Тема 7

^{РУХ КОРЕКТУР}

У ВИДАННЯХ РІЗНИХ

ВИДІВ

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

КНИЖКОВА КОРЕКТУРА -ВИДАВНИЧА КЛАСИКА

ЖУРНАЛЬНА КОРЕКТУРА ЯК СИНТЕЗ КНИЖКОВОЇ ТА ГАЗЕТНОЇ

ГАЗЕТНА КОРЕКТУРА: В ЛАБЕТАХ ЧАСУ

210

Р УХ КОРЕКТУР У ВИДАННЯХ РІЗНИХ ВИДІВ_

. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

§ 1. Постановка пробаеми

Редакційно-видавниче опрацювання оригіналу і доведен­ня його до виведених фотоформ, як ми вже підкреслювали можливе виключно за умови злагодженості роботи колекти­ву, взаєморозуміння і професіоналізму усіх його членів. Д_о речі, кількість цих людей і конкретика їхніх завдань не є сталими величинами. Проф. М. Тимошику навчальному посіб­нику «Видавнича справа та редагування.» (К., 2004)розглядає три типи видавництв: радянський, західний і американсь­кий. І підкреслює, що у західних видавництвах часто практи­кують набір спеціалістів на умовах строкових угод під певні видавничі проекти: закінчилася робота, виплачена платня за неї — і працівник повинен чекати на наступну пропозицію. На відмінних засадах заснована робота у видавництвахра-дянського та американського типів.

А при детальнішому розгляді з'ясовується, що реалізуєть­ся та чи інша організаційна схема в умовах певного видавни­цтва своєрідно — залежно від конкретних умов. Таким чином, не існує абсолютно ідентичних «рецептів»редакційно-видавничої підготовки оригіналів, єдиної загальноприйнятої моделі видавничого процесу. І це неминуче позначається на стадіях коректури видання.

1.1. Множинність моделей

редакційно-видавничого процесу й коректура

Коректура щоденної політичної газети, розважального журналу, художньої книги та іншої продукції, хоч і має спіль­ну логіку, — відмінна. Адже відмінними є типи цих видань, а відтак і їх зміст, принципи верстання тощо. Більш того, ко­ректура двох щоденних політичних газет, двох розважальних журналів чи двох художніх книг (при глибокому аналізі усієї технології коректурного руху) виявляє характерні нюанси для кожного видання зокрема.

Наведемо приклади. Декотрі сучасні газети відмовилися від читання технічного складання — перша коректура прово-

212

диться вже у зверстаному тексті — на роздруківках із принте­ра. Далі зроблені коректором виправлення вносить версталь­ник, після чого передає у коректорат свіжу роздруківку. Тут її звіряють із попередньою, виправленою, і якщо усі виправлен­ня були внесені точно — передають на підпис головному ре­дактору, по тому — на вивід фотоформ.

В інших газетах, на відміну від попереднього прикладу, техскладання читають, але не на роздруківках, а на екрані монітора: так економлять час і папір. Утім, можливе також і роздрукування технічного складання — все залежить від прийнятої схеми руху коректур.

У газетній практиці спостерігаємо й таку тенденцію: якщо техскладання читають, то звіряння після внесення корек­торських виправлень проводять, а звіряння після читання верстки — вже ні. Відмінності видавничих технологій у пер­шому, другому і третьому прикладах — очевидні.

Це ж можна спостерегти і при розгляді руху коректур у різних книжкових видавництвах. Так, скажімо, в одних із них зверстані шпальти читають тільки двічі, в інших — три-чотири рази, а в декотрих і більше.

Отже, різні видавці йдуть до того чи іншого кінцевого дру­кованого продукту неоднаковими шляхами. У чому ж логіка їх вибору? Етапність руху коректур залежить від структури видавництва, прийнятої в ньому моделі редакційно-видав­ничого процесу, виду друкованого продукту, запланованих темпів проходження коректури, виділених на видання вит­рат, професіональної відповідальності колективу.

