Тема 3_

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ

ТРАДИЦІЙНОЇ

КОРЕКТУРИ

ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

АЛГОРИТМИ ВИКОРИСТАННЯ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

ВНЕСЕННЯ ВИПРАВЛЕНЬ РЕДАКТОРОМ І ВИЧИТУВАЧЕМ ТЕХНІЧНОГО СКЛАДАННЯ

КОРЕКТУРА ЗА ДОПОМОГОЮ СПОЛУЧНИХ ЛІНІЙ

УНІВЕРСАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО КОРЕКТОРСЬКОГО ЧИТАННЯ

КОРЕКТУРА ДРУКАРСЬКИХ ФОРМ НА ПОЛІГРАФІЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

■ »

80

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНО! КОРЕКТУРИ..

.ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

Т радиційна коректура протягом своєї тривалої історії _Blf робила дві відмінні системи технічних прийомів і методичних підходів до здійснення виправлень у відбитках — це викорис тання коректурних знаків і нанесення сполучних ліній.

Перша з цих систем широко використовується у книж­ковій коректурі, а друга —у газетній. Журнальна коректура як правило, поєднує прийоми обох технік.

§ 1. Поняття про техніку коректурних знаків

У книжковому видавництві в ході редакційно-видавничо-го процесу коректуру тримають фактично одночасно автор, редактор і коректор, причому останній зводить до «спільного знаменника» виправлення своїх колег. Після цього виправле­ний коректурний відбиток потрапляє до оператора, який вно­сить виправлення в комп'ютерне складання.

Щоб уникнути зайвих описових пояснень, зекономити час оформлення опрацьованої коректури, всім, хто її читає, не­обхідна спеціальна система позначень тих чи інших вказівок і виправлень. Вона існує і називається коректурними знаками.

Отже, коректурні знаки — це умовні графічні знаки, які застосовують для розмітки оригіналів та виправлення різно­типних помилок у коректурних відбитках.

1.1. Первинний опис системи коректурних знаків

Необхідність системи коректурних знаків така ж очевид­на, як і, скажімо, потреба в системі знаків дорожнього руху; обидві вони застерігають від непорозумінь, неузгодженості та неоднозначності дій учасників ситуації. Коректурні знаки до­водять до автоматизму сприйняття конкретних рекомен­дацій, подають їх у лаконічній і доступній для усіх працівників формі — вони мають загальнообов'язковий і за­гальнозрозумілий характер.

Початкуючі видавці, засвоюючи систему коректурних знаків, скаржаться, що вона занадто велика й важка для за-82

вання. На перший погляд, у цьому є своя рація: сис-

ектурних знаків налічує понад 180 знаків, за допомо-

°лх можна виконувати майже 60 операцій (!). Згодом, із

икою, приходить усвідомлення того, що коректурні зна-

іе ускладнюють, а, навпаки, полегшують співпрацю учас­ників редакційно-видавничого процесу.

У системі коректурних знаків деяким операціям виправ­лення відповідає лише один знак, наприклад, операціям ирівнювання проміжків між словами чи розділення проміжком слова, складеного разом. Іншим операціям відповідає десяток, а то й більше знаків: складанню шрифтом іншого накреслення — 10; заміні літери (знаку) — 17; заміні складу, слова, рядка — 19. Отож, здавалося б, чи не краще бу­ло б звести до мінімуму знаки для тих чи інших операцій — до двох-трьох замість десятка. Насправді, кількість знаків раціонально продумана. Вона пов'язана з частотністю вико­нання виправлення певного типу: чим частіше доводиться йо­го виконувати,— тим більше знаків для нього розроблено.

До речі, стверджують коректори-професіонали, знаків ча­сом ледве вистачає, щоб позначити усі помилки. Приміром, особливо «брудними» бувають коректури після сканування, адже не всі літери та інші знаки у тексті сканер розпізнає пра­вильно. Тоді коректори використовують не тільки спеціальні коректурні знаки, а й вигадують власні. Хоча останнє перебу­ває поза нормами техніки коректури.

Таким чином, кількість знаків, що відповідають певному типу виправлень, і частотність їх використання зумовлені по­ширеністю відповідної помилки. Простежуючи частотність використання знаків у порядку від найбільш до найменш час­тотних отримуємо їх «рейтинг популярності»:

• знаки для виправлення окремих букв (і друкованих знаків взагалі);

• знаки для виправлення слів і частин слів;

• знаки для шрифтових виправлень;

• знаки для виправлень помилок у розташуванні рядків та ін.

83

Т ЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ-

.ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

1 .2. Історичний екскурс у формування системи коректурних знаків

Перші коректурні знаки з'явилися ще у Середньовіччі. Звісна річ, єдиного варіанту їх накреслення не існувало; крім того вони були досить незграбними; але в середньовічних знаках все ж таки можна побачити далеких попередників су­часних.

З поширенням книгодрукування в Європі стало необхід­ним навести лад у способах виправлення помилок складача, тож система знаків динамічно розвивалася та вдосконалюва­лася. До XIX ст. процес вироблення основної маси коректур­них знаків практично завершився. Відтоді понад століття коректурні знаки у вітчизняній практиці майже не змінюва­лися.

