Тема 7.

т и цілісне уявлення про книготворення, тому заглиблення в усі деталі тих чи інших етапів у ній не передбачене.

Серед спеціальної літератури з видавничої справи є й видання, безперечно, ґрунтовні, але стосовні далеко не всіх завдань корек­тора — за ними можна опанувати окремі аспекти коректорської діяльності. Для прикладу назвемо «Справочник художественного и технического редакторов» (М., 1988) П. Гіленсона. За цією кни­гою варто вивчати технічні правила складання та верстання, без знань яких коректору не обійтися.

Є й книги, в яких описуються обов'язки коректорів у межах певного конкретного видання. Так, в одному з додатків до нав­чального посібника В. Карпенка «Журналістика: Основи про­фесіональної комунікації» (К., 2002) наведені обов'язки корек­торів газети «Вечірній Київ», а у книзі Т. Репкової «Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обще-стве» (2002) — обов'язки старшого коректора і коректорів газе­ти «Новое время». Таким чином передається набутий видавни­чий досвід.

Останнім часом простежується певна активізація в обго­воренні проблем коректури як видавцями-практиками, так і теоретиками-науковцями. Підтвердження цьому — статті в періодичних виданнях та мережі Інтернет В. Афанасьєва, Д. Людмирського, Л. Фінкельштейна, М. Хойнацького, Л. Хоре-вої та ін. Інтерес до коректури зумовлюється, вочевидь, тим, що видавнича культура за останнє десятиліття демонструвала не тільки високі зразки, а й, навпаки, приклади несмаку і невігласт­ва, часто через недосконало проведену коректуру. Сподіваємося, що цей підручник сприятиме підтримці та розвитку коректорсь­кого фаху.

■

ІСТОРІЯ

ТА СУЧАСНІСТЬ

КОРЕКТУРИ

З ІСТОРІЇ ФАХУ

СУЧАСНИЙ СТАН КОРЕКТОРСЬКОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

КОРЕКТУРА Й УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС

Україна

Вищий навчальний заклад

"Відкритий міжнародний університет

розвитку людини "Україна"

Васильківська філія

ідентифікаційний код^26408856

L5jb

е:а: CS-X, м. Засильків, аул. Соипника. 10

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ КОРЕКТУРИ.

_3 ІСТОРІЇ ФАХУ

§ 1. З історії фаху

1.1. Коректура — ровесниця видавничої справи

Коректування (як виправлення будь-яких написів) з'явилося з появою писемності, а письмо, загальновідомо, пройшло тривалий розвиток — від піктографічного до літерно-звукового. У видавничій справі протягом тисячоліть від-бувалися кардинальні зрушення: змінювалися не тільки системи письма, а й видавничі матеріали (глина, папірус, пергамент, папір), форми видавничої продукції (дощечки, сувій, кодекс); удосконалювалися способи відображення інформації (рукопис, друк на гутенбергівському верстаті, подальший розвиток техніки і, відповідно, основних і спеціальних видів друку). Так людська думка, втілюючись у видавничий продукт, знаходила все оптимальніші шляхи до читача. А з поступом усієї видавничої справи, звісно, розвивалися і прийоми виправлення помилок у виданнях.

Цілісна історія коректури ще не створена, проте є, безсумнівно, тривалою, цікавою, з великими традиціями і своїми достойними іменами. Зупинимося на її найголовніших етапах.

Професія виправляча (коректора) була відомою вже у Давньому Римі: в тамтешніх книжкових магазинах працю­вали люди, котрі за окрему платню виправляли замовнику текст придбаної книги.

Українська давнина теж знала письмо. В підручнику М. Тимошика «Історія видавничої справи» (К., 2003, с. 67) із цього приводу недвозначно мовиться: «Найдавнішими рукописними книжковими текстами, створеними у кодексному вигляді, є "Велесова книга" та "Літопис Аскольда"».

А датуються ці твори IX ст. — звідти і мала б розпо­чинатися історія вітчизняної коректури. Та ба, немає оригі­налів, отож вивчення її витоків утруднюється.

20