Державний комітет статистики України.

Національна академія статистики, обліку і аудиту.

Курсова робота

з основ економічної науки

на тему:

„Приватизація та роздержавлення власності.

Досвід України.”

Виконала:

Студентка 1 курсу

Групи ОАд 11.01/1

Драпей Олена

Керівник: Тарасенко.А.Г

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ШЛЯХИ І МЕТОДИ РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ

1.1. Теоретико-методологічні аспекти процесу приватизації та його складові…………………………………………………………………………… 4

1.2. Організаційні аспекти приватизації підприємства та основні форми роздержавлення…………………………………………………………………... 8

1.3. Вдосконалення процесу приватизації та врахування досвіду зарубіжних країн……………………………………………………………………………… 13

Розділ 2. АНАЛІЗ ПРИВАТИЗАЦІЇ НА 2010-2014 РОКИ

2.1 Загальні положення………………………………………………………18

2.2 Мета Програми та шляхи досягнення мети……………………………... 19

2.3 Способи та заходи реалізації мети……………………………………...... 22

2.4 Очікувані та фінансові результати виконання Програми……………… 25

2.5 Контроль та завдання щодо забезпечення реалізації Програми……….. 28

Розділ 3. РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТА ПРИВАТИЗАЦІЯ НА УКРАЇНІ.ШЛЯХИ

ВДОСКОНАЛЕННЯ.

3.1. Причини та передумови приватизації на Україні ………………………. 31

3.2. Особливості української приватизації …………………………………... 32

3.3. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні …… 33

3.4. Державні органи управління, основні принципи, способи, суб'єкти й об'єкти приватизації на Україні ………………………………………………… 35

3.5. Шляхи вдосконалення приватизації в Україні…………………………... 39

ВИСНОВОК………………………………………………………………………... 41 ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………… 43 ВСТУП

Процес приватизації, що офіційно почався в Україні з 1 грудня 1992 року, складний і суперечливий. Існує велике розмаїття точок зору щодо мети, форм, термінів приватизації, ступеня готовності України до неї. Потреба роздержавлення та приватизації майже ні в кого не викликає сумніву й обгрунтовується, по-перше, кризовим станом економіки та суспільства в цілому; по друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє поняттям природженної активності приватного власника; по-четверте, визнанням того постулату, що своя власність – це основа свободи особи.

Сучасна криза економіки України – результат розбалансованості усієї структури продуктивних сил і виробничих відносин. Для створення умов функціонування ринкової економіки слід демонополізувати та роздержавити економіку. Економічні перетворення, що включають зміну форм власності, дозволяють забезпечити належні умови для прискорення науково – технічного прогресу, як найважливішого фактора стабілізації, а з часом – і зростання темпів економічного розвитку. Жорстка державна регламентація економічного життя суспільства та відсутність конкурентоспроможних ринкових відносин не дає можливості працюючим підвищувати свої доходи за рахунок випуску більш якісних товарів з відносно невисокою собівартістю, яка забезпечувала б споживчий попит на них. Такі обставини не дозволяють переливати капітал в рентабельніші виробництва і не стимулюють створення підприємств, які б випускали абсолютно нові товари, що користувалися б попитом або випереджали його. Важливим способом розв'язання цих суперечностей може бути тільки приватизація об'єктів державної власності.

Роздержавлення може відбуватись шляхом позбавлення держави права власності на засоби виробництва, або зниження її впливу на підприємства, які знаходяться в її власності. В іншому випадку держава може обмежитися отриманням частини прибутку з підприємств у вигляді податку (без регламентації подальшого її розподілу) або здачею підприємств в оренду без права викупу, при якій форма власності не змінюється.

Сьогодні Україна стоїть на порозі великої приватизації, в ході якої необхідно повною мірою врахувати гіркий досвід спекулятивно – мафіозної “малої” приватизації, повчальний досвід приватизації в західних країнах і Чехії, а також позитивний і негативний досвід Росії де проведено масове акціонування великих держпідприємств.

Розділ 1. ШЛЯХИ І МЕТОДИ РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ .

1. 1. Теоретико-методологічні аспекти процесу приватизації та його складові

Українська економіка в 1999—2006 роках засвідчує чіткі ознаки відродження. Вона рухається вперед, однак, на жаль, темпи її розвитку не відрізняються стабільністю. Зростання має стати незворотним, але як цього досягти? Багато хто із спеціалістів пропонує свої підходи до розв'язання цієї проблеми, які зводяться до необхідності широкомасштабної трансформації державної власності через приватизаційну реформу, мета котрої полягає у створенні засад для ринкової економіки на основі приватної власності.

Для подальшого успішного розвитку вітчизняної економіки й зміцнення процесів її зростання вкрай гостро постає питання підвищення ефективності господарювання. Згідно з класичною економічною теорією держава — неефективний власник в умовах ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику.

Приватизаційний процес розпочався в Україні 1992 року й характеризується неоднорідністю темпів проходження, що пов'язано з певними труднощами. Однак проблеми у проведенні справжньої ринкової реформи виникли ще тоді, коли Україна була у складі Радянського Союзу.

