2. Аналіз наявності та ефективності використання основних засобів

Аналіз динаміки, складу і структури основних засобів.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього необхідно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, основних засобів їх технічний стан за класифікаційними групами (див. рис. 12.4).

Для економічного аналізу особливе значення має розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства.

На обсяг, структуру і динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:

• характер та особливості процесу виробництва (безперервний, дискретний);

• тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

• технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

• методи організації виробництва тощо.

При проведенні аналізу динаміки, складу і структури основних засобів необхідно:

1) визначити середньорічну вартість основних засобів і динаміку її зміни за декілька років;

2) виявити причини збільшення вартості основних засобів (збільшення внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вартості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості невиробничих засобів);

3) зіставити темпи зміни вартості основних засобів з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з вартістю основних засобів;

4) виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних засобів. Причому до числа позитивних можна віднести:

• значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

• підвищення темпів зростання активної частини основних засобів порівняно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання програми виробництва продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими засобами, є фондоозброєність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загальної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змінах, використовують ті ж засоби праці). Коефіцієнт енергоозброєності праці обчислюється як відношення енергетичної потужності, що обслуговує виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у найбільшій зміні. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається як відношення вартості виробничого обладнання до середньоспискового числа робітників у найбільшу зміну. У процесі аналізу значення розрахованих показників порівнюється з даними минулих періодів, прогнозними, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, технічної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання цих показників.

Аналіз руху і технічного стану основних засобів.

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка взятих в операційну оренду основних засобів тощо.

Основні показники для аналізу руху і технічного стану основних засобів узагальнено в таблиці 12.18.

Наведені показники і коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.

Аналізуючи отримані результати, необхідно враховувати, що зростання коефіцієнта зносу (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) може бути зумовлене:

• методом нарахування амортизації, що застосовується;

• придбанням або отриманням від інших господарюючих суб'єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

• низькими темпами оновлення основних засобів;

• невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів і їх модернізації.

При цьому, як правило, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це зумовлено наступними причинами:

1) на суму зносу основних засобів великий вплив здійснює метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

2) вартісна оцінка основних засобів залежить від стану кон'юнктури попиту, а отже, може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнту придатності;

3) на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак фізично ці основні засоби не зношуються, а загальна сума зносу зростає.

Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Як правило, виділяють наступні групи за періодом експлуатації: до З років, 3-7 років, 7-15 років, понад 15 років. ''Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання, інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю: придатне обладнання; обладнання, яке вимагає капітального ремонту; непридатне обладнання, яке необхідно списати. Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання.

Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене фізично і морально устаткування, це негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність.

У процесі аналізу технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану з упровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості та за кожною групою машин і обладнання, частка автоматизованого обладнання тощо.

Аналізуючи організацію та виконання ремонту і модернізації засобів праці, звертають увагу на виконання ремонтних робіт в строк, якість ремонту, його ефективність.

Аналіз ефективності використання основних засобів.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою частиною результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної (валової) продукції в розрахунку на 1 грн. їх середньої вартості - фондовіддача.

де ТП - обсяг товарної (валової) продукції; 03 - середня вартість основних засобів за період, що аналізується.

Для аналізу ефективності використання основних засобів використовується також показник фондомісткості, який є оберненим показником до показника фондовіддачі. Фондомісткість показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для виробництва продукції вартістю 1 грн.

Часткові показники застосовуються для характеристики використання окремих видів обладнання та площ (середній випуск продукції на одиницю обладнання, шт./зміну, наприклад, випуск продукції на 1 м" виробничої площі тощо).

У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Аналізуючи ефективність використання основних засобів, фактичний показник фондовіддачі порівнюють з прогнозним, а також з фондовіддачею інших підприємств цієї ж галузі.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як зі зміною обсягів продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, зокрема їх активної частини. Важливо вибрати такі фактори, які:

1) прямо пов'язані з рівнем фондовіддачі і характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і інтенсивності їх використання, а також з точки зору їх вартості, яка склалася на ринку;

2) набір факторів повинен містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути отримані з даних бухгалтерського обліку (або визначені на їх базі).

Проводячи дослідження, необхідно враховувати, то використання основних засобів визнається ефективним, якщо відносний приріст обсягу продукції або прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва дозволяє визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1 % приросту продукції. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних засобів і збільшення обсягу продукції, що випускається. Відносна економія основних засобів розраховується як різниця між величиною середньорічної вартості основних засобів звітного періоду і середньорічної вартості основних засобів базового (попереднього) року, скоригованої на збільшення обсягу виробництва продукції.

Запропонована методика факторного аналізу показників фондовіддачі у динаміці може слугувати засобом обґрунтування управлінських рішень у сфері управління ресурсами, вкладеними в основні виробничі засоби підприємства, якщо за період, що аналізується, не спостерігається суттєвої зміни матеріалоємності виробленої продукції. Якщо ж такі зміни мали місце у зв'язку з переходом на випуск іншого асортименту продукції, то формулу для аналізу факторів, що впливають на фондовіддачу, обов'язково необхідно доповнити співмножником К_м (коефіцієнт співвідношення матеріаломісткості), прийнявши його значення у базовому періоді за 1, а у звітному - відповідно К_м < >1. У такому разі ланцюгових підстановок буде на одну більше, що дасть змогу відокремити фактор зміни випуску продукції у розрахунку на одну машино-годину на зміну як таку, що характеризує саме зміну продуктивності використання обладнання, і таку, що викликана збільшенням (зменшенням) матеріаломісткості продукції, що з рівнем їх використання не пов'язано.

Аналіз використання обладнання.

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання.

Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві, та яке знаходиться в ремонті, резервне . Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

• коефіцієнт використання наявного обладнання:

• коефіцієнт використання встановленого обладнання:

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання - це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

• показники екстенсивного використання (за часом);

• показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням): кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов'язані з його виробітком (випуск продукції за І машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

• календарний фонд часу (Т_К) - максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 гол.) кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час:

• режимний фонд часу (Т_Р) розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та кількості тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності:

Коефіцієнт змінності (К_ЗМ) визначається як відношення суми відпрацьованих верстатозмін до всього встановленого обладнання їв тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві:

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більший є випуск продукції".

• позарежимний час (Т_ПЗ) включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

2. плановий фонд (Т_П) відрізняється від режимного часом перебування обладнання її плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових трат робочого час;

3. фактичний фонд відпрацьованого часу (Т_ф) - кількість фактично відпрацьованих машино-годин .

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники - коефіцієнти використання:

• календарного фонду часу: К_К..ф = Т_Ф / Т_к;

• режимного фонду часу: К_Р.Ф. = Т_ф / Т_Р;

• планового фонду часу: К_П.Ф = Т_ф / Т_П.

При ньому порівняння різних фондів часу проводиться для вирішення наступних аналітичних завдань:

• календарного і режимного фондів часу обладнання - дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

• можливого і режимного фондів часу - дає змогу встановити можливості кращого використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт в робочий час;

• фактичного і планового календарних фондів - дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю і строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв в календарному фонді часу роботи обладнання, як відношення величини простоїв та календарного фонду часу:

Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб'єкта с резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з'ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними і умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі.

Показники інтенсивного використання обладнання розраховуються за планом, фактом, визначається абсолютне відхилення, виявляються причини зміни показників, резерви зростання обсягу випуску. Зниження фактичних показників порівняно з розрахунковими, виходячи з раціонального завантаження обладнання, свідчать про нераціональне завантаження виробничої потужності, втрату можливостей збільшення обсягу виробництва продукції.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження (К_ІНТ):

де ГВ₁ і ГВ₀ - відповідно фактичний і плановий виробіток обладнання за машино-год.

Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають на такі фактори:

• використання прогресивних технологій;

• застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

• рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Узагальнюючий показник, який комплексно характеризує використання обладнання, - це коефіцієнт інтегрального завантаження (К_ІНТЕГ), що розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного (К_ПФ) та інтенсивного (К_ІНТ) завантаження обладнання:

Аналіз виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства – максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних цехів, в і цехах - за провідними ділянками або обладнанням. Провідним вважається обладнання, на якому виконуються основні найбільш трудомісткі операції. Якщо на ділянці або в цеху декілька груп обладнання, то потужність визначається за однією групою, де обробка деталей є найбільш трудомісткою. Виробнича потужність визначається в тих же одиницях виміру, в яких встановлюється обсяг випуску продукції (в натуральних, вартісних вимірниках). При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд часу роботи обладнання, який:

1) в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби (24 год.) без урахування часу, який необхідний для проведення ремонту і технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2) в інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних святкових днів тощо.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей.

Баланс виробничої потужності розраховується за формулою:

де П_Н, П_К - відповідно потужність на початок і кінець періоду;

П_о – збільшення потужності за рахунок проведення оргтехзаходів; Пр - збільшення потужності за рахунок реконструкції діючого виробництва; П_Б - збільшення потужності за рахунок будівництва нових і розширення діючих засобів; П_АС - зміна потужності у зв'язку зі змінами асортименту, внаслідок зміни трудомісткості; П_В - зменшення потужності у зв'язку з вибуттям засобів.

На підставі проведених розрахунків за балансом виробничої потужності визначаються зміни. Потім оцінюється ступінь використання виробничих потужностей за наступними коефіцієнтами:

• загальний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового обсягу виробництва продукції до середньорічної виробничої потужності підприємства;

• інтенсивний коефіцієнт, який розраховується як відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності;

• екстенсивний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового фонду до розрахункового фонду робочого часу, прийнятого при визначенні виробничої потужності.

У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників . При цьому підвищення рівня даного показника сприяє збільшенню виробництва продукції і зменшенню її собівартості.

Якщо в процесі аналізу ступеня використання виробничої потужності коефіцієнт завантаження сягав менше 0,5-0,6, необхідно дослідити причини такого стану і розробити заходи для його виправлення, Однак не потрібно вимагати і повного використання основних засобів, так як підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в окремих галузях народного господарства необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. В першу чергу, це стосується підприємств енергопостачання, зв'язку, транспорту.