Межі кредиту

Межі кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної і доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки. На мікроекономічному рівні межі кредиту визначаються: а) обсягами попиту на кредит з боку позичальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента; б) характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі; в) станом забезпеченості позичальника власним капіталом й ефективності його використання; г) ефективністю і окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти. За таких умов динаміка банківського відсотка стає основним показником дотримання і порушення меж кредиту. Суб'єктивні спроби підвищити рівень кредитування неминуче ведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів і негативних наслідків для окремих підприємств і економіки в цілому. І навпаки, швидке зростання банківського відсотка свідчить про недостатньо пропозицію кредиту, тобто порушення меж кредиту і недокредитування економіки.

Макроекономічний рівень меж кредиту охоплює об'єктивний обсяг кредитних вкладень в економіку в цілому, охоплюючи усі індивідуальні мікромежі кредиту. Він формується під дією обсягів і темпів зростання ВВП, структури і рівня розвитку фінансової системи і стану державних фінансів, цілей і методів реалізації державної грошово-кредитної політики, розвитку ринкових відносин тощо.

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці

Позичальники	Як правило, ними виступають суб'єкти господарювання, що тимчасово потребують додаткових ресурсів
Кредитори	Переважно банківські установи, кредитно-фінансові заклади, суб'єкти господарювання
Кредитні ресурси	Гроші, надані в позику позичальником, використовуються як капітал (на виробничі потреби). Тимчасово вільні матеріальні цінності
Джерело позичкового процента	Прибуток, що отриманий від використання позичених коштів
Мета використання кредиту	Як механізм ефективного перерозподілу капіталів у суспільному виробництві для вирівнювання норми прибутку

За допомогою кредиту відбувається стимулювання економічного зростання, забезпечується перелив капіталу у найефективніші сфери господарського життя суспільства, підвищується ефективність грошового обігу. Він є важливим інструментом державного регулювання економічних процесів.

Поглиблюючи знання, студенти мають з'ясувати особливості фінансової і кредитної сфер грошового обороту, оволодіти фінансовими і кредитними методами перерозподілу коштів, оцінювати переваги і недоліки кожного з них та знати сфери їх застосування. Механізм кредитування склався історично на основі неспівпадіння періодів виробництва і реалізації виробленої продукції, розривів у часі надходження і видатків товаровиробників, сезонності виробничих і збутових періодів. Внаслідок цього у одних товаровиробників тимчасово вивільняються кошти, а в інших виникає нагальна потреба у додаткових ресурсах для задоволення потреб підтримання безперервності виробничих процесів. Так на основі реальних процесів склалася система мобілізації тимчасово вільних коштів та їх спрямування туди, де склалася тимчасова нестача або виникла потреба у додаткових коштах на розширення виробництва і реалізації товарів, що в сукупності складає економічну суть одного з найскладніших понять - кредиту.

Студенти мають засвоїти, що передумовами виникнення кредитних відносин були достатньо високий рівень розвитку продуктивних сил і товарного виробництва, що забезпечило високу ефективність господарювання економічних агентів і сформувало високу довіру взаємовідносин між ними. Можливості для використання чужої власності у господарському обороті іншого суб'єкту економічних відносин сформувалися на основі здатності капіталу в процесі свого руху розділятися на капітал-власність, який і породив суб'єкта кредитних відносин - кредитора, та капітал-функцію, що творить позичальника.

Кредитором стає суб'єкт кредитних відносин, який надав позичку іншій особі у тимчасове використання. Джерелами позички можуть бути як власні, так і позичені кошти. На певному етапі розвитку кредитних відносин кредитні функції зосередилися у спеціалізованих фінансових закладах - банках, які здатні акумулювати тимчасово вільні кошти багатьох кредиторів.

Позичальником виступає той суб'єкт кредитних відносин, який отримав позичку. Ним може стати будь-яка юридична або фізична особа, яка потребує додаткових коштів. Економічна роль позичальника суттєво відмінна від функції кредитора. Насамперед позичальник не є власником позичених коштів. Отриманням кредитованих цінностей він лише реалізує право тимчасового їх використання. На основі цього склалися загальні принципи кредитування: поворотності, строковості, платності, забезпеченості, цільовий характер використання позички і диференційований підхід до позичальників.

Взаємодія кредитора з позичальником виникає навколо позиченої вартості, яка стає об'єктом кредиту, має бути наявною і фактично передаватися у розпорядження і використання позичальника. Позичена вартість є реальною величиною у формі грошової суми, товарів, виконаних робіт чи наданих послуг і має бути збережена, але не в первісній формі, а за своїм обсягом. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником. Це стосується і вживання позиченої вартості на виробничі цілі і на особисте споживання. Їх взаємодія на основі передачі і повернення кредитованих ресурсів сформувала механізм захисту інтересів кредитора та забезпечила дієздатність кредитних відносин.

Принципи кредитування - це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.