Тема 2. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм Розвиток теорії грошей

Гроші - творіння людей. Водночас суспільна сила грошей, привласнена окремими особами, перетворила їх у знаряддя протиставлення або створення умов для взаємодії. Влада грошей у суспільному, житті така сильна, що відбилася на чисельних наукових дослідженнях, які започаткували ще античні філософи. Платон у праці «Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та щоб слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав уже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з'ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об'єднати навколо двох провідних напрямів:

Прихильники абстрактної теорії грошей прагнули знайти вичерпну відповідь на питання, що пов'язані з виявленням суті і внутрішньої природи та форми грошей. Заглиблюючись у внутрішні аспекти дослідження грошей, вони недооцінювали зовнішні чинники.

Представники прикладної теорії грошей, яких у економічних виданнях ще називають монетаристами, не зосереджували увагу на з'ясуванні природи грошей. Вони досліджували реальний механізм впливу грошового фактора на економіку, яким має бути його використання державою у її економічній і грошово-кредитній політиці. Монетаристська теорія своїми дослідженнями впливу грошових факторів на економіку, зокрема, попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку та інших важелів грошово-кредитної політики держави зробила значний вплив на розвиток економічної теорії і створила сучасну методологію втілення у практику монетаристських рекомендацій. Водночас вона не є монолітною, як неоднозначні і підходи різних шкіл економістів. На цій підставі монетаристську теорію грошей залежно від етапів її-розвитку поділяють на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Як відносно самостійне відгалуження неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася кейнсіанська, а далі і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. Хоч деякі економісти протиставляють кейнсіанську концепцію грошей неокласичній, але вони не можуть розглядатися як альтернативні, оскільки мають єдину методологію - прикладну теорію грошей та інші теоретичні і практичні підходи, що й стали підставою формування сучасного етапу розвитку монетаристської теорії - кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Основоположні постулати класичної теорії

Кількісна теорія грошей - найдавніша і найвідоміша з монетаристських теорій. У видозміненому варіанті вона домінує і в сучасних теоріях грошей. Сформулювавшись ще у XVI—XVII століттях, класична кількісна теорія намагалася дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельну спроможність грошей та причини їх зміни, що сталися внаслідок значного припливу дешевшого золота і срібла з колоніальних територій до Європи, що об'єктивно призвело до зміни рівня цін на товари. Це явище набуло назви «революції цін» і означало зростання цін на товари у 3-5 разів.

Класична кількісна теорія грошей виникла з необхідності пояснити зміни рівня цін відповідними змінами кількості грошей в обігу. Основними методологічними принципами її стали:

а) купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

б) в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль в регулюванні грошової маси;

в) купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

г) поняття вартості грошей є суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну.

Подальше застосування даної концепції для пошуку відповіді на всі практичні проблеми використання грошей зробило кількісну теорію панівною в обґрунтуванні вартості грошей і визначенні рівня товарних цін впродовж кількох століть. Провідними її класичними постулатами стали:

• причинність, тобто зміни в наявності грошей зумовлюють зміни в рівні цін, а ціни залежать від маси грошей;

• пропорційність, що означало пряму залежність цін від змін кількості грошей в обігу, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;

• однорідність, згідно з якою в разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються ціни на усі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишаться незмінним.

Ідею залежності рівня цін від кількості коштовних металів висунув французький філософ Ж. Боден у трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа». Економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Лок) поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, основні ідеї якої найчіткіше сформулював англійський філософ Д. Юм. У нарисі «Про гроші» (1750 р.) він обґрунтував постулат «однорідності», яким було дано поштовх до формування концепції «нейтральності грошей» відносно процесу суспільного відтворення та екзогенного характеру зміни грошей в обігу. За уявленням Д. Юма, вартість грошей є величина фіктивна і визначається так:

де В - вартість грошей; Т - сума цін товарів; V – число обертів грошової одиниці.

Поширювана ідея автоматичного функціонування грошової системи, що обґрунтовувала підстави ігнорування складного процесу впливу грошей на систему цін, дозволяла стверджувати, що гроші в економіці відіграють малопомітну, службову роль, якою можна нехтувати та ігнорувати зворотним їх впливом на суспільне відтворення.

Перебільшення значення автоматизму у роботі емісійних банків призводило до стихійної їх реакції на зміни потреб обігу у платіжних засобах і, у кінцевому рахунку, до нагромадження надлишкової маси нерозмінних паперових грошей для покриття державних видатків. Породжувана нестабільність грошової системи капіталістичного господарства посилювала недовіру до централізованого управління грошима, свідчила про помилковість інших положень класичної школи кількісної теорії грошей.