Відомо, що нині, з метою економії коштів, у низці видав­ництв об'єднали посади коректора і літературного редактора. Звісно, на ході руху коректур це теж позначилося, як і на колі завдань, виконуваних коректорами: і планомірність літера­турного опрацювання тексту, і педантичність коректорського читання при цьому порушилася, хоча, безперечно, опрацю­вання оригіналу пришвидшилося.

Наступний приклад: залежно від тематики книжки, що го­тується до видання, коректорові доводиться акцентувати ува­гу на певних змістових нюансах, приміром, у науковому

213

РУХ КОРЕКТУР У ВИДАННЯХ РІЗНИХ ВИД!В_

виданні — на термінології; в історичному нарисі — уніфікації дат; у книзі зі схемами — на точності накреслень лінійок тощо. Таким чином, іцоразу виникають специфічні, особливо важ­ливі аспекти коректури, в яких неприпустимо помилитися.

Кожна редакція та видавництво йде своїм шляхом до кінцевого результату — видавничого продукту. При цьому вона обирає певні пріоритети: загальна якість, грамотність, оперативність, економія коштів, виконання всієї роботи мінімальним кадровим складом тощо — або ж відмовляється від чогось із переліченого. У результаті рівень коректури навіть однотипних видань часом вражаюче відрізняється — від найнижчого до найвищого.

Узагальнювати багатоманітну видавничу практику щодо етапності руху коректур у видавництві чи редакції доволі складно. Проте, як ми вже зауважили, певні типові кроки цієї етапності, звичайно, існують — і це дозволить нам вивести і проаналізувати моделі редакційно-видавничого процесу випуску книжки, журналу, газети. При цьому для нас най­головніше — простежити у них місце і суть коректури.

Однак, спочатку дамо визначення найважливішим видам видавничої продукції, адже саме їх редакційно-видавниче опрацювання розглядатимемо далі.

Книжка — неперіодичне рукописне або друковане ви­дання з текстовою та іншою інформацією, обсягом понад 48 сторінок, що складається зі скріплених по корінцю аркушів, покритих оправою чи обкладинкою.

Журнал — періодичне зброшуроване друковане видан­ня з постійною рубрикацією, що містить різноманітні текс­тові, ілюстративні та інші матеріали.

Газета — періодичне, з коротким інтервалом між випус­ками, аркушеве видання, в якому представляють оперативну, офіційну та іншу інформацію.

Проаналізувавши досвід роботи книжкових видавництв «Вища школа», «Генеза», «Освіта», «Основа»; журналів «Дніпро», «Жінка», «Зовнішня торгівля: право та економіка», «ПІК», «Роксолана»; газет «День», «Дзеркало тижня», «Сло­во Просвіти», «Урядовий кур'єр», «Хрещатик» та ін. (протя-

214

. КНИЖКОВА КОРЕКТУРА - ВИДАВНИЧА КЛАСИКА

гом 2002-2004 pp. було вивчено понад 70 суб'єктів видавничої справи), ми прийшли до спостережень і висновків, які викла­демо у наступних підпунктах глави.

1.2. Книжкова, журнальна і газетна коректури: термінологічні уточнення

У нашому підручнику ми не вживаємо термін «книжково-журнальна коректура», бо книжкова, журнальна і газетна коректури, на нашу думку, настільки специфічні, що йдеться насправді про три відповідні типи коректури за видами видань.

Учені давно вже бачили цю проблему. Скажімо, ще в сере­дині XX ст. М. Уаров назвав свій навчальний посібник «Книжно-журнальная и газетная корректура», проте у викладі (розділ «Особенности корректурьі периодики») об'єднав ма­теріал про коректуру газети і журналу (!). І розпочав цей розділ такими словами: «Коректура періодики (газет і жур­налів) має свої особливості, що значно відрізняють її від книж­кової коректури» (с. 107). Як бачимо, концепція назви книжки перекреслюється лейтмотивом даного тематичного розділу.

Ми ж у своєму підручнику пропонуємо оперувати терміна­ми «книжкова коректура», «журнальна коректура» та «газет­на коректура» і наполягаємо на тому, що кожна з них володіє особливостями, які виокремлюють її серед інших коректур за видами видань.

■