§ 4. Коректура за допомогою споаучних аіній
4.1. Коректура багатоколонкової верстки
У книжкових виданнях здебільшого вдаються до одноко-лонкового верстання. Робити виправлення на берегах відбитка формату А-4 за допомогою коректурних знаків зручно. Інша справа — багатоколонкова верстка. Роздрукований на принтері відбиток шпальти газети чи журналу на аркуші формату А-4 об'єктивно не зручний для використання знаків: по-перше, в нього вузькі береги, а по-друге, надто мала відстань між колонками. Тому при підготовці видань з багатоколонковою версткою (журналів, альбомів, газет) використовують техніку сполучних ліній.
102
Глід підкреслити, що використання сполучних ліній дозво-ється п. 3.2-5. стандарту «ГОСТ 7.62-90. Знаки для размет-
оригиналов и исправления корректурньїх и пробньїх ттисков. Обшиє требования», причому передовсім для газетних коректур.
Сполучні лінії — спеціальні лінії, що сполучають помилкові елементи з вказівками щодо виправлень, винесеними на береги або інші незаповнені частини коректурного відбитка. Практики зазвичай називають цю техніку коректурою «на віжках» або «на поводирях». За допомогою «віжок» при бага-токолонковій верстці набагато легше знайти місце у тексті, де слід зробити виправлення.
Техніка сполучних ліній для опанування є простішою, порівняно з технікою коректурних знаків. Однак і вона має кілька суттєвих методичних вимог:
«віжки» варто застосовувати для внутрішніх колонок; при цьому виправлення у крайніх колонках доцільно здійснювати виключно за допомогою коректурних знаків;
також не потрібно вести «віжки» від помилкових еле ментів у верхніх і нижніх рядках зверстаного текс ту — помилки у них позначають на верхньому і нижньому берегах коректурного відбитка;
у тексті помилковий елемент закреслюють відповід ним коректурним знаком;
проведена довільна лінія повинна бути тоненькою і проходити між рядками тексту, не закреслюючи їх;
лінію на березі доводять до правильного варіанта на писання чи власне коректурного знаку;
«віжки» рекомендується виконувати пастою різних кольорів;
якщо виправлень багато, то вносити їх варто виключно за допомогою коректурних знаків — «віжки» можуть за плутатися.
4.2. Коректура картографічних відбитків
На «віжках» виконується і коректура картографічних відбитків. До речі, у коректоратах картографічних видав-
103
Т
ЕХНІКИ
І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ^
.УНІВЕРСАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
н
ицтв
працюють фахові географи, адже виконання
такої ко- 1 ректури
потребує вузькоспеціальних знань.
Картографічний коректор перевіряє точність відображеної на карті інформації: чисельності населення; відстаней
у кілометрах; схем залізниць, доріг; місцерозташуван-ня портів; проходження річок; кордонів і т. п. При цьому коректор користується різноманітною літературою: словниками гідронімів, топонімів та ін.; довідниками, де визначені суміжні території; інструкціями тощо. У разі виявлення помилок у відбитку, він вносить виправлення, послуговуючись технікою сполучних ліній.
Використання «віжок» у коректурі картографічного видання
Як бачимо із прикладу коректурного відбитка, наданого нам київським видавництвом «Картографія», сполучні лінії проходять від позначок на карті, що потребують певних корективів, і ведуть на берег відбитка, де й зазначаються вказівки щодо виправлень. Це — виправлення окремих фрагментів карти. Крім них, у правому нижньому кутку картографічного відбитка коректор записує загальні зауваження щодо усього відбитка.
. «>учш.
..._ V
.>Ч||ІІ*І
' :' ■-' .< '•<■'
104
с ? УНІВЕРСАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ' РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО КОРЕКТОРСЬКОГО ЧИТАННЯ
Розглядаючи техніки коректури за допомогою коректурних наків і сполучних ліній, ми не могли не торкнутися й їхніх методичних аспектів. Одначе, в методиці коректури існують по-оження, що мають універсальний характер,— вони не залежать від вибору тієї чи іншої техніки. їх знання знадобиться коректору фактично в будь-якому видавництві чи редакції.
