ріально-правові норми; правові режими (національний, найбіль­шого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні поло­ження щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зо­бов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спад­кового права; трудових відносин; питання, що належать до міжна­родного цивільного процесу.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регла­ментацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяль­ності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціа­лізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця

правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку док­трини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідно- шення, а також визначенню правового статусу рухомого та неру­хомого майна; визнанню імунітету і т. д.

У багатьох державах світу міжнародне приватне право зна­йшло своє місце в системі права, в одних воно вважається галуззю права, в інших - ні. В Україні початок XXI ст. для міжнародного приватного права характеризується необхідністю постановки низки науково-практичних питань та проблем, вирішення яких істотно вплине на формування її правового поля. Одним із таких є можли­вість ствердження, що міжнародне приватне право України є галуз­зю права. Поки що воно не обговорюється вітчизняними вченими. Тільки один з них - В. І. Кисіль - вказує, що міжнародне приватне право є специфічною галуззю приватного права¹. У сучасній нау­ковій літературі України відсутні обґрунтування природи та місця міжнародного приватного права у вітчизняній системі права. Ви­няток становить дисертаційне дослідження В. І. Кисіля. Такий стан справ зумовлений з-поміж іншого теоретичним спадком, що зали­шився в Україні після розпаду СРСР. З цієї ж причини спостеріга­ється неоднаковість з'ясування суті, природи та місця міжнарод­ного приватного права в державах СТІД. Наприклад, у Російській Федерації переважно обґрунтовується думка про те, що міжнарод­не приватне право є самостійною галуззю права (Г. К. Дмитрієва, В. Г. Єрмолаєв, О. В. Сиваков). Водночас деякі вчені не поспіша­ють робити таких висновків, зазначаючи тільки, що міжнародне приватне право є комплексною правовою системою (О. С. Скари- дов). Вчені деяких західних держав є достатньо категоричними у твердженні, відповідно до якого кожна держава має своє міжна­родне приватне право, яке відображає конкретні умови і ситуацію у цій державі (Т. Бсндсвський - Республіка Македонія). Навряд чи це твердження є справедливим стосовно правових систем усіх держав.

Відомо, що для виокремлення правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин, у галузь права, до уваги беруть предмет та метод правового регулювання. Очевидно, що існує

¹ Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації,- К.: Україна, 2000,- С. З.

І³

9