їх застосування було обов'язковим у видавничій справі часів монотипного та лінотипного складання: читаючи ко­ректурні знаки на позначення помилок, відшукували помил­кові друковані елементи і вносили виправлення (виймали і на їх місце ставили правильні або ж переливали рядок — залеж­но від поліграфічної технології). Зрозуміло, усунення будь-яких помилок, навіть найменших, а поготів таких значних, як пропуски чи повтори у тексті, завдавало труднощів.

Ф. Брокгауз та І. Ефрон в «Знциклопедическом словаре» (СПб., 1895, т. XVI, с. 339) помістили зразки коректурних знаків, що використовувалися також і в Україні. Більшість се­ред них ідентична сучасним знакам, а деякі, навпаки, почасти відмінні. Що ж, між ними — понад столітній проміжок часу.

ВИПРАВЛЕННЯ

У розрядку

Збільшити проміжок між рядками З'єднати

Видалити слово

ЗНАК 1895 р. СУЧАСНИЙ ЗНАК

//'///■

> >-

Подібні аналогії бачимо й у виданнях, ближчих до середи-XX ст. «Большая советская знциклопедия» (М., 1937), що ^нИ_йшла за редакцією Шмідта, на с. 362 містить визначення ^БИректури і _ПОдає приклад тексту, опрацьованого за допомо­гою коректурних знаків. Знову ж таки, бачимо схожі, а то й однакові накреслення коректурних знаків:

ЗНАК 1937 р.

/Ті rt\ /Ті <Тї (Ті

_ч

СУЧАСНИЙ ЗНАК

ВИПРАВЛЕННЯ

Без розрядки;

Пересунути

праворуч

Таким чином, видавнича справа історично змінювалася: удосконалювалися методи редакційно-видавничої обробки оригіналу, з'являлися нові друкарські машини — і відтак мо­дифікувалися коректурні знаки, змінювалися характерні для коректури вказівки щодо складання.

У книзі «Рукопись и корректура. Руководство для авто-ров» (М., 1929) викладена техніка і методика коректури, по­дані коректурні знаки, а також рекомендації щодо корек­торських зауважень на берегах. Хоч минуло майже століття од виходу цієї книжки, багато її положень звучать абсолютно актуально. Проте є й такі, що сприймаються нині як щось ар­хаїчне. Так, наприклад, на с. 26 йдеться про поліграфічні прийоми зміни проміжків, вже не застосовувані у сучасній практиці:

Для збільшення проміжку між рядками складання використову­ють пластини, які називаються шпонами. Якщо складання потрібно робити зі шпонами або якщо шпони десь пропущені, на берегах пишуть «шпони».

Нині коректор вже не пише на берегах коректурного відбитка вказівку «шпони», оскільки змінилася відповідна друкарська технологія.

Таким чином, система коректурних знаків, історично ви-кристалізувана, усе ж продовжує поволі розвиватися. Це мож­на простежити за державними стандартами, якими регулю­ють застосування коректурних знаків у видавничій практиці.

85

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ.

. АЛГОРИТМИ ВИКОРИСТАННЯ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

У колишньому Радянському Союзі їх вийшло кілька. Пері ший — ОСТ 6080 — був затверджений у 1933 р. На зміну йо-му в 1936 р. уведений ОСТ / ВКС 8900. Далі, у другій половині XX ст., виходять ГОСТ 16347-76 (почав діяти з 1 січня 1977 p.), ГОСТ 7.62-90. Останній з них нині залишається чин­ним.

1.3. Державний стандарт «ГОСТ 7.62-90»

Усі виправлення в коректурі слід робити тільки за допомо­гою спеціальних коректурних знаків. Вони є загальноприйня­тими й затвердженими стандартом «СИБИД. ГОСТ 7.62-90. Знаки для разметки оригиналов и исправления корректур-ньіх и пробних оттисков. Общие требования». Стандарт по­ширюється на усі види оригіналів, макетів і відбитків для ви­дань. Він обов'язковий для видавництв, видавничих установ та поліграфічних підприємств.

Стандарт набув чинності 1 січня 1991 р. Зрозуміло, що цей документ, створений у радянські часи, написаний російською мовою — тож назріла потреба замінити його українськомов-ним.

Потребує він переробки і зі змістового боку: низка знаків у ньому нині майже не використовується (потрапляння літери «чужої» гарнітури, марашки, «бруд» тощо), адже редакційно-видавничі технології за останнє десятиліття докорінно зміни­лися. Крім того, пропоновані у ньому знаки неповно окрес­люють ті операції, які доводиться виконувати у коректурних відбитках, наприклад, видалення лінійки. Тому видавнича практика заповнює ці прогалини — самовільно дописує Стандарт.

За «ГОСТ 7.62-90. Знаки для разметки оригиналов и ис­правления корректурньїх и пробньїх оттисков. Общие требо­вания», коректурні знаки поділяються на знаки для текстової частини оригіналу і для ілюстративної частини оригіналу.

Перш ніж навести накреслення знаків обох видів, слід опа­нувати правила щодо їх використання.

86