1.2. Підготовка Наполеона Бонапарта до війни з Росією

Наполеон уникав війни на два фронти. Імператор розпочав підготовку війни з Росією, після розгрому якої він мав намір розправитися з Великою Британією. Він створив величезну армію (понад 600 тис. чоловік), причому більше половини її становили солдати з підкорених Францією країн – прусські, австрійські, саксонські, італійські, польські, іспанські й інші частини.

Наполеон планував розчленування Російської імперії, відторгнення її прибалтійських, польських і литовських земель і відродження Речі Посполитої. Південні області Росії Наполеон мав намір передати Туреччині й Ірану. У його планах був похід через Закавказзя в Індію, щоб там завдати поразки британцям.

1.3. Росія перед війною із Францією

Російській дипломатії вдалося трохи відтягнути початок військового зіткнення з Францією й створити більш сприятливу для Росії зовнішньополітичну обстановку в результаті укладання Бухарестського мирного договору з Туреччиною й секретного договору зі Швецією.

Росія довела чисельність своєї армії до 900 тис. чоловік. Але оскільки значна частина військ перебувала в Молдавії, Криму, Фінляндії, на Кавказі й у внутрішніх районах, на західних кордонах до червня 1812 р. вдалося зосередити лише близько 240 тис. чоловік. Ці сили входили до складу трьох армій.

1-а – генерала Михайла Барклая-де-Толлі – на петербурзькому напрямку;

2-а армія генерала Петра Багратіона прикривала московський напрямок;

3-я армія генерала Олександра Тормасова – київський напрямок.

1.4. Вторгнення наполеонівської армії в Росію

Наполеон напав на Росію без оголошення війни. Зосередивши на російському кордоні величезну армію чисельністю понад 440 тис. чоловік (інші війська розташовувалися в резерві між Віслою й Одером), 24 червня 1812 р. він перейшов ріку Німан. Ядро його армії становили війська, що пізнали смак перемог у Європі, на чолі з кращими воєначальниками – маршалами Мішелєм Неєм, Йоахімом Мюратом, Луї Даву й іншими. Наполеон розраховував розгромити основні сили російської армії в генеральному бою ще поблизу кордону, а потім рушати на Москву й там продиктувати умови миру.

Імператор Олександр I, отримавши відомості про напад французької армії, віддав наказ про відступ російських військ від кордону. Загальної військової повинності в Росії не було. Олександр I видав маніфест, у якому він закликав створювати народне ополчення й узаконив партизанську війну, однак боротьба народу проти загарбників розгорталася й без вказівки зверху.

Російське командування зірвало стратегічний задум Наполеона. 1-а і 2-а армії, відступаючи, зуміли уникнути генерального бою і зберегти свої основні сили. В серпні обом російським арміям удалося з’єднатися неподалік від Смоленська. У Смоленській битві російські війська хоробро билися проти переважаючих сил супротивника, але змушені були залишити місто. Хоча дії М. Барклая-де-Толлі були виправданими з воєнно-стратегічної точки зору, безперервний відступ викликав загальне невдоволення в Росії. Деякі навіть обвинувачували полководця в зраді. Це змусило Олександра I призначити головнокомандувачем всіх діючих армій та ополчення популярного у військах генерала Михайла Кутузова. 17 серпня 1812 р. генерал прибув в армію й прийняв командування. Попереду був Бородінський бій.