1.7. Відступ і розгром армії Наполеона Бонапарта

Поки Бонапарт залишався в бездіяльності в Москві, М. Кутузов розташував свою армію на південному заході від столиці, що не давало французам можливості рухатися на південь. План полягав у тому, щоб змусити французів відступати з Москви по розореній Смоленській дорозі; оточити його війська між Дніпром, Березиною й Двіною та тоді вже завдати головного удару по ворогу.

Переконавшись, що миру в Москві він не дочекається, Наполеон змушений був прийняти рішення про відступ. Він мав намір зробити марш на Калугу й Тулу, захопити там російські військові бази, а потім відвести свої війська в Білорусію й Литву на зимові квартири, щоб наступного року зі свіжими силами відновити воєнні дії. Однак М. Кутузов перехопив ініціативу, перейшов у наступ і розбив корпус І. Мюрата. Після отриманої звістки про поразку, 19 жовтня Наполеон вивів свою 110-тисячну армію з Москви й рушив у південному напрямку.

Спроба Бонапарта пробитися в південні райони країни закінчилась невдачею. Російські війська перекрили шлях супротивникові біля Малоярославця, де зав’язався запеклий бій. Місто вісім разів переходило з рук у руки, та нарешті французькі війська були відкинуті від нього. Наполеон був змушений повернути на розорену ним же Смоленську дорогу, як і планував М. Кутузов.

Від Березини до Неману. Переслідування французів російською армією

Свідчать документи.

Погляд сучасника. Зі спогадів французького генерала А. Г. Жоміні про розлад у наполеонівській армії:

«У тих окремих бандах, які входили в Смоленськ, важко було визнати армію. Триденного морозу, навіть не дуже сильного дотепер, було досить, щоб дезорганізувати частину армії. Вже було кинуто 200 гармат за браком запряжних коней... Командири були змушені допускати відходи солдат від своїх команд на пошуки продовольства. Кожен солдат, що вийшов з рядів, якщо він не попадав у руки козаків, був уже не в змозі нагнати свою частину...».

Великих втрат зазнали французькі війська у боях під Вязьмою й поблизу села Красного. Відступаючі частини наполеонівської армії, що розтягнулися на багато десятків кілометрів, зазнавали безперервних ударів російських військ і партизан. Народ Російської імперії піднявся на Вітчизняну війну проти загарбників. «Палиця народної війни» – напади партизанських загонів, що складалися переважно із селян, міщан, добивала завойовників.

Почалися морози. Погано одягнені й голодні солдати наполеонівської армії губили свою боєздатність. Через нестачу фуражу почався масовий падіж коней, що змушував супротивника кидати свою артилерію. Розв’язка наступила в битві на річці Березина. Наполеону пощастило переправитися через річку, але з катастрофічними втратами: у цьому бою французький головнокомандувач втратив 29 тис. чоловік і весь обоз. Після цієї переправи «Велика армія» перестала існувати як організована бойова сила.

Згодом, перебуваючи у Вільно, Наполеон Бонапарт довідався про спробу республіканського перевороту в Парижі. Відчуваючи можливу втрату влади, Наполеон передав загальне командування військами І. Мюрату й виїхав у Париж. Повстання було жорстоко придушене, змовників стратили.

Тим часом залишки наполеонівської армії втікали до західних кордонів Росії. Через річку Німан переправилися тільки 20 тис. учасників «російського походу». Плани Наполеона щодо завоювання світового панування були поховані в Росії.

1.8. Завершення Вітчизняної війни 1812 р.

М. Кутузов привітав війська з перемогою над ворогом на території Росії й закликав їх «довершити поразку ворога на власних полях його». Олександр I видав Маніфест про закінчення Вітчизняної війни. Країну охопив патріотичний підйом.

2. БИТВА ПІД ЛЕЙПЦИГОМ

2.1. Створення нової армії

Повернувшись наприкінці 1812 р. у Париж, Наполеон Бонапарт негайно взявся за створення нової армії. Із Франції й залежних країн він брав людські ресурси, продовольство, фінанси. У короткий термін імператор призвав у військо всіх, кого тільки міг набрати, – понад 500 тис. чоловік, але співвідношення сил було для нього вже не таким сприятливим.

2.2. Утворення шостої коаліції

Після вигнання французьких військ з Росії, у січні 1813 р., розпочався похід російських військ у Європу. На продовженні війни з Наполеоном наполягав Олександр I. Кутузову, що не хотів вести війну за межами Росії, довелося поступитися, але вже у квітні 1813 р. полководець помер.

У 1813 р. проти Франції утворилася нова, шоста коаліція, до складу якої ввійшли Росія, Велика Британія, Пруссія, Австрія, Швеція, Іспанія, Португалія.

Наполеон квапився завдати удару по російській й прусській арміях до того, як вони одержать підкріплення, і поки німецькі союзники по Рейнському союзу ще зберігали йому вірність. У травні 1813 р. Бонапарту вдалося завдати поразки союзникам у битвах під Лютценом і Бауценом, але резервів для продовження наступу в нього вже не було. Протиборчі сторони були змушені в червні укласти перемир’я з метою виграти час.

Однак незабаром співвідношення сил змінилося. Улітку 1813 р. Британія й Швеція оголосили війну Франції. Міністр закордонних справ Австрії Клеменс Меттерніх запропонував Франції відмовитися від завойованих територій, але Наполеон відхилив усі умови. У серпні 1813 р. Австрія приєдналася до коаліції. Тепер загальна кількість військ союзників склала понад 1 млн. чоловік.

У серпні під Дрезденом відбулася велика битва, у якій Наполеон, незважаючи на чисельну перевагу супротивника, здобув перемогу. Поразка під Дрезденом загрожувала розвалом коаліції. Але ця небезпека відпала після того, як у бою при Кульмі були розгромлені війська наполеонівського генерала Вандамма. У вересні учасники коаліції підписали Теплицький договір про продовження боротьби з Бонапартом до остаточного знищення.