Резюме.

Економічний аналіз витрат на виробництво(собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявлення можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень.

Узагальнюючий показник собівартості промислової продукції - витрати на 1 грн. Товарної продукції.

Аналіз витрат на 1 грн. ТП проводиться у наступній послідовності:

1) оцінка динаміки витрат на 1 грн. ТП.;

2) порівняння з даними інших підприємств, середньо галузевими тощо;

3)виявлення впливу факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. ТП;

4) визначення впливу виявлених факторів на зміну прибутку підприємства.

Аналіз структури витрат на виробництво: аналіз витрат на виробництво за елементами, аналіз витрат за статтями калькуляції, аналіз прямих матеріальних і трудових витрат, аналіз непрямих витрат.

Оперативний аналіз собівартості продукції дає змогу оцінити господарські ситуації, пов’язані з формуванням собівартості продукції, виявити негативні причини та недоліки, внутрішньогосподарські резерви покращення використання виробничих ресурсів і оперативно приймати відповідні управлінські рішення.

Контрольні питання.

1. Пояснити значення та назвати завдання аналізу витрат на виробництво продукції.

2. Які джерела інформації використовуються для аналізу витрат на виробництво продукції?

3. Вказати роль і місце бухгалтера - аналітика в управлінні витратами на виробництво.

4. Пояснити порядок аналізу загальної суми витрат на виробництво продукції.

5. Назвати особливості аналізу собівартості одиниці продукції.

6. Як проводиться аналіз витрат на 1 грн. ТП?

7. Розкрити методику аналізу прямих і непрямих витрат.

Тема 9

Система комплексного економічного аналізу та пошук резервів підвищення інтенсифікації та ефективності виробництва. (СРС)

Ключові слова та поняття: рейтинг, метод сум, метод суми місць, метод коефіцієнтів, метод відстаней, метод середньої геометричної.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

• охарактеризувати методи комплексного аналізу;

• проводити комплексний аналіз діяльності підприємств;

• давати оцінку та рекомендації за результатами комплексної оцінки.

1. Методи порівняльної рейтингової оцінки підприємств

Комплексна рейтингова оцінка підприємства означає віднесення його до певного розряду або класу. Така оцінка може виступати в ролі порівняльної характеристики господарської діяльності конкуруючих підприємств, основи для вибору перспективних варіантів розвитку. Рейтинг ніколи не залишається постійним, він може підвищуватися або знижуватися. В основу встановлення рейтингу підприємства покладено набір фінансових коефіцієнтів, зміст яких було розкрито в попередніх пунктах. Коефіцієнти, що включаються до набору, отримують оцінку в балах, рівень яких залежить від значення даного коефіцієнта в якості критерію оцінки і від ступеня відповідності нормативному (оптимальному), кількісно вираженому рівню. Сумарна величина балів за всіма коефіцієнтами дає підставу віднести підприємство до того чи іншого класу, присвоїти йому певний розряд, характеристику.

Розробка методики рейтингової оцінки залежить від галузевих і регіональних особливостей, виду діяльності підприємства.

Складність комплексної рейтингової оцінки полягає -у тому, що при багато фактор по му аналізі важко виділити узагальнений показник - критерій оцінки, а витрати на проведення аналітичних робіт не покриваються отриманим ефектом. Крім того, існують труднощі методологічного та організаційного характеру.

Для проведення комплексної рейтингової оцінки використовують наступні способи: сум, середньої геометричної, суми місць, віддалей тощо. Розглянемо коротко сутність кожного способу.

Спосіб сум. Комплексна оцінка за цим способом визначається шляхом сумування фактичних значень показників або їх темпів зростання відносно бази порівняння.

Умовою використання даного способу сум є однакова спрямованість досліджуваних показників (збільшення часткового показника розцінюється як покращання інтегрального і навпаки). Недоліком способу сум є можливість високої оцінки результатів за інтегральним показником при значному відставанні будь-якого часткового, що досягається внаслідок компенсації високими результатами окремих низьких значень. Цього недоліку можна частково уникнути, якщо поряд з інтегральним використовувати два допоміжні комплексні показники, які визначають суму позитивних і негативних значень часткових показників порівняно з базою порівняння.

Спосіб геометричної середньої передбачає розрахунок коефіцієнтів відносної зміни досліджуваних показників (k_ij) за умови, що найвищий рівень показника дорівнює 1, тобто, 0 < k_j< 1.

Загальна комплексна оцінка здійснюватиметься за коефіцієнтом:

Спосіб суми місць передбачає попереднє ранжування всіх досліджуваних об'єктів за окремими показниками. Кожному об'єкту відповідає певне значення і-того показника b_ij, яке виражає Його місце серед інших. Зважаючи на значення кожного показника а_ij, складають таблицю за показниками та розраховують конкретне значення узагальненої оцінки:

Для отримання більш точної комплексної оцінки будь-яким з перерахованих способів може бути врахована порівняльна значимість показників-індикаторів. Коефіцієнти значимості, як правило, визначаються експертним шляхом.

Спосіб віддалей полягає у тому, що найкращу оцінку отримують об'єкти, максимально наближені до еталона, за який приймається умовний об'єкт з максимальними оцінками за всіма показниками:

Коефіцієнти визначаються за кожним показником як відношення його значення до показника-еталону з максимальним рівнем. Потім розраховується сума квадратів отриманих коефіцієнтів. Якщо є можливість врахувати порівняльну значимість індикаторів, то кожен квадрат множиться ^на відповідний ваговий коефіцієнт значимості, а з суми квадратів знаходиться квадратний корінь.

Коефіцієнт відношення показників до еталону розраховується за формулою:

Результати порівняльної рейтингової оцінки визначаються:

де КЗ - коефіцієнт значимості, який встановлюється експертами

За результатами розрахунків визначається клас підприємства, економічна характеристика яких наступна:

• 1-й клас (100-94 бали) - відмінний фінансовий стан; практично відсутній ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

• 2-й клас (93-85 бали) - добрий фінансовий стан; існує незначний рівень ризику взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

• 3-й клас (84-52 бали) - задовільний фінансовий стан. Ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством значний;

• 4-й клас (51-21 бали) - фінансовий стан близький до банкрутства; ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством досить великий;

• 5-й клас (20-0 балів) - незадовільний фінансовий стан, підприємство може бути визнано банкрутом; взаємовідносини партнерів з даним підприємством недоцільні.

Наведену методику рейтингової оцінки фінансового стану можна використовувати за певних умов. Для дотримання принципу порівнянності, показники рейтингу не повинні змінюватися протягом тривалого періоду часу.

Розробку ефективних методик визначення рейтингової оцінки підприємства не можна вважати завершеною. Рейтинг повинен бути достатньо об'єктивним, наочним, а способи розрахунку - доступними.