Коректуру насамперед слід побіжно прогорнути, «охо пити» оком — зорієнтуватися, якого змісту і жанру надійшов матеріал, у якому стилі він викладений.
Перед читанням коректури слід перевірити її комп лектність — наявність усіх сторінок оригіналу та відповідних коректурних відбитків зі складання.
Не можна надто поспішати, ігноруючи при цьому само перевірку,— темп коректорського читання, порівняно зі зви чайним, повинен бути дещо сповільненим.
Коректурні виправлення повинні бути розбірливими. Ро бити їх слід охайно — так, щоб текст залишався читабельним.
5. Коректуру виконують ручкою з темною (синьою, фіоле товою), але не червоною пастою: по-перше, вона втомлює очі, а по-друге, у деяких видавництвах червоною пастою вносить виправлення виключно головний редактор. Чорна ж паста не контрастує з чорною фарбою комп'ютерної роздруківки, а то му теж не рекомендується для коректорського читання.
Бажано, щоб кожен учасник редакційно-видавничого процесу вносив виправлення пастою певного кольору, а на окремому аркуші, що супроводжує коректуру, відповідно розшифровувалися кольори пасти.
Не слід користуватися олівцем: для оператора комп'ютерного складання це означає, що виправлення не обов'язкове.
6. Насамперед контролюють дотримання вказівок «Технічної специфікації» (щодо шрифту, формату рядка,
105
. КОРЕКТУРА ДРУКАРСЬКИХ ФОРМ
ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ_
м іжрядкових проміжків, величини абзацних відступів, прийомів шрифтових виділень тощо).
7. Професійні коректори радять читати «під лінійку» — підводити її під лінію опрацьовуваного рядка. Лінійка повин на бути короткою (не виступатиме за формат аркуша А-4) і дерев'яною (шорстка фактура запобігатиме ковзанню по сторінці).
Фіксувати зір на елементах складання можна й наводячи на слова ручку.
Читати коректуру зручніше на пюпітрі — вона розта шовується похило, а такий кут зору зручніший.
Виправлення у коректурі повинні бути економними та раціональними,— щоб оператор комп'ютерного складання міг швидко в них зорієнтуватися і точно внести їх в електрон ну версію оригіналу. Так, наприклад, якщо у слові є кілька помилок, недоцільно виправляти кожну зокрема — краще закреслити знаком заміни усе слово і, продублювавши знак на березі, поруч із ним написати слово правильно. Особливо часто так чинять у газетній коректурі.
Якщо коректор вважає за необхідне дати оператору комп'ютерного складання певні роз'яснення щодо виправ лень, то ці слова і фрази слід обвести овалом — щоб оператор не сприйняв їх за вставку і не вніс у текст.
Усі помилкові, на думку коректора, формулювання потрібно (краще простим олівцем) позначати спеціальним коректурним знаком Iі 1 (. А на окремому аркуші, зазнача ючи відповідні сторінки коректури, викласти суть зауважень і пропонований варіант виправлень. Порадившись щодо них із редактором, коректор доопрацьовує відбиток: вилучає ко ректурні знаки і вписує затверджені варіанти формулювань.
Дочитавши коректуру, вдаються до її додаткового пе регляду та перечитування. І якщо при першому читанні пере довсім перевіряють правопис тексту, зауважують певні смис лові помилки, то при повторному читанні контролюють технічну якість складання чи верстання (залежно від виду відбитків).
106
А також ще раз уважно перевіряють:
• чи відповідають заголовки параграфів, пунктів, підпунктів у тексті заголовкам на сторінці «Зміст»;
« чи не має помилок на титульній сторінці, шмуцтитулах, у каталожній картці, вихідних даних та інших особливо важливих архітектонічних елементах видання;
• чи правильно виконані шрифтові виділення у визначен нях термінів і понять, примітках, коментарях тощо.
13. Коректор підписує кожну сторінку виконаної коректури.