§ 6. Коректура друкарських форм

НА ПОАІГРАФІЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Як ми уже підкреслювали, друкарська коректура нині суттєво скоротилася, адже складання і верстання перемісти­лися у видавництво. Проте це аж ніяк не означає, що потреби у коректурних виправленнях у друкарнях абсолютно зникли — коректніше мовити про переакцентацію завдань сучасного друкарського коректора. Головне його завдання нині — читання пробних відбитків. Отож друкарський корек­тор повинен добре розумітися на технологіях поліграфічного виробництва, якості друку, адже він повинен зауважити дефекти друкарської форми.

Вносять коректурні виправлення у друкарську форму для офсетного друку (він є найпоширенішим у вітчизняній поліграфії) за допомогою спеціальних коректуючих олівців. Це, власне, технічне знаряддя друкарської коректури.

Вони мають очевидні плюси: стержень, захований у тон­кий металевий корпус, захищений від висихання, може бути будь-якої товщини, що дозволяє виправляти елементи різної конфігурації. Коректуючий склад не має різкого запаху, не розтікається по поверхні пластини.

За допомогою такого олівця видаляють сліди від країв монтажів, привідні мітки, випадкові забруднення тощо.

107

Т ЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ.

.ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

К оректування можна здійснювати безпосередньо близько від друкуючих елементів; воно не завдає гідрофільному підщ_ару пластини руйнувань.

Коректуючі олівці FUJIFILM з ультротонким (а), тонким (б) і середнім (в) стержнем.

Чим точнішим повинно бути виправлення, чим дрібніші елементи зображення, тим тоншим повинен бути стержень олівця.

Коректуру проводять так: на чисту і суху поверхню плас­тини наносять коректуючий розчин. Після повного видален­ня помилкового елемента оброблювану ділянку відразу ре­тельно промивають водою.

Назвіть класичні

Запитання та завдання для самоконтролю

'НЬ.

техніки внесення коректурних виправлеї

Дайте визначення коректурних знаків. Аргументуйте необхідність їх використання.

Зі скількох знаків складається сучасна система коректурних знаків? Скільки коректурних операцій вона дозволяє виконувати?

Хто, крім коректора, повинен користуватися при читанні авторського оригіналу та відбитків коректурними знаками?

Коли з'явилися перші накреслення коректурних знаків? _онИ розвивалися у подальшому? До якого століття тривав пес формування системи коректурних знаків?

Назвіть офіційний документ, яким закріплена система сучас­них коректурних знаків? Наскільки досконалий він з то чки зору новітніх видавничих технологій та мовної ситуації в Україні?

На які типи, згідно з цим документом, поділяються корек­турні знаки?

Назвіть групи коректурних знаків для текстових оригіналів. Назвіть коректурні знаки для ілюстративних оригіналів.

Які знаки найчастіше доводиться використовувати при чи­танні коректури? Чому?

Через скільки рядків може повторюватися на березі сторінки коректури певний знак?

Що таке «прапорець» знаку? Чому важливо знати спрямо­ваність «прапорця» вліво або вправо?

Який коректурний знак практики називають конвертом? Яку операцію він позна чає?

Що таке «фартушок»? Коли редактор вдається до цього спо­собу оформлення виправлень ?

Назвіть порядок винесення знаків на правий та на лівий берег сторінки коректури.

Що таке коректура «на віжках»? При читанні яких коректур­них відбитків вона застосовується?

Як оформлюють виправлення певної помилки, що кілька разів повторюється на шпальті? А виправлення слова, в якому допущено кілька помилок?

Розкажіть про коректуру друкарських форм.

Повторіть накреслення коректурних знаків, техніку і методи­ку їх використання, виконуючи вправи у додатку до цього підручника.

108

109

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ^

Л ітература до теми

Іванченко Р. Г. Літературне редагування. — 2-ге вид., доп і перероб. — К.: Вища школа. Головне вид-во, 1983. — 247 с.

Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи-Навчальний посібник. — Л.: Афіша, 2001. — 416 с, табл. 9 і рис. 47, додатків 16.

Пикок Дж. Издательское дело / Пер. с англ., 2-е изд., испр. и доп. — М.: Издательство ЗКОМ, 2002. — 424 с: илл.

Прокопенко І. В., Гутянська О. В. Техніка газетної справи. Практикум. — К.: Вища шк. Вид-во при Київ, ун-ті, 1989. — 160 с.

Сава В. І. Основи техніки творення книги.: Навч. посібник. — Л.: Каменяр, 2000. — 136 с: табл., рис.

Стандарт по издательскому делу / Сост.: А. А. Джиго, С. Ю. Калинин. — М.: Юристь, 1998. — 376 с.

Феллер М. Д, Квітко і. С, Шевченко М. Г. Довідник корек­тора. — X.: Ред.-вид. відділ Кн. палати УРСР, 1972. — 408 с.

Хойнацький М. С. Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві: Навч. посібник / За ред. В. П. Тарани-ка. — К.: Вища шк., 1993. — 151 с.

Знциклопедия книжного дела / Майсурадзе Ю. Ф., Миль-чин А. 3., Гаврилов 3. П. и др. —- М., 1998. — 536 с.