Синдром поліорганної недостатності

Синдром поліорганної недостатності (СЛОН) - це неспроможність серця, легень, нирок, мозку, яка виникає водночас або послідовно. СПОН е наслідком нелікованого або неправильно лікованого пізнього гестозу. Летальність перебуває у прямій залежності від кількості вражених органів.

Одним з основних факторів, який спричинює розвиток СПОН, є гіпово-лемія зі значними змінами гемодинаміки, мікроциркуляції та метаболізму. Крововтрата зумовлює зменшення венозного обігу серця, чим знижує тиск наповнення. Як наслідок - зменшення ударного об'єму крові та падіння AT, що підвищує збудливість симпатичної нервової системи, яка реагує макси­мальним викидом катехоламінів (адреналіну та норадреналіну). Капілярна перфузія та гідростатичний тиск у капілярах зменшуються. Як наслідок віднос­ної переваги колоїдно-осмотичного тиску в крові рідина з інтерстиціального простору переходить у капіляри. Розвивається локальне гіпоксичне порушен­ня обміну речовин внаслідок накопичення недоокиснених продуктів, що є причиною розширення прекапілярних судин (посткапілярні судини залишають­ся звуженими). Сповільнення кровотоку разом із загальним підвищенням згортання крові спричинює спонтанне згортання крові в капілярах. Розлад мікроциркуляції е безпосередньою причиною порушення киснево- та енерго-залежної функцій клітин. Порушується синтез АТФ, розвивається молочно­кислий ацидоз та набряк клітин внаслідок виходу з ладу калій-натрієвого насосу. Це зумовлює ушкодження лізосомальної мембрани та вихід лізосо-мальних ферментів. Білок клітин руйнується, літичні ферменти потрапляють у кровотік і руйнівно діють на всі органи. Отже, саме гіпоксія є одним із найваж­ливіших пускових моментів різних порушень обміну речовин на клітинному, субклітинному та молекулярному рівнях.

Активація внутрішньосудинного згортання крові спричинює вивільнення в кровотік біологічно активних речовин - кінінів, простагландинів, серотоніну, гістаміну, аденілнуклеотидів, активаторів системи комплементу з лейкоцитів, тромбоцитів та ендотелію судин. Це зумовлює виключення активного крово­постачання тканин і м'язів, обструкцію аферентних клубочків нирок, мікро-тромбози синусощів печінки та інтракапілярний тромбоз легень. Система гемостазу перебуває у функціональній взаємодії з ферментами системи крові, зокрема з фібринолітичною, кініновою та системою комплементу.

Блокада мікроциркуляції в органах визначає тяжкість стану хворих, характер ускладнень та наслідки хвороби. Саме вона е основною причиною розвитку поліорганної недостатності. Порушення функції клітин та їх некроз внаслідок порушеної мікроциркуляції виникає в усіх клітинах організму, однак особливо чутливими до гіпоксичного ушкодження е функціонально макси­мально активні клітини органів і тканин (легені, нирки, печінка, кишки, ретику-лоендотеліальна система).

Пріоритетне значення має концепція ендогенної інтоксикації, що грунту­ється на розумінні детоксикації як системи трьох взаємозв'язаних, філогене­тичне зумовлених складових частин: монооксигеназної, імунної та видільної систем. У цьому аспекті діяльність монооксигеназної системи, мікросомально-го окиснення та імунітету функціонально скоординовані для забезпечення першого етапу детоксикації - розпізнавання токсинів - з наступною сорбцією та екскрецією їх печінкою, нирками, шкірою, легенями, травним каналом. Від­мінність у діяльності системи влікросомального окиснення та імунітету визнача­ється різним характером токсинів-"мішеней". Мікросомальна система метабр-лізуе вільні ксенобіотики та низькомолекулярні токсини; прерогативою імуні­тету є розпізнавання та нейтралізація макромолекул, сполук, кон'югованих з макромолекулярним носієм і, меншою мірою, низькомолекулярних речовин.

Численні низькомолекулярні сполуки здатні індукувати імунну реакцію, а імуноцити на антиген продукують імуноглобуліни. Клітини печінки, окиснюючи ксенобіотики, синтезують альбумін - основний білок плазматичної детоксика­ції, який нагадує імуноглобулін, але з нижчою специфічністю. Порушення взає-мозв'язку в системі між моноаміноксигеназною та імунною ланками виявля­ється у невідповідністі між швидкістю накопичення як патологічних, так і фізіологічних метаболітів та їх біотрансформації і виведення, що спричинює накопичення в тканинах і рідинних секторах патологічних продуктів клітинного розпаду, ендотоксинів, пірогенів, біологічно активних речовин різних типів, нейромедіаторів, вільних радикалів.

Фізіологічні зміни у випадках СПОН індукують каскади молекулярних медіаторів, у тому числі цитокінінів/інтерлейкінів, фактора некрозу пухлин, простаноїдів, продуктів взаємодії кисню та азоту.

Судинний ендотелій в патогенезі синдрому ендогенної інтоксикації є першою "мішенню" токсичної дії і бере активну участь у розвитку практично всіх патологічних реакцій. Особливо важливою е роль ендотелію судин ле­гень, враховуючи, що на його частку припадає близько 25% усієї ендотеліаль-ної поверхні; він "контролює" практично весь серцевий викид у мале коло кровообігу. Тому будь-які реакції легеневого ендотелію з кров'ю відчутні для всіх тканин і органів.

Велике значення в порушенні водного балансу і транспорту речовин через ендотелій мають клітинні реакції, пов'язані з впливом медіаторів, дія яких спричинює скорочення ендотеліальних клітин, набухання клітинної мембрани та її підвищену активність. Наслідком цього е формування прохід­них трансендотеліальних каналів і "течій". Активація нейтрофілів включає інтенсивне продукування вільних радикалів (активних форм кисню), які, руй­нуючи глікозаміноглікани тканин, спричинюють деструкцію мембранних структур ендотеліальних клітин. Вільнорадикальний механізм ушкодження ендотеліальних клітин та підвищена проникність лежать в основі розвитку респіраторного дистрес-синдрому та ушкоджень, пов'язаних з ішемією-репер-фузіею. Саме втрата рідини і плазмових протеїнів з внутрішньосудинного простору та рідинний дисбаланс у тканинах значною мірою визначають такі феномени, як гіповолемія, серцева слабкість, парез кишок, що характери­зують ендогенну інтоксикацію за поліорганної недостатності.

Серед складових СПОН значне місце відведено порушенню кровообігу та дихання, які спостерігаються відповідно в 60 і 65% випадків. Однак достовірно встановлено, що кінцевий результат СПОН залежить від неспроможності печінки, нирок, травного каналу, які супроводжують цей синдром відповідно в 60, 56 і 13% випадків. Проте клінічна картина порушень метаболізму не ви­являється так яскраво, як порушення дихання та кровообігу, особливо на ранніх етапах свого розвитку.