1.5. Розгалуження й ускладнення коректорської діяльності в XIX ст.

Як відомо, у XIX ст. видавнича справа в Україні пережила важкий тиск царської цензури. _ТоЖ) закономірно, корек­торська професія не була широко представлена в усіх нечис­ленних видавничих структурах. П_{риміроМ; у 30}-_{х рр}. XIX ст. друкарня Київського університету _{мала лише одного корек}. тора, та й той був «сумісником». ц_{ей цкавий факт наводить} М. Тимошик у підручнику «Історія видавничої справи» (К., 2003, с. 209). З його подачі Передруковуємо фрагмент із «Правил для управління друкарнею університету Святого Во­лодимира»:

24 .

При друкарні, для ведення справ, перебуває канцелярський службовець вищого окладу, який заступає також місце корек­тора і одержує жалування рівномірно з каси університету.

Примітка, 3 розширенням обсягу роботи друкарні може бути визначений окремий коректор.

У XIX — на початку XX ст. в Україні про сам процес корек­тування говорили не «читати коректуру», а «тримати коректу­ру», а опрацьовувані під час коректування аркуші здебільшо­го називали «коректою», а не «коректурою». Особисто трима­ли коректу найвідоміші українські вчені, митці, журналісти, видавці. С. Єфремов у 1924 р. у щоденнику нотував:

6 квітня. Дали мені в коректі перечитати частину праці Зас-лавського про Драгоманова. Праця хороша, тон гарний і по­милок мало, та й ті дрібні.

14 жовтня. Надто насунуло роботи ? Словник, коректа Слов­ника і «Люборацьких», кілька статтів книги про Левицького, на термін дуже близький і щоденна метушня в Академії. Просто не знаю, за що хапатись і як з усього того вискочу.

16 жовтня. Коректура й інша робота все допікає.

У цей період, поряд з друкарським і видавничим коректо­рами, з'явилися вужчі фахи: коректор-зчитувач і підчитувач, а також ревізійний коректор, що перевіряв текст без оригі­налу. Отже, спектр коректорських спеціалізацій склався цілковито.

1.6. Коректура XX ст. Створення офіційних документів щодо коректури

Видавництва, редакції і друкарні XX ст. були немислимі без коректорської служби — у радянських видавничих струк­турах працювали тисячі коректорів. Активно провадилася як видавнича, так і друкарська коректура. Вже на початку 1920-х pp. набула розвитку система професійної підготовки коректорів: спочатку були започатковані спеціальні школи, а пізніше й технікуми.

Розгалужена система коректури обумовлювалася тим, що рукопис багато разів передруковувався: щонайменше двічі —

25

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ КОРЕКТУРИ^

„СУЧАСНИЙ СТАН КОРЕКТОРСЬКОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

у видавництві, а потім ще одне складання (ручне, монотипне, лінотипне) — у друкарні. А на всіх етапах клавіатурного про­цесу, зрозуміло, виникали численні помилки.

Вимоги до коректорів були надзвичайно високими, а особливо непростимими вважалися «ідеологічні» помилки. Так, з роботи звільняли за один перенос чи переставлену літе­ ру, якщо через них виникали «крамольні» наслідки. На­ приклад, залишили у складанні «Бри-гади комуністичної праці», «Леонід Ілліч Брехнєв», «мраксизм», «історична про­ мова Гітлера» замість «істерична промова Гітлера» — і ко­ ректор шукав нову роботу. Отож друкарські та видавничі коректорати забезпечували майже стовідсоткове вичитуван­ ня оригіналу.

У XX ст., із метою оптимізації редакційно-видавничого процесу, почали застосовувати безгранковий метод (з пропу­щеним етапом коректури в гранках). Інший, економічний, стимул до швидкої та ефективної праці учасників видавничо­го процесу — штрафи за необхідність зайвої коректури і, відповідно, додаткові виправлення.

Однак, реальне скорочення клавіатурних процесів і при­ швидшення внесення будь-яких виправлень у складання відбулося тільки з комп'ютеризацією видавничої справи. Відтак, крім традиційної, з'явилася комп'ютерна коректура. І це стало новою віхою в історії цієї видавничої спеціальності. Коректура чи не найконсервативніша царина видавни­ чої практики, що зумовлюється, з одного боку, нормуванням літературної мови, а з іншого — побутуванням цілої низки офіційних документів, спрямованих на регламентацію ре­ дакційно-видавничого процесу. З перших десятиліть XX ст. активно розвивається стандартизація видавничої продукції: приймаються відповідні державні стандарти, розроблюються інструкції. Звісно, дотикалися вони і коректури (про це ще йтиметься детальніше у нашому підручнику).

Як бачимо з цього стислого історичного екскурсу, корек­тура розвивалася поступово і невпинно, органічно перебува­ючи у системі видавничої справи. Поява друкарських верс­татів, пізніше — розвиток парку друкарських машин, винай-

26

дення комп'ютера, що призвело до революційних змін як у власне видавничих, так і поліграфічних технологіях,— все це позначалося на коректурі. З удосконаленням комп'ютерної техніки її виконання не тільки скорочувалося за обсягом і ча­сом, але й набувало нових форм буття — до коректора-люди-ни долучилася машина із лінгвістичним програмним забезпе­ченням.