У вузькому розумінні приватизація означає не політику, яка охоплює всі сектори економіки, а повну (або часткову) передачу прав власності на капітал відповідного державного підприємства акціонерному товариству або приватній особі.[9, c. 10-12]

Накопичений світовий досвід приватизації неможливо застосовувати без серйозних доробок при передачі вітчизняних підприємств у приватну власність через ряд особливостей. Основне протиріччя приватизації у постсоціалістичних країнах пов'язане з тим, що вона розглядається як продаж підприємств, якими ніхто не володіє, та вартості яких ніхто не знає, покупцям, у яких немає грошей. Крім цього, розвиток приватизації державної власності в Україні повинен подолати нерозвиненість ринкових механізмів та відсутність відповідної інфраструктури. Необхідність розв'язання цих проблем, наявність низки невирішених науково-практичних питань приватизації промислових підприємств визначили вибір теми дисертації, її характер та основні напрямки дослідження.

Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.

Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:

забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;

охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;

використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;

залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;

здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:

продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;

продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;

викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;

продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

Однак значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції.

Державний сектор економіки має місце в усіх країнах. Значне місце в економіці він займає як у нових індустріальних країнах (Південній Кореї, Сінгапурі, Тайвані, Гонконгу), так і в старих (Швеції, Голландії, Данії, Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в національній економіці Франції - 33%, Австрії - 37%, Італії - понад 40%.

Отже, сьогодні в Україні відбуваються істотні перетворення у відносинах власності.

Роздержавлення - досить складний процес як у плані шляхів та способів, так і в плані соціально-економічного змісту. Основним результатом роздержавлення має стати зміна економічних функцій та ролі держави в напрямку їхньої націоналізації. Роздержавлення усуває монополію та економічний диктат держави, тому що остання перестає бути єдиним власником. Проте економічна роль держави як одного з власників та як сили, що встановлює законодавчі норми діяльності для всіх власників, залишається значною.

Роздержавлення в економічному плані виступає як процес, спрямований і на обмеження державного впливу на економічні процеси, і на створення недержавного сектора з різноманітними формами власності та відповідними типами господарювання, з чого випливає перетворення самого державного господарства та звуження сфери державного підприємництва. Процес роздержавлення пов'язаний з демонополізацією, приватизацією, денаціоналізацією економіки, а також складовими частинами цих процесів - децентралізацією управління, орендою, корпоратизацією (акціонуванням), комерціалізацією, персоніфікацією власності. Враховуючи стан відносин власності, ступінь незалежності кожної окремої людини від результатів й засобів виробництва, можна стверджувати, що на даному етапі саме приватизація є головним аспектом роздержавлення відносин власності за умови, що вона буде здійснюватись разом з роздержавленням інших сторін суспільних відносин. У Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" приватизація визначається як відчуження державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності на користь фізичних і юридичних осіб. Спільним для процесів роздержавлення та приватизації є те, що вони зумовлюють зміну майнових відносин, хоча і різною мірою, та мають на меті орієнтацію підприємств на прибуток, ринок і комерцію. Крім того, в процесі приватизації обов'язково змінюється суб'єкт права власності, здійснюється його конкретизація, а під час роздержавлення таке може і не відбуватися

Приватизація проводиться як в Україні, так і в країнах з ринковою економікою.

Узагальнення закордонного досвіду приватизації свідчить про те, що трансформація відносин власності об'єктивно обумовлена потребами раціонального господарювання, необхідністю формування механізму регулювання економіки, який базується на ринкових умовах.

В роботі зазначається, що, розробляючи національну концепцію роздержавлення та приватизації, слід дуже уважно поставитись до вже накопиченого в даній області досвіду держав, які раніше за Україну ступили на цей шлях. Ідея приватизації була запозичена з господарського досвіду Західної Європи, саме тому має сенс більш докладно зупинитись на існуючих підходах до даної проблеми з точки зору методології її дослідження й практичного вирішення.

Головна причина, яка виключає примітивне копіювання східноєвропейськими державами досвіду капіталістичних країн, - принципово різні стартові умови приватизації. В економічній історії західних країн не було таких випадків, коли вся власність у найкоротші терміни перетворювалась із суспільної або державної в приватну. Процес розподілу власності та формування класу сучасних власників на Заході налічує декілька століть.

Проте немає такої країни, де б цей процес проходив відповідно до якогось організаційного плану та в стислий історичний строкУзагальнення світового досвіду роздержавлення та приватизації свідчить, по-перше, що державні підприємства можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують на бюджетне фінансування та різного роду пільги. По-друге, роздержавлення і приватизація з усіх країнах через певний час змінюються націоналізацією та реприватизацією. Тобто такі процеси відбуваються циклічно. По-третє, приватизація і роздержавлення здійснюються не лише з метою підвищення ефективності виробництва, а як засіб зниження соціальної напруженості в суспільстві.