системи держав континентального права», «мусульманська право­ва система».

Поняття «правова система» у вузькому значенні відрізняється від поняття «система права». Останнє є інституціональною катего­рією. Воно розкриває взаємозв'язок, співвідношення й будову га­лузей права. Проте вказані терміни можуть вживатися як синоні­ми. Отже, термінами «правова система» та «система права» може позначатися право певної держави.

Враховуючи спільність окремих правових систем сучасності, їх об'єднують за схожими суттєвими юридичними ознаками, викорис­товуючи, зокрема, для позначення термін «правова сім'я». Мова йде про схожість історичного розвитку, джерел та структури основ­них інститутів і галузей права певних держав, їхньої правової куль­тури, традицій тощо. Тобто це сукупність національних правових систем у межах єдиного типу права. До речі, класифікація право­вих систем різних держав у «сім'ї» чи інші групи, кожна з яких становила б оригінальний правовий тип, відбувалася ще в XIX ст. Нині питання класифікації отримало майже оптимальне, однознач­не вирішення.

У цьому навчальному посібнику в розумінні національної пра­вової системи використовуватимуться поняття «правова система», «система права». Якщо мова йтиме про сукупність правових сис­тем держав, згрупованих за певними характерними для них рисами (класифікаційними ознаками), вживаються терміни: «сім'я конти­нентального права», «сім'я загального права» тощо. Інші ж термі­ни нічого нового, крім вербальної різноманітності, не дають.

§ 4. Мета порівняльного методу

На сучасному етапі розвитку нашої держави особливо актуаль­ним є питання створення її якісного права. Для того, щоб норхматив- но-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, використову­вати результати порівняльного методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього методу є вивчення права інших держав у зв'язку з численними міжнародними зв'язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права.

Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висно­вок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи.

Результат їх вирішення може бути також різний чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов'язань.

Практична корисність порівняльного методу завжди пов'язува­лася з виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє мало забезпечити у міжнародному обігу здійснення націо­нальних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них «середньої» норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності вка­заного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його зна­чення для міжнародного приватного права (Р. В. Тарановський, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можли­вим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у праві. Безпереч­но, застосування порівняльного методу сприяє зближенню окре­мих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.

Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватно­го права взагалі та окремих його об'єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.

У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльний метод використовується:

• для вирішення правовідношення, яке постає перед судом. То­ді відбувається абстрагування від «власної» системи права, напри­клад за встановлення змісту іноземного закону;

• під час вирішення проблеми кваліфікації, яка виникає у про­цесі застосування колізійних норм;

• у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки ко­лізійної норми. Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод слугує для: 1) тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3) встановлення загальновизнаних правових принципів; 4) вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного від­силання чи відсилання до законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми; 5) оцінки співвідносності правових норм та інститутів; 6) виявлення позитивного та негативного

правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефектив­ності норм права; 7) використання застереження про публічний порядок; 8) передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; 9) перспективного планування законодавчої діяльності; 10) зміни національного законодавства. Вказаний метод сприяє вдосконаленню юридичної техніки, зокре­ма законодавчої, замінює експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави. Показовим стосовно застосування порівняльного методу у гіравотворчості є створення Закону Укра­їни «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. Чимало норм чинних Цивільного та Сімейного кодексів України також запропо­новані завдяки використанню цього методу (наприклад, інститут набувальної давності чи заручин).

У доктрині права порівняльний метод дає можливість: 1) ви­явити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових «сімей»; 2) формулювати за­гальнотеоретичні положення та конструкції; 3) виявити законо­мірності функціонування й розвитку правових систем.

Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідно­сини, аналізуються комплексно. Вказане було б ідеальним, зокрема в разі застосування норм іноземного права. Загалом порівняльний метод сприяє глибокому пізнанню власного права завдяки форму­люванню висновків, які базуються й на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи в результаті порівнян­ня, завжди можуть стати джерелом нових знань.

Література

Горшенёв В. М. О преемственности в советском праве // Проблемы со­циалистической законности,- X., 1980 - Вып. 6.

Денисов В. И. Системы нрава в развивающихся странах,— К.: Наук, дум­ка, 1978.

Современная буржуазная политико-правовая идеология. Критический анализ / Авт. гл. В. Н. Денисов- К.: Наукова думка, 1985 -С. 158-188.

Фединяк Г. Значення порівняльного правознавства та порівняльного ме­тоду для розвитку міжнародного приватного права та інших галузей права // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць.- Одеса: Юридична література, 2003 - Вип. 17.- С. 84-88.

Федішяк Г. Порівняльний метод і порівняльне правознавство у сфері міжнародного приватного права // Право України.- 2002,- № 7.- С. 107— 110.

А також:

Алексеев С. С. Общая теория права - Т. 1- М.: Юрид. лит., 1981.

Богуславский М. М. Сравнительный метод в международном частном праве // СССР - Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения - М.: ИГПАН СССР, 1987-С. 66-72.

Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение - М.: Прогресс, 1978 - С. 211-235.

Нерсесяни В. С. Сравнительное правоведение: либертарно-юридическая концепция // Ежегодник сравнительного правоведения. 2001 год - М., 2002.

Очерки сравнительного права. (Сборник) / Сост. В. А. Туманов- М: Прогресс, 1981.

Саидов А. Развитие сравнительного правоведения на постсоветском про­странстве // Порівняльно-правові дослідження. Українсько-грецький міжна­родний науковий юридичний журнал - 2006 - № 2 - С. 8-18.

Саидов А. X. Введение в сравнительное правоведение - М.: Наука, 1988.

Сравнительное правоведение.- М.: Прогресс, 1978. СССР - Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного право­ведения,- М.: ИГПАН СССР, 1987.

Тилле А. А. Социалистическое сравнительное правоведение - М.: Юрид. лит., 1975.

Цвайгерт К., Кетц X Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права,- Т. 1. Основы / [Пер. с нем.].- М., 1995.